Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Не хлібом єдиним», але й хлібом також

13 серпня, 2002 - 00:00


Друкуємо матеріал пана Токарєва, хоч далеко не в усьому поділяємо не тільки його погляди, але також той тон, не зовсім шанобливий, в якому автор говорить про чужі йому релігійні конфесії. І дуже легко визначити за шанобливим стилем опису, до якої релігії належить пан Токарєв (це іслам). Попри все, автор знову торкається вельми важливих і постійно актуальних проблем, а інші точки зору висловлять наші читачі — ми на це сподіваємося.

Багато із 105 відомих в Україні конфесій займаються добродійністю, відкриваючи безкоштовні столові, медамбулаторії, нічліжки, впроваджуючи інші гуманітарні програми. В умовах мізерних пенсій, зарплат, убогих допомог благодійна діяльність релігійних організацій допомагає виживати багатьом незаможним громадянам, одночасно впливаючи на їхні душі. Суто на матеріальній зацікавленості будують свою місіонерську пропаганду-агітацію передусім «місіонери» з числа християнських товариств, включаючи й тоталітарні, деструктивні секти. Простій, до того ж бідній, забутій байдужою владою людині важко одразу розібратися, хто є хто. Її серце відгукується на добро в будь-яких виявах, незалежно від цілей: вона приймає і тарілку супу, і одежину з «секонд хенду», і просто лагідне слово. І кращим для кожного бідняка віросповіданням, зрозуміло, виявляється те, де він отримує реальну допомогу — не тільки духовну, але й матеріальну.

Про матеріальну і фізичну підтримку зубожілого народу керівництво християнських конфесій вважає за краще багато не говорити, посилаючись на застереження Ісуса Христа: «Коли твориш милостиню, нехай ліва рука твоя не знає, що робить права, щоб милостиня твоя була таємно». І все ж деякі дані нам вдалося розшукати.

Різноманітні форми допомоги людям впроваджує відповідно зі своєю назвою «Армія спасіння», корпуси і форпости якої на чолі з бравим капітаном з Франції Еріком Депрео активно діють у Києві, Донецьку, Кіровограді, Харкові, містах Автономної Республіки Крим. Щоквартально ця релігійно-філантропічна організація забезпечує обідами близько 30 тисяч чоловік, надає нічліг двом тисячам бездомних, надає всебічну допомогу «вдома» майже тисячі тим, хто її потребує, роздає не менше 28 тонн продуктів на суму близько 20 тисяч доларів США. До цього слід додати і те, що «Армія Спасіння» утримує три медично-соціальні центри для старих людей і стільки ж лікувально-реабілітаційних для бомжів, наркоманів, алкоголіків. Ось і рахуйте, скільком людям рятують життя «солдати» і «офіцери» цієї найбільш миролюбної армії у світі, дислокованої в Україні завдяки передусім пожертвуванням із США, Швейцарії, Франції. Вам, дорогий читачу, ймовірно, також доводилося бачити високі металеві ящики синього кольору для пожертвувань на вулицях наших міст. Як конфіденційно повідомляють «армійці», ящики ці, на жаль, здебільшого порожні.

Переважно «закордон» опікується й громадянами, які прийняли протестантство. Останнім часом — за рахунок створення численних «харизматичних» церков. На відміну від інших християнських конфесій, протестанти ведуть персональний облік членів своїх громад, завдяки чому релігійна громада глибоко і співчутливо вникає в життя своїх «сестер» і «братів»: і продуктами постачає, і вдягає, і ліками, доглядом забезпечить, і грошенят підкине, і додому до немічних і старих навідається для допомоги по господарству... Крім того, ледве чи не в кожній протестантській конфесії є служби, що піклуються про життєзабезпечення незаможних, незважаючи на їх ставлення до віри в Бога — за принципом доброго самаритянина: потребує людина — треба допомогти!

Вельми багатим досвідом добродійності відрізняються ті християнські об’єднання, які сектами аж ніяк не назвеш. До них передусім відносяться такі конфесії, як Союз євангельських християн-баптистів, Союз Церков християн віри євангельської «п’ятидесятників», християни-адвентисти сьомого дня, Свідки Ієгови.

Одним словом, згадані та інші релігійні організації дуже істотно підтримують наших співгромадян, направляючи гроші та гуманітарні вантажі в райони природних і техногенних катаклізмів, надаючи анонімну та адресну матеріальну допомогу населенню «соціально-кризових» регіонів, нарешті, виплачуючи довічні пенсії своїм старим служителям і навіть активістам, наприклад, потерпілим внаслідок репресій від радянської влади і тим, хто всупереч її заборонам проводив місіонерську роботу, поширюючи християнське віровчення.

Наочною є діяльність «Адвентистського агентства допомоги і розвитку» АDRA, що зареєстроване Мін’юстом України та є асоційованим членом одразу кількох благодійних комітетів при ООН. В Україні АDRA на втілення гуманітарних програм щорічно витрачає в середньому близько півмільйона доларів США — здебільшого на допомогу постраждалим внаслідок стихійних лих та біженцям із зон кровопролитних конфліктів.

У православних монастирях, яких тільки у Києві — сімнадцять, також нікому не відмовляють у трапезі, дотримуючись біблійного заклику «поділися з голодним хлібом». Щоправда, чернецтво м’ясних блюд не вживає, тому бомжі вважають за краще їсти в інших благодійних столових. За необхідності надається нічліг, але не постійний. Без сумніву, є й інші види допомоги «сірим та вбогим», про що, проте, православні ієрархи з відомої причини також умовчують. Зате вельми помітна їхня активна діяльність щодо залучення фінансів добродійників для поповнення церковної скарбниці, за що тих щедро жалують орденами імені різноманітних святих. А ще помітним є збільшення кількості платних культових послуг (вінчання, хрещення, відспівування, заздоровні та заупокійні молебні тощо) і кількості жебраків, що окупують підходи до храмів під час щоденних літургій, але особливо у свята. На жебраків, до речі, співробітники церков значної уваги не звертають, що також може певним чином характеризувати їхню добродійність. І вже зовсім зводить нанівець підозри в її наявності та розкіш, якою себе оточують інші священики. Таких Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет величає точним словом «найманці», не приховуючи, що вони є і в Київському Патріархаті, а не тільки в Московському — всупереч заповіді Господа «Не збирайте собі скарбів на землі»

Боротьба за першість на «канонічної території» України між православним парафіями та їх керівниками явно відволікає їх від повсякденної турботи про паству і тих, хто все ще залишається «овечкою заблудлою». Принаймні, ці розбрати не сприяють воцерковленню «овець» цих під омофором православ’я. Швидше навіть навпаки.

Показово, що серед мусульман України — чимало представників традиційно християнських національностей. У цьому можна легко пересвідчитися, відвідавши, наприклад, п’ятничне богослужіння в київській мечеті «Ар-Рахма». Незважаючи на інтернаціональний характер ісламу, який є однією із світових релігій, мусульмани столиці не ведуть нав’язливої місіонерської роботи, посвячуючи у премудрості своєї догматики лише бажаючих. За словами муфтія України шейха Ахмеда Таміма, українці та росіяни приймають іслам виключно із духовних міркувань. Це ж підтверджує шейх Шаміль, який до прийняття ісламу та закінчення Ісламського університету при Духовному управлінні мусульман України був українським хлопцем Олексієм. Розчарувавшись у православ’ї з його помітним відкотом до багатобожжя та язичества, а ще більше втомившись від протиборства різних гілок православ’я, багато колишніх християн разом iз раніше «невіруючими» знаходять в ісламі відповідність своїм світоглядним уявленням. Приваблює й духовне братство в мусульманських общинах, реальна турбота один про одного.

Що ж до матеріального боку, то, як відомо, одним з істотних стовпів ісламу є обов’язкова добродійність та милостиня. Ось чому біля мечетей не побачиш жебраків. Хіба що зрідка — немусульман, які тут не залишаються без милостині. Адже згідно з Священним Кораном «благочестя у того, хто подає близьким і сиротам, і бідним, і мандрівникам, і тим, хто просить».

Виживати зубожілим співгромадянам незалежно від віросповідання допомагають також представники національних релігій. Наприклад, іудаїзму. Так, іудейська община Бердичева, де проживають не більше 700 євреїв і діють дві синагоги, щодня надає понад 50 безкоштовних обідів і медичні послуги.

Наші «нові українці» суто з релігійних спонукань регулярною добродійністю чомусь себе не обтяжують. Дехто просто жертвує на потреби церкви або за свій рахунок будує культові споруди, очевидно, для замолювання своїх чималих гріхів, хоч, як і раніше, «Всевишній не в рукотворних храмах живе». Систематично, а не тільки напередодні виборів допомагає нужденним, мабуть, один лише офіційний мільйонер, народний депутат України Леонід Черновецький. Всупереч навіть тому, що законодавство нашої країни такій діяльності, на жаль, не сприяє. Але це вже тема іншої статті.

ЗАМІСТЬ МОЛИТВИ. Нехай прийде до нас надія, що змилується Господь — і настануть в Україні часи, коли у благодійності не буде потреби. Бо всі стануть здоровими і благополучними. Дай-то, Боже!

Юрій ТОКАРЄВ, викладач релігієзнавства Вищої школи економіки та ділової адміністрації «АЖІО-коледж»
Газета: 
Рубрика: