Окрилені успішно проведеною воєнною операцією проти Афганістану, Сполучені Штати, схоже, «переключились» на Ірак. Офіційно Вашингтон не підтверджує своєї підготовки до антиіракської акції, однак стурбовані заяви американського керівництва показують, що атаки США по іракських позиціях не за горами. Фактично усі країни свiту про свої позиції з цього питання уже заявили. Не виявляють особливого бажання підтримати антиіракську кампанію як мусульманські країни, так і західноєвропейські держави. Україна, яку пов’язує із Багдадом багаторiчна економічна співпраця, іракське питання явно мало б хвилювати. За деякими підрахунками, ще двадцять років тому 70% товарообміну в Іраку припадало на Радянську Україну. Не проти попрацювати з Багдадом Київ і сьогодні (за останні два роки країни «обмінялися» відкриттям посольств). Як поводити себе Україні у разi американської воєнної кампанії проти Іраку, щоб не обірвати можливість майбутньої тісної співпраці з Багдадом і в той же час не нашкодити відносинам із Вашингтоном? Чи піде Київ на підписання з американцями угоди, яка захищатиме їхніх миротворців від Міжнародного кримiнального суду? Зрештою, чи спробує Україна скористатися вирішенням цих питань із користю для своїх інтересів, — у інтерв’ю «Дню» із заступником держсекретаря Міністерства закордонних справ України Володимиром ЄЛЬЧЕНКОМ. Саме він два роки тому чи не першим iз українських дипломатів заявив про необхідність перегляду санкцій проти Іраку.
— У мас-медіа широко обговорюється можливість атаки Сполучених Штатів проти Іраку, що повинно було б насторожити й українське керівництво. Наслідки, які може потягнути за собою воєнна акція проти Багдада, непередбачувані. У тому числі — й для України. Як у Києві сприймають американські погрози в бік Саддама Хусейна?
— Така перспектива неоднозначно сприймається навіть найближчими союзниками США — Францією та Німеччиною. Ми так само переконані, що будь-яка воєнна операція проти Іраку має здійснюватися в рамках сучасного міжнародного права, згідно з відповідним мандатом Ради Безпеки ООН, єдиним органом у світі, який має право схвалювати рішення про силову акцію проти певної держави. Україна не хотіла б, аби рішення в цьому питанні приймалося в односторонньому порядку, самим тільки Вашингтоном. Маємо Раду Безпеки ООН, а тому сподіваємося, що іракське питання буде обговорене на засіданнях цього органу. Тільки виконання рішень, схвалених Радою Безпеки, зможе виправдати будь-які дії США щодо Іраку, тільки тоді їх можна вважати легітимними. Можливо, Джордж Буш має підстави і в його розпорядженні є інформація, яка підтверджує володіння Іраком хімічною зброєю. У нас таких даних немає, тому й не бачимо можливим спростовувати чи підтверджувати американські заяви. Україна, звісно, хотіла б отримати більш-менш достовірну, підтверджену інформацію про іракську загрозу.
— Проте маємо ряд фактів, коли Вашингтон діяв без мандата Ради Безпеки. Та й чи виправдане бажання України отримати інформацію від Вашингтона, коли ні перед, ні після минулорічних бомбувань Афганістану так і не було оприлюднено доказів причетності «Аль-Каїди» до терактів у США 11 вересня...
— Така інформація має закритий характер. Я все-таки вважаю, що США мали достатньо підстав, аби розпочати операцію в Афганістані. Із Іраком — інша справа: я не бачив жодного підтвердження, яке б свідчило про зв’язки Багдада з «Аль-Каїдою». Це і викликає занепокоєння як з боку деяких західноєвропейських країн, так і держав мусульманського світу. Іракське питання можна розглядати в двох площинах. Із одного боку, існують санкції проти Іраку, існує незгода Багдада, щоб інспектори ООН повернулися з перевіркою в країну. Із другого — існують підозри щодо співробітництва Багдада з «Аль-Каїдою». Якщо з першим питанням все більш-менш зрозуміло (є відповідні позиції, заявлені вголос), то щодо другого ніяких підтверджень жодна країна світу не надала. Якщо такі підстави є у США, то вони мали б надати такі докази для розгляду світовому співтовариству.
— Отож, ми підтримаємо операцію Вашингтона проти Іраку, якщо буде відповідна резолюція і відповідні докази?
— Але ми маємо ще перевірити таку інформацію. Сказати заздалегідь, що ми підтримаємо, не можна.
— Київ виступає за скасування санкцій проти Іраку або бодай за їх перегляд. Ви вважаєте, режим Саддама Хусейна заслуговує на таку українську позицію?
— Режим, який існує в країні, обирає сама країна. Ми не можемо піддавати сьогодні сумніву легітимність влади Саддама Хусейна, він обраний іракським народом. Україна, справді, виступала і продовжує виступати за пом’якшення чи поступове скасування санкцій проти Іраку. Але ми завжди додавали при цьому, що таке рішення має відбутися за умови відновлення співробітництва між Іраком та ООН. Із одного боку, Україна, як і багато інших держав, вважає, що жахливий стан іракської економіки, страждання населення стали результатом саме санкцій ООН проти Іраку. Із другого ж, — скасувати санкції можна тільки за умов виконання тих вимог, які містяться у резолюціях РБ ООН. Україна, яка підтримала ці документи як член ООН, не може одноосібно заявити, що треба спочатку зняти санкції проти Іраку, а потім вирішувати питання щодо повернення інспекторів. Є чіткі умови, і Україна їх підтримує. Ми вважаємо, що якби Ірак продемонстрував такий рівень співпраці, то це полегшило б роботу тих країн, які душею з Багдадом. Тобто ми хотіли б допомогти іракському народу, щоб країна почала нормально працювати, але для цього треба, щоб Ірак зробив зустрічні кроки. Сьогодні мова йде про те, аби Ірак чітко заявив, що він готовий з такого-то дня повернути інспекторів на свою територію.
— Торік Саддам Хусейн зарахував Україну до держав-друзів Іраку. Це — порожні, декларативні слова чи наповнені якимось змістом?
— Треба зважити на арабську специфіку, їхній менталітет. Справа в тому, що в арабському світі існує умовний поділ країн на три категорії — братні, дружні та ворожі. До братніх країн араби, як правило, відносять мусульманські країни. Дружні країни включають у себе всі інші, окрім ворогів. Тому сказати, що в України якийсь особливий статус, не можна. Думаю, такою ж дружньою країною Ірак може вважати Францію, Німеччину або Китай. Це може пояснюватися, по-перше, тим, що Україна займає нормальну, справедливу позицію щодо перегляду санкцій. По- друге, як ми знаємо, історія українсько-іракських вiдносин має не лише десять чи одинадцять років, коли ми стали незалежними, а — ще з радянських часів. Існують цифри (хоч їх сьогодні важко перевірити чи спростувати), що приблизно 40% нафтової інфраструктури Іраку було збудовано саме українськими спеціалістами. На сьогодні в Україні є десятки тисяч людей, які ще мають і пам’ятають свій досвід роботи в Іраку. Є десятки тисяч іракських студентів, які навчалися в Україні, одружилися, частина з них залишилася в нас жити, частина повернулася до Іраку. Звичайно, всі вони пам’ятають про Україну. До того ж, в України взагалі немає ворогів у світі. І бути не може. Те, що Ірак вважає Україну дружньою державою, лише допомагає нам будувати відносини з Багдадом.
— Не побоюєтесь, що українська позиція щодо заміни режиму санкцій проти Іраку, яка відрізняється від американської, може спричинити до нової хвилі публікацій у західній пресі про нелегітимну співпрацю Києва з Багдадом? Чи вибухне з новою силою скандал, пов’язаний із нібито продажем Україною Іраку «Кольчуг»?
— Думаю, що нових скандалів навряд чи варто очікувати. Про все, що тільки можна було написати з цього приводу, здається, вже написано. У тому числі — й про «Кольчуги». Розбіжності в позиціях щодо санкцій проти Іраку між Україною та США, звичайно, існують, але такі самі розбіжності має та ж Франція чи Німеччина. Знову-таки Україна не унікальна в цьому сенсі. Про позицію Києва Вашингтон прекрасно знає. Іракське питання ми не раз порушували під час переговорів із американцями. Я особисто заявляв нашу точку зору на останньому засіданні українсько- американського комітету з питань зовнішньої політики у Вашингтоні. Це лише одне з питань на порядку денному в наших консультаціях зі США. До цих пір, як відомо, жодного доказу не було наведено і щодо «Кольчуг», і всього іншого. Усі звинувачення мають загальний характер. Ми працюємо чітко у рамках існуючого режиму санкцій. Україна має жорстку систему експортного контролю. Із появою звинувачень щодо «Кольчуг» інформація була ретельно перевірена. Ми надали всі необхідні дані нашим партнерам і союзникам. У жодного з них, в тому числі — і в США, не виникло нiяких сумнівів щодо нелегітимності дій України. ООН так само заявила, що немає ніяких підстав вважати Україну винуватою.
— Яка мета поширення такої інформації?
— Йдеться про боротьбу за світовий ринок зброї. Україна стабільно входить до шести— восьми експортерів зброї. Звичайно, це деяким — в першу чергу західним — фірмам не може подобатися. Відбувається нормальна боротьба за ринок. Нам, звичайно, прикро, що інколи вживаються не досить чесні методи, поширюється неперевірена інформація. Вона викликає негативну увагу до України. Це — нечистоплотна гра, але ми до цього звикли. Думаю, нам треба просто продовжувати дотримуватися чітко тієї системи контролю за експортом зброї, яка у нас існує. Тоді й не буде жодних підстав для подальших звинувачень.
— Якщо у вирішенні іракського питання Україні доведеться вибирати між міжнародним правом та відносинами зі Сполученими Штатами, що обере Київ?
— Звичайно, справедливість і принципи міжнародного права, оскільки Україна на цьому стояла і буде стояти. Це завжди для нас було святим. Тобто наш пріоритет — Статут ООН і принципи міжнародного права.
— Чи виходили на зв’язок із нашими дипломатами Сполучені Штати щодо відгородження власних миротворців від Міжнародного кримiнального суду (МКС), як Вашингтон зробив у випадку з Румунією та Ізраїлем?
— Так, у нас є офіційне звернення США, в якому Вашингтон запропонував Києву підписати таку ж угоду. Надійшло воно нещодавно, а тому поки що вивчається як з юридичної, так і з політичної точки зору. Гадаю, через декілька тижнів зможемо говорити про якийсь результат. Україна з самого початку, як тільки починалася робота над створенням Міжнародного суду, однозначно підтримувала цей орган. Київ одним із перших підписав Статут МКС. Щоправда, поки що ми не ратифікували його. Конституційний Суд України підтвердив, що це вимагає внесення змін до Основного Закону України. МЗС, Мін’юст, інші органи зараз перебувають у процесі погодження цих змін, щоб потім запропонувати їх Верховній Раді. Та угода, яку пропонують підписати Україні Штати, певною мірою не збігається з духом і принципами Статуту Міжнародного суду. Йдеться фактично про його перегляд. Для цього необхідно буде збирати всіх учасників Статуту. А потім — або його міняти, або вносити якісь корективи, аби вони влаштували США. Ми розуміємо занепокоєність Вашингтона. У той же час ми не можемо відійти від нашої принципової позиції на підтримку МКС. Незгода США створить дуже багато колізій, і цей орган не стане ефективним, якщо до нього не приєднається Вашингтон. Треба шукати якісь шляхи, проводити переговори і вирішувати питання. Багато чого залежить від позиції Європейського Союзу. ЄС категорично не сприймає таке ставлення США до Міжнародного суду. Україна, яка оголосила своїм пріоритетом вступ до ЄС, не може не рахуватися і з цим. Ведемо переговорний процес із країнами ЄС, аби знайти оптимальне рішення.
— Коли Україна зможе ратифікувати документ про участь в Міжнародному суді?
— Хотілося б, аби до кінця року справу було завершено. Усе залежить від того, наскільки швидко наші міністерства опрацюють питання. Але це тільки перший крок, який можна здійснити протягом кількох тижнів. Головна проблема — внесення поправок до Конституції. Знаєте, як болісно сприймається внесення змін до Конституції нашими парламентаріями. Ми намагатимемося переконати депутатів, що питання потрібно вирішувати негайно. Україна не може так просто випасти із діяльності МКС. Ми колись зазнали значних втрат через те, що невчасно приєдналася до Конвенції ООН із морського права. Не варто повторювати помилки.
— Можливо, варто було б отримати якісь вигоди від підписання угоди з американцями? Скажімо, сприяння скорішому просуванню України в НАТО...
— Для того, щоб вимагати якихось дивідендів, треба спочатку уважно вивчити суть питання. Я б не став так просто ставити у взаємозалежність підписання угоди між США та Україною щодо Міжнародного суду і вступу України до НАТО. Це різні речі: МКС починає діяти фактично у вересні, а що стосується вступу України до НАТО, то на це піде ще декілька років. Ми б ніколи не стали використовувати підписання документа в якійсь торгівлі з США чи ЄС. Ми прийматимемо рішення незалежно від того — завадить це чи допоможе нашому вступу до НАТО, ЄС. У першу чергу треба зважити на юридичні аспекти і на те, що МКС є тим органом, у роботі якого дуже зацікавлена Україна.
— Чи правда, що Леонід Кучма має зустрітися із Джорджем Бушем до листопада, тобто до саміту НАТО в Празі?
— Такого підтвердження немає. Передбачається можливість, як ви сказали, зустрічі в Празі. Це — точно. А раніше? Важко сказати, оскільки потрібен відповідний формат. Зустріч могла б відбутися, приміром, під час якогось міжнародного форуму. На сесії Генасамблеї ООН, яка відкривається у вересні, напевно, це неможливо, бо участь нашого Президента там не планується. Він братиме участь у саміті з питань екології в Південно-Африканські Республіці, але там, наскільки мені відомо, не буде Буша. Нинi — канікулярний період, тому ці питання активно не обговорюються. Можливо, на початку вересня ми ще повернемося до них. Але зараз мені невідомо, щоб планувалася зустріч президентів до Праги.
