Зараз в Україні, за даними департаменту, 271 арештований, 1,3 тисячi людей, до яких застосовано «обмеження волі», і 670 — довічно позбавлених волі (ця міра замінила смертну кару. — Авт. ). Хоча з такою слизькою мірою покарання, як обмеження волі, на перших порах і виникали проблеми, тепер вони практично вирішені. Поки в Одесі ще не побудували окремий центр для засуджених до цієї міри покарання, в 16 діючих УВП відкрито так звані виправні центри, які нагадують гуртожиток, мешканці яких ведуть цілком повноцінне життя, та тільки далеко від дому.
Вирішилося питання і з громадськими роботами. Міські власті без великих зусиль знайшли застосування робочої сили по прибиранню території і по озелененню та побілці дерев у весняний час. «Громадяни, які згрішили» працюють на благо міста від 40 до 240 годин (залежно від рішення суду) у вільний від основної роботи час — увечері або у вихідні.
Якісні зміни, за словами Володимира Левочкіна, відбулися в пенітенціарній системі як такій. Насамперед, до засуджених стали підходити більш індивідуалізовано. У кожній в’язниці з’явився штатний психолог (раніше вони були тільки в дитячих колоніях), активну участь у поліпшенні морального стану засуджених беруть і представники духовенства, і педагоги. Тепер тут функціонують церкви і загальноосвітні школи, оскільки, за статистикою, 56% ув’язнених до засудження ніде не навчалися і не працювали, і серед них зустрічаються навіть такі, які не вміють читати і писати.
Дещо непокоїть Володимира Левочкіна проблема працевлаштування — серед 85 тисяч працездатних мешканців колоній тільки 75% працюють. Але в той же час радує, що це не істотно відбивається на обсягах тюремного виробництва. У минулому році, наприклад, порівняно з 2000, вони збільшилися на 17,6%, і загальна вартість випущеної ув’язненими продукції становила 386 мільйонів гривень. В основному, виробництво в пенітенціарній системі зосереджене на металообробці, деревообробці і швейній промисловості. В’язниці зараз забезпечують себе самі, і тому весь інвентар, одяг і навіть хліб тут роблять самі ув’язнені. До речі, за словами В. Левочкіна, випічка місцевих міні-пекарень за своїми смаковими якостями абсолютно не поступається магазинній, а обходиться у два рази дешевше. Продовжуючи кулінарну тематику, начальник департаменту виконання покарань підкреслив, що раціон ув’язнених останнім часом істотно поліпшився. Про це потурбувалося міністерство охорони здоров’я і Інститут гігієни харчування, які розробили приблизне меню для ув’язнених з урахуванням необхідної енергетичної і харчової цінності. За словами В. Левочкіна, мінімізується тут і проблема туберкульозу — порівняно з 2001 роком хворіти стали на 1,7% менше. Словом, судячи з усього, департамент виконання покарань на шляху до того, щоб зробити життя за гратами ледве не райським. Щоправда, це й цілком закономірно. Аби створювати контраст між несолодким життям на волі в радянський час і ще більш гнітючим за ґратами, просто необхідно було «прикрашати» ув’язнення додатковими заходами, не передбаченими судом. Інакше пенітенціарна система могла стати для багатьох скоріше порятунком, аніж покаранням. Зараз же об’єктивно за умови наявності заповзятливості, наполегливості і правильної постановки цілей саме позбавлення волі чи навіть її обмеження буде найжорстокішим покаранням. Втiм, один пережиток радянської системи ще живе — житло. За словами В. Левочкіна, 2 метри площі на засудженого і 2,5 — на ув’язненого, що маємо на сьогоднішній день, суперечить міжнародним нормам утримання ув’язнених.
