Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Бідна багата країна

15 серпня, 2002 - 00:00


Цілком благополучна, здавалося, Норвегія, яку ООН визначила лідером за показниками людського розвитку, зіткнулася, на думку норвезького ж дослідника, із серйозними проблемами. Вони вже далися взнаки — зростання безробіття, високі банківські відсоткові ставки, і, як вважає професор Бардсен, без вживання термінових заходів наслідки можуть бути важкими. Стаття, таким чином, слугує попередженням: жодна економіка, навіть така, що здається вельми благополучною, не може повністю залежати від запасів нафти та світових цін на неї. Благополуччя у сучасному світі забезпечується й іншими джерелами.

Завдяки своїм величезним запасам нафти на Північному морі, Норвегія досягла такого рівня добробуту, який і уявити було неможливо лише покоління тому — і який дозволяє їй бути байдужою до Європейського Союзу, починаючи з 1994 року. Але проблеми Норвегії, хоч їх навряд чи можна порівняти з проблемами африканських країн, розташованих південніше Сахари або Афганістану, проте є досить серйозними.

Коли достаток нещодавно виявлених природних ресурсів у країні породжує несподіване багатство, інвестиції в інших секторах її економіки переміщаються з експортного сектора (промислові товари, здебільшого ті, що експортуються) до неекспортного сектора (здебільшого споживчі товари та послуги). Діагноз знайомий, відомий під назвою «Голландська хвороба». Якщо і коли природні ресурси, що породжують несподіване багатство (в цьому випадку, нафта і газ), зникають, в економіці країни залишається дуже мало конкурентоспроможних галузей промисловості та дуже багато спустілих книгарень і кафе. За цим, напевно, має відбутися досить болісна реорганізація.

Досі Норвегії вдавалося уникати найнебезпечніших пасток «голландської хвороби», використовуючи свої величезні прибутки від нафти для створення національної програми накопичення заощаджень, Нафтового фонду, кошти якого дозволено інвестувати тільки в закордонні активи. Це правило слугує тому, щоб стримувати тиск інфляційного попиту, і водночас не давати виборним чиновникам розтрачувати багатства країни на корисні для політиків, але економічно руйнівні проекти. Проте стосовно того й іншого Норвегія останнім часом зменшила пильність і таким чином наражається на неприємності.

Зарплати в усій країні різко зросли, і середнє їх зростання цього року, схоже, перевищило показник у 6%. Щоб компенсувати це зростання, фірми почали підвищувати ціни, підживлюючи таким чином інфляцію. Центральний банк зобов’язався стримувати інфляцію на середньому рівні 2,5 %, тому відсоткові ставки в Норвегії нині є одними з найвищих в Європі.

У результаті національна валюта зміцніла за останній рік приблизно на 10% порівняно з валютами основних торгівельних партнерів Норвегії, роблячи експортний сектор ще менш конкурентоспроможним. Вітчизняні промислові підприємства з цього сектора, зіткнувшись з іноземною конкуренцією, почали закриватися або переміщувати виробництво за кордон. У результаті в одній із найбагатших країн світу почало зростати безробіття.

Державний сектор є справжньою проблемою. Державні витрати нині зростають на 4% за рік через прийняте 2001 року нове «правило дій», що дозволяє переміщувати прибутки, отримані з Нафтового фонду, у вітчизняну економіку. Але додаткові бюджетні прибутки лише компенсували нижчі податки, тоді як високі зарплати та відсоткові ставки збільшують державні витрати.

Таким чином, потрібно більше державних витрат для підтримки комунальних послуг на колишньому рівні — і для зниження рівня безробіття. Зачароване коло, таким чином, замкнулося: вищі відсоткові ставки, підвищення курсу валюти, що триває, подальше спустошення сектора товарів на продаж і ризик збільшення безробіття.

Якщо Норвегія не хоче померти від «голландської хвороби», то є тільки один вихід. В умовах скорочення експортного сектора, неекспортний сектор повинен підвищити свою продуктивність і збільшити обсяги виробництва.

Є тільки один шлях, яким можна досягнути необхідного збільшення продуктивності та обсягів виробництва: підвищений попит у державному секторі необхідно перемістити в якусь іншу область. Зрештою, попит не зникне сам по собі. Списки тих, хто чекає на медичне обслуговування та догляд у Норвегії здаються вже нескінченними, а шкільні будівлі руйнуються — деякі з них закрили відповідні санітарні органи.

З цієї причини певні комунальні послуги мають бути приватизовані. Як завжди, це буде політично суперечливим і складним процесом. Але він також дасть чудову можливість реалізувати потенціал країни за допомогою стратегії доцільного вкладення капіталу — первинна мета Нафтового фонду.

Ця стратегія повинна включати інвестиції в людський капітал: освіта, навчання трудовим навичкам і фундаментальні наукові дослідження. Але блискучі ідеї не приходять на замовлення. Будь-яка спроба уряду підтримати вмираючі промислові підприємства або розподілити інвестиції, розвиваючи всі поспіль «новаторські» проекти, неминуче призведе до економічної катастрофи.

Як часто трапляється в іншій частині світу, несподіване багатство, таке, як звалилося на Норвегію завдяки нафті та газу, може стати такою ж мірою прокляттям, як і благословенням. В умовах, що склалися, коли запасів нафти згідно з оцінками залишилося усього на 10-15 років, Об’єднані Арабські Емірати минулого року знизили візові вимоги для більшості представників Заходу у спробі прискорити розвиток життєздатного туризму. Казахстан після того, як нещодавно в районі Каспійського моря на його території знайшли величезні запаси нафти, стоїть на порозі такого ж процесу.

Ці країни, як і Норвегія, стали переможцями в лотереї природних ресурсів. Але немає жодних гарантій, що вони залишаться багатими після того, як потік грошових надходжень вичерпається.

Гуннар БАРДСЕН — ад’юнкт-професор економіки в Норвезькому університеті науки та технології в Тронхеймі, Норвегія.

Гуннар БАРДСЕН, Проект Синдикат для «Дня»
Газета: 
Рубрика: