Як свідчить статистика, Україну минулого року відвідали понад 11 млн. іноземців, половина з яких прибули у країну з метою відпочинку. У той же час, на даний момент обсяг експорту туристичних послуг удвічі перевищує їх імпорт, що у перекладі з офіційної мови означає: держава використовує для прийому гостей свій туристичний потенціал лише на третину, оскільки матеріальна база галузі поки залишає бажати кращого внаслідок її «зношення». А самі українці — більш охоче гріються на чорноморському узбережжі Туреччини або Болгарії, ніж відвідують Кримський півострів, оскільки існує поширена думка: співвідношення ціни і сервісу — не на користь рідних пенатів. Творці посередніх телефільмів люблять вкладати у вуста героя, який потрапив у безвихідь, сакраментальну фразу: «Треба щось робити». Думається, для вітчизняних законодавців ця нехитра мудрість повинна нарешті стати керівництвом до дії: «одномоментна» податкова вигода (котра у даний момент не дозволяє розвиватися туристичній сфері) і колосальні прибутки у державну «скарбничку» від цивілізовано працюючої галузі — несумірні. Недаремно багато країн світу живуть завдяки розвиненій туристичній інфраструктурі. Що і як слід робити, знає гість «Дня», голова Державної туристичної адміністрації Валерій Цибух.
«ЗОЛОТЕ КІЛЬЦЕ» УКРАЇНИ
— Валерію Івановичу, за десятиріччя незалежності в Україні змінилася «система координат» і з’явився новий погляд на деякі речі, в тому числі і на туристичну індустрію. Що ми зараз, зі свого нового рівня, через призму нових знань, можемо побачити в Україні?
— Передусім я хочу подякувати вашій авторитетній газеті за те, що вона привертає увагу до проблем нашої галузі. Туристичний напрямок має великі можливості. Однак ще ні урядовці, ні громадськість не усвідомили всієї його перспективності. Ми бачимо, як розвивається туризм у світі, які колосальні прибутки він приносить. А ми власний потенціал використовуємо лише на третину. Не вистачає матеріально-технічної бази, є проблеми із наданням якісних послуг, рекламно-інформаційною підтримкою. За останні 2 — 3 роки нам, на щастя, вдалося привернути увагу громадськості до цієї сфери і переконати можновладців серйозно займатися цим питанням на державному рівні. Ми заручилися підтримкою понад 150 депутатів, які виявили бажання створити міжфракційне об’єднання і лобіювати інтереси туристичної сфери. Ми весь час знаходимось у пошуках певної ідеї, котра б змогла об’єднати сили, які по-різному бачать майбутнє країни. Мені здається, що в ролі такої ідеї міг би виступити туризм.
— А як вам здається, депутатська ініціатива викликана найкращими побажаннями чи корисливим інтересом? Коли постала необхідність розподілу по комітетах, депутати переважно прагнули зайняти місця в, так би мовити, «грошових» — паливно-енергетичному чи бюджетному. І якщо вони прийшли до вас, то, може, вони сподіваються на те, щоб у майбутньому «підкорити» туристичний бізнес?
— Я не проти — нехай попрацюють над цим. Останнім часом спостерігається тенденція: бізнесові структури, які раніше займалися вугіллям чи металургією, створюють туристичні підприємства — вони відчули, що справа ця цікава й перспективна. Хтось дуже влучно назвав туризм «бізнесом без труб».
— Ви вважаєте, що цей бізнес легкий?
— Він вимагає якісної роботи, а для того, щоб домогтися цієї якості, потрібно докласти немало зусиль. Однак він легкий в порівнянні, наприклад, з промисловим бізнесом. Почати хоча б з того, що підготовку фахівця для туристичної сфери організувати в 20 разiв легше, ніж для підприємства.
— Те, що розвиток цього бізнесу йде зi «скрипом», пояснюється, мабуть, нашим власним ставленням до своєї країни. Тим, що ми самі бачимо й знаємо про неї і як уміємо це показати. Чому б нам, наприклад, не створити щось подібне до російського «Золотого кільця» — те, що треба показувати незалежно від того, є там сервіс зараз, чи немає?
— Нема куточка в Україні, який не можна було б «розкрутити» як туристичний об’єкт. Окрім відносно «розкручених» Києва, Криму чи Карпатського регіону, в нас є й інші місця. Шацькі озера, наприклад, де не тільки можна провести цікаву екскурсію, але й відпочити. Чи козацькі могили, відроджений Кам’янець-Подільський, Острог, Новгород-Сіверський, Дубно, Коломия. Ці міста вже можна показувати. Я був вражений від нещодавньої поїздки до Святогорська — це донецька Швейцарія, чудові краєвиди якої приїжджають подивитися за рік понад 30 тисяч туристів. А Ізюм — через це місто, як твердять фахівці, проїжджав герой «Слова о полку Ігоревім» Святослав. Подивіться на інші міста — Одеса, Вилково, Херсон. Я вже не кажу про цікаві місця на Чернігівщині, які ми за відсутності інфраструктури, на жаль, не можемо поки що демонструвати. Ми свого часу говорили Президенту про те, що необхідно зробити тур «Золоте кільце Київської Русі» чи по історичних місцях України — Переяслав-Хмельницький, Батурин, Запорізька Січ, Хортиця. Це дуже цікаво й корисно для формування патріотизму молодої людини, що подорожує Україною. І вищеперераховане — це тільки історико-культурний напрямок. Але ж є ще й інші види туризму: зелений, оздоровчо-спортивний, пригодницький. Люди бажають їхати в Чорнобиль, щоб сфотографувати з гелікоптера реактор; є й відповідні фірми, які надають подібні послуги — можна також політати на військовому літаку або постріляти з різних видів зброї. Є туризм мисливського чи релігійного напрямку. Все це в нас уже існує, хоча й не в такому об’ємі, як хотілося б.
ВІДКРИЙМОСЬ, І ДО НАС ПОТЯГНУТЬСЯ ЛЮДИ
— Звичайно, туристична адміністрація не може бути «міністерством всього» — вона повинна задавати тільки ідеологію розвитку. І має співпрацювати з парламентом для того, щоб сформулювати нормальне законодавство. А після цього виконавча влада вже змогла б проводити в життя на місцевому рівні єдині правила. Однак на сьогоднішній день очевидно, що всі ці питання в зародковому стані. Інакше чому так мало місць з хорошим сервісом, немає широкої кампанії в ЗМІ?
— Це головне наше завдання. Ми формуємо політику в сфері, до якої належать понад 50 галузей — це й АПК, і транспорт, і промисловість. Туризм привабливий тим, що експортні послуги можна надавати, не виїжджаючи з країни, і це унікально. Але його розвиток залежить від багатьох чинників, головним чином від того, чи буде відповідна матеріальна база, чи здійснюватиметься на належному рівні рекламно-інформаційна діяльність. Про це йшла мова й на з’їзді місії «Україна — відома» (діяльність якої якраз і направлена на розбудову галузі): про послуги, якість яких ще не відповідає цивілізованим нормам, про брак кадрів, що дуже впливає на рівень послуг. Дуже заважають розвиватися й формальності: в першу чергу, це візовий режим. У всьому цивілізованому світі критерієм розвитку галузі є в’їзний туризм — це «живі» гроші, що залишаються в державі. Ми говорили з депутатами про те, що це ненормально, коли держава намагається заробляти на візах. Якщо ми говоримо про те, що Україна — цивілізована, варто спростити систему в’їзду. Ми повинні відкритися сьогодні в односторонньому порядку — для європейських країн, Швейцарської конфедерації, Сполучених Штатів, Канади, Японії, Австралії. Тобто для тих країн, які не створюють проблеми з нелегальними мігрантами.
— Ви працювали на досить високих посадах ще в радянські часи, і нам цікава ваша думка, особисте відчуття: чи справді багатьом людям дуже важко перелаштуватися на життя в нових умовах, на відкритість, ліберальність, демократизм?
— Безперечно. І це безпосередньо стосується порушеного мною останнього питання. Багато хто вважає, що складний візовий режим нібито піднімає наш імідж. Навпаки, це створює дефіцит інформації про нас і залишає відкритим поле для різних і не завжди привабливих домислів. Коли ми станемо відкритими, до нас приїдуть люди, що залишать більше грошей. Один відомий бізнесмен з Ірландії розповідав мені про рішення його країни в односторонньому порядку відкритися для Сполучених Штатів. Адже, як відомо, значна кількість американців — ірландського походження. Спочатку, звичайно, були побоювання з приводу того, що ж буде, коли приїде така кількість людей. Але коли американський турист нарешті прийшов в Ірландію, держава відразу отримала економічну вигоду. І, до речі, той самий імідж. Так само і в Чехії — маленька Прага приймає близько 20 млн. туристів на рік. Для порівняння, вся Україна — лише 11,8 млн., причому це загальна цифра, а не кількість прибулих з метою подорожування. Франція, Іспанія, Португалія приймають людей більше, ніж в цих країнах проживає населення. Уявляєте, які потенціальні можливості? Навіть в елементарному — забезпеченні готівкою обмінних пунктів. Нам потрібні революційні кроки, щоб наш власний інвестор напевно знав, що він вкладає в індустрію, яка працюватиме. Сьогодні це, на жаль, робити невигідно. Зараз ми за підтримкою Адміністрації Президента створюємо відповідні правила гри. Те, що перші кроки зроблено, це прекрасно — вже створено Національну програму розвитку туризму до 2010 року. Але в першу чергу нам потрібні механізми її реалізації, чому, власне, нам і потрібна підтримка депутатів. Сьогодні Закон про туризм не відповідає потребам галузі, немає елементарного: існує невизначеність з розмежуванням прав і обов’язків юридичних осіб, які займаються дещо різними видами діяльності: туроператорів і турагентів, перші з яких формують турпродукт, другі — виступають посередниками. Тому процвітає безвідповідальність, і з’являється багато турфірм-метеликів. Зараз можна пообіцяти відправити, наприклад, в Анталію за 200 доларів на тиждень, і ті, хто в це повірив, знайдуться. Вже розглядався в першому читанні новий законопроект, ми побачили, що обговорених там нюансів для нормального розвитку не досить, і тому внесли в нього кардинальні зміни. Скоріше за все, нам знов доведеться розглядати його в першому читанні, прописати деякі правила так, щоб вони спрацьовували
— І все ж таки: коли і як зміняться правила...
— Дещо вже змінилося! Хто знає, наприклад, що нам вдалося «зняти» обов’язкове правило реєстрації іноземців в органах МВС — а це було, причому неабияким бар’єром. Хто знає, що на прикордонних пунктах пропуску для подорожуючих автомобілями введено єдиний збір? Чи про те, що ми відмовились, разом з МЗС, від референсу — системи подвійної координації роботи (за відповідну плату!) туристичних фірм? Більш того, зараз можна отримати запрошення і в’їжджати в країну — посольство надасть візу. Хто знає про те, що в аеро- і морських портах Одеси й Сімферополя надаються дозволи на в’їзд без віз для іноземців, які приїжджають до нас термiном на 8 днів. Це, звичайно, окремі й далеко не революційні кроки. І нам, дійсно, ще доведеться немало зробити для того, щоб показати відкритість нашої країни.
ПРО СЕРВІС І «ФІРМИ-МЕТЕЛИКИ»
— Однак, якщо подивитися на реалії, чи багатьох ми зможемо прийняти на відповідному рівні?
— Маю визнати, що це надзвичайно серйозна проблема. Більшість з тих 5,8 млн. туристів, яких приймає Україна, користуються, на жаль, не готельною базою. В першу чергу, через дорожнечу в готелях, де ще існує стандарт подвійної ціни — для іноземців та українців. Але зараз ми регулюємо це питання, ціна буде єдина.
Проте намітилися певні покращення в сфері, за ці 4 — 5 років інвестиції стали на порядок вище. Якщо раніше 27 млн. вкладалося в реконструкцію і будівництво, то у минулому році як нашими, так і іноземними інвесторами вкладено півмільярда гривень. І орієнтація має бути на внутрішній туризм, причому на відвідувачів, що представляють так званий середній клас, бо елітні заклади розміщення, попри все, будуються доволі активно. Наприклад, найкращий в Криму п’ятизірковий готель «Ореанда», який, незважаючи на високі ціни, користується великим попитом. Нещодавно компанія «САМ» викупила готель «Ялта» на 2,5 тис. місць, де незабаром розпочнеться реконструкція. В курортних зонах багато з’явилося приватних готелів, і це хороша ознака. Однак нам не вистачає іншого — наприклад, як підрахували фахівці, потрібно побудувати близько 18 — 20 тисяч маленьких приватних готелів на 10 — 15 чоловік вздовж автомобільних доріг. Також назріла необхідність впорядкувати діяльність приватних баз розміщення. Бо по Криму житло вам запропонують скрізь, а податки від цих «приватних підприємців» не йдуть.
— Ви згадували про те, що фірми-метелики, на жаль, є реалією. Чи є можливість сприяти зменшенню їхньої кількості?
— По-перше, це ліцензія, яка видається за заявковим принципом. Її нескладно отримати, складніше виконувати поставлені в правилах вимоги — тільки по Києву в минулому році ми відібрали 100 ліцензій.
— Чи можете ви брати на себе відповідальність формувати рейтинг турфірм, яким можуть довіряти як українці, так і іноземці?
— Ми це робимо постійно — через Всеукраїнське об’єднання організацій туристичної сфери «Укрсоюзтур». Ми не хочемо впливати й давати оцінку на рівні держави (тобто, через турадміністрацію), а через громадську організацію свою думку висловлювати маємо право. Рейтингова кампанія проходить і в рамках щорічного конкурсу «Кришталевий лелека». Також в наші плани входить започаткування акції «Запрошує Україна». Дещо подібне в свій час було зроблено в Південній Кореї — на рівні керівництва країни й усіх міністерств і відомств вирішувалося питання, як запросити на відпочинок до них. Цей досвід надзвичайно позитивний. Я думаю, що нам також варто зробити подібний крок. Крім того, ми підготували ініціативу про введення своєрідного «знаку якості», що присуджуватиметься готелю, регіону чи відомству, котрi якісно працюють в цій галузі.
— А може, це могло б бути, наприклад, під патронатом серії «Мішлєн»? Є світові зразки, чому потрібно обов’язково обирати підтримку бюрократичних структур?
— Не забувайте про те, що і цей рейтинг можна купити. Головна наша ціль — привернути увагу до сфери, щоб люди, які працюють у цій галузі, відчували моральну підтримку й те, що їх робота помічається державою.
Нещодавно ми познайомилися з власниками з Донецька, які раніше займалися вугіллям і металом, а зараз мають власний готель i хочуть побудувати цілий ланцюжок подібних закладів. Я спеціально возив керівника цієї компанії, щоб показати йому деякі привабливі місця, й він вже визначився, де збирається будувати. Це приклад того, що власний інвестор уже прийшов; нам залишилось його зацікавити, створивши відповідний режим, що сприяв би вкладанням ними грошей.
ТУРИСТИЧНУ РЕВОЛЮЦІЮ — В МАСИ!
— Чому завжди для того, щоб дещо налагодити, треба шукати підтримки на найвищому рівні? Чи не тому, що робота системи в цілому постійно дає «збій»?
— В Україні на сьогоднішній день нараховується більш, ніж 3,5 тисяч закладів розміщення — готелів та санаторно-курортних закладів. І наші 620 тисяч «ліжок» — це, в принципі, дуже серйозний потенціал, який зараховує нашу країну до рангу держав, у котрій, як мовиться, є де переночувати. Однак існує дуже суттєве «але»: 95 відсотків цього комплексу вимагає реконструкції. І в існуючій нормативно-правовій базі це неможливо буде зробити ні в найближчі 5, ні 10 років. Справа в тому, що туристичний продукт так само стратифікований, як і будь який інший — можна купити костюм за 100 гривень, а можна і за 1,5 тис доларів. Ринок для дорогих послуг вже сформований, однак для покращення інфраструктури масового туризму ми не можемо в нинішніх умовах зробити нічого. Необхідно оголосити «податкові канікули», спеціальний інвестиційний режим, який би хоча б звільнив від всіх податків будь яку-діяльність, пов’язану з будівництвом чи реконструкцією готелів. Чому саме спеціальний режим? Бо в кожній місцевості потрібно окремо розраховувати: скільки тут потрібно, наприклад, закладів найвищого ступеня і скільки — двозіркових готелів. Яскравий приклад — столиця й прилеглі території. Масовий турист не зупиниться в «Прем’єр- палас» чи в готелі «Дніпро», оскільки вони не по кишені пересічному українцю — готелі зорієнтовані на бізнесменів, дипломатів. Вочевидь, у місті або передмістях необхідно розвивати мережу дешевих готелів, стимулювати їх оновлення — а значить, і покращення якості послуги — за рахунок пільгового режиму. До речі, під Києвом, в Ірпені, через пару тижнів відкриється «Адмірал-клуб» з досить демократичними цінами, номер в якому буде вже доступний так званому середньому класу.
— Зазвичай всі ці наші винятки й пільги приводять до повномасштабної корупції на всіх рівнях. І чи не краще лобіювати загальні ліберальні правила гри, щоб зробити прозору систему?
— Загальні правила гри взагалі торкаються всієї економіки... Ми зараз виходимо з того, що туризм — це величезний масив. Який треба реконструювати, не маючи адекватного ринку. Фактично, сьогодні готелі завантажені на чверть. І це середня цифра — 80 — 100 відсоткову заповненість мають елітні готелі, а в деяких регіонах завантаженість закладів освіти з нижчою «зірковістю» може не перевищувати 11%.
— Лобіювання депутатами інтересів галузі може призвести до певного «пом’якшення»?
— Я розумію ваші побоювання щодо зловживань пільгами. Ми виступаємо не за «тепличні умови» для галузі, а за цивілізований підхід, як це відбувається в усьому світі. В свій час, згідно з державним документом, прийшла рекомендація встановити готельний збір на рівні 20%. Всі місцеві органи влади прийняли це як «руководство к дєйствию» й зробили все по максимуму. І тому зараз невигідно розвивати й утримувати готельне господарство через податки. Мова ж не про тотальні пільги: встановіть загальносвітові правила гри — і тоді ніхто не буде задавати нам питання, чому такі дорогі номери у вітчизняних закладах розміщення. Яскравий приклад — Туніс. Де урядовці, розуміючи, що ці готелі ніхто від них не забере і що, в кінцевому результаті, це буде працювати на державу, звільнили бажаючих розвити цей бізнес від податків на землю на 10 років й від інших податків на перші 3 — 5 років, щоб «розкрутитися». Після того, як система запрацювала, пільги скасували, і інфраструктура почала розвиватися за загальними для всіх правилами. Тобто в країні має відбутися революція, яку я пропоную почати з туристичного бізнесу.
— Ви згадували про кримський приватний сектор. Податкова адміністрація також підтверджує той факт, що значна частина «туристичних» грошей — нe багато, нe мало 5,5 млрд. гривень — обертається «в тіні». Яким чином, на вашу думку, можна вирішити цю проблему?
— Вихід може бути один — через впорядкування, облік та вироблення чітких норм діяльності баз розміщення. На даний момент безпека туристів, які проживають у приватному секторі, не врахована. Сьогодні на вокзалі вам запропонують переночувати в тій чи іншій квартирі — звичайно, ціни там на порядок нижче від готельних, але ніхто не гарантує людині відповідні умови. Турадміністрація має контролювати їх діяльність — як це робиться, наприклад, у Греції. Потрібно на районному рівні створити вертикаль, структури, які відповідатимуть за розвиток туристичної сфери.
Ми зараз відновили ліцензії навіть на екскурсійну діяльність, і це не випадково. Це не бюрократичний замах державної установи під виглядом наведення порядку. В Іспанії мають право проводити екскурсії тільки громадяни цієї країни. А у нас на Личаківське кладовище приїжджають групи з польським екскурсоводом. Це порушення правил. Ліцензування — це безпека і в політичному, і в моральному плані. В Канаді я зустрів водія, який мав ліцензію на проведення екскурсії разом з екскурсоводом — кожний, хто має це право, носить спеціальну бляшку, за якою його можна впізнати. В Лондоні колір такої бляшки говорить про те, в якому районі гід може проводити екскурсію. Такий порядок задля безпеки туристів. У нас раніше будь-який громадянин міг створити екскурсійне бюро, вішати, буквально «локшину на вуха». А скільки випадків, коли горе-екскурсоводи водили в гори — люди гинули, і за це ніхто не відповідав. Верховна Рада вважала це непотрібним, але ми її переконали, що необхідно забезпечити політичну і фізичну безпеку людей.
ЗЕЛЕНОМУ ТУРИЗМУ — ЗЕЛЕНУ ВУЛИЦЮ
— Коли до нас приїжджають іноземні гості, де пролягають найбільш привабливі туристичні маршрути, і які регіони не охоплені туризмом взагалі? Чи серйозно зацікавлена місцева влада у розвитку туризму?
— Звичайно, це в першу чергу, Київ, карпатський і кримський регіони. Далі йде Херсон, Одеса, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків. Згідно з Указом Президента, створена програма «Намисто Славутича», є навіть однойменна громадська організація, яка рекламує цей маршрут. Нещодавно ми розробили рекламну продукцію, що пропагує сільський зелений туризм — наприклад, на шляху зі Львова до Києва описані села, де можна зупинитися, які об’єкти можна там побачити, вказані розцінки. Уявляєте собі, за «смішні» гроші (від п’яти гривень за добу) пожити на селі — на лоні природи, без грюкоту автотранспорту, без мобільного телефону! Більше того, можна, наприклад, допомогти селянам зібрати урожай і компенсувати свої витрати на відпочинок.
— І насправді це не жарт, тому що для великої кількості людей, які їдуть з індустріальних країн, що насичені інформаційною інфраструктурою, це мільйонерський відпочинок. Ми просто дивимось викривленим поглядом на всі ці речі…
— В Австрії, Італії й багатьох інших країнах саме цей вид туризму зараз розвивається найактивніше. Він дешевий, цікавий і… справжній.
Але давайте повернемося до регіонів, де розвиток цієї інфраструктури залишає бажати кращого. Одною з найпроблемніших, на жаль, є Полтавська область — окрім Сорочинського ярмарку, поки що тут нічим привертати увагу, суцільні білі плями. І це в регіоні, історично-культурна спадщина якого — одна з найбагатших…
Я все ж таки закінчу з питанням про туристичні «білі плями» в Україні. На жаль, це Кіровоградська та Миколаївська області. Херсонська область вже зробила прорив: в органи місцевої влади прийшли люди, які дбають про це — не тільки про Асканію-Нову, а й загалом про розвиток галузі. На жаль, не можна сказати в позитивному плані про Вінницьку і Житомирську області. Остання користується Києвом, а власна туристична сфера залишається поза увагою можновладців і громадськості. По великому рахунку, в нас не так вже й багато регіонів, які б активно розвивали туризм. Однак приємно, що сьогодні вже з’являється зовсім інше розуміння, наприклад, в західному регіоні. Заступники глав адміністрацій серйозно займаються туристичною сферою в Чернівцях і на Закарпатті, у Львові, на Івано- Франкiвщині. Там розуміють, що це — додаткові робочі місця, підйом економіки і, звичайно, імідж. Але треба виходити з того, що країна в нас одна на всіх — неможливо в одному регіоні це розвивати, а в іншому — ні. Мені було приємно, коли під час нещодавньої «гарячої лінії» в Кабміні задали питання ровенчани: як поєднати зусилля і показати можливості регіону — Почаївську Лавру, козацькі могили, Дубно. Вони просили нас приїхати і допомогти. На днях відбулася конференція по сільському зеленому туризму на Закарпатті — за підтримкою голови області. Говорили й з губернатором Львівщини, де непочатий край роботи і є бажання. Львів взагалі має стати Меккою, не треба забувати, що він внесений в список пам’яток історії і культури ЮНЕСКО.
В цьому році святкується 1000- ліття Хотинської фортеці на Буковині, і вже повним ходом йде її реконструкція. І так всюди по Україні, «підтягують» потроху. Білгород- Дністровський — найстаріше місто на Україні, котрому 2,5 тисячі років — з його територією перетинався Південний шовковий шлях. Я перераховую всі ці міста, щоб показати наші можливості. Про які ми повинні більше говорити і які потрібно рекламувати. Реклама — це дуже серйозне питання, якому, на жаль, зовсім не приділяється увага з боку держави. Мій колега, Міністр туризму Туреччини, пишався тим, що з державного бюджету його країни виділяється на це 65 млн. доларів. Великобританія 80 млн. фунтів стерлінгів дає на рекламу — навіть тих міст, які й без того знані. Але вони кажуть: «Пане Цибуху, майте на увазі, що ми гроші в пісок не зариваємо». За їх підрахунками, кожний фунт, що вкладається в рекламу, «пригортає» 20 фунтів з новими приїжджими. Це вигідний бізнес. Тому ми й закликаємо, незважаючи на скруту, показати, що ми маємо.
— Здається, що нам потрібно в загальній ідеології туризму «розписати» обов’язкову сферу відвідування — окреслити місця, де українська ідентичність розкривається якнайкраще. Опішня, Решетилівка? Що там є? Чи здатні вони довести те, що ми дбаємо про «своє»? Якщо, наприклад, вести мову про те, що можна взяти звідси на згадку: наша ідентичність на даний момент зберігається в трьох-чотирьох майстернях. Де, слава Богу, ще залишилися старі люди, які це люблять, роблять і продають. А магазин «Український сувенір» у Києві? Такої ганьби немає ніде в світі: все вбоге, занехаяне, з дешевими дерев’яними булавами і російською мовою всередині.
— Це також наша проблема і турбота. Крім західних областей, народними промислами майже ніхто не займається, а в ринкових умовах на це не можна не зважати.
«МАШИНІ З ІНОЗЕМНИМИ НОМЕРАМИ КЛАНЯЮТЬСЯ...»
— З другого боку, за цим йде інша проблема: інколи боїшся привертати увагу наших урядовців до деяких речей. Бо часом «вклиняться» і зроблять таке, щоб краще б ми цього зовсім не чіпали, а воно десь там теплилося б само по собі. Останній приклад — загроза Софії Київській через будівництво поруч з нею фітнес-центру і готелю. Ми можемо зробити ліберальну революцію в туристичній галузі, але до нас приїдуть дивитися на уламки тієї спадщини, яку ми нищимо. Ту, що не встигла знищити радянська влада і навіть фашистська окупація. І головна причина цього — те, що громадськість не має можливості впливати на обговорення доленосних питань.
— Але ж не забувайте про відтворений Михайлівський собор та про пам’ятник княгині Ользі.
— Те, що зроблено нашвидкуруч, штампується, як «млинці», погодьтеся, не йде ні в яке порівняння з тією ж Софією, що стоїть з 11-го століття.
— Є закон про збереження культурної спадщини. Але для того, щоб закони спрацьовували, потрібна відповідна реакція відповідних органів.
— Навіть в столиці не так багато існує місць, куди можна запросити людей зі смаком. Вас це задовольняє?
— Ні в якому разі, це дійсно проблема. Повернутися хоча б до того, про що я вже говорив — до відсутності сервісу на автошляхах. Крім дійсно класних заправок зараз там можна побачити хіба що пару сумнівних забігайлівок з відповідними невибагливими назвами. Ми вже запропонували провідним власникам заправок — «Лукойлу», «ТНК» зібратися й разом обстежити ці шляхи, побудувати сервісні центри, щоб не було на дорогах банального «дєвочки налєво — мальчики направо». З повним спектром послуг, в тому числі й інформаційних — про те, що на NN-ому кілометрі тебе знов чекають, і ти можеш планувати свою подорож. Сьогодні в багатьох країнах світу, тим паче після одинадцятого вересня, 80% громадян подорожує автомобілями. А наша країна обмежується тим, щоб трошки підлатати дороги. В Україні найвищий коефіцієнт транзитності в Європі, і ми повинні цим користатися. З дев’яти найважливіших транспортних коридорів Європи через Україну проходять чотири — 9-й транспортний з Хельсінкі, що пролягає через 9 країн, третій — з Берліна, через Польщу на Росію, п’ятий — з Лісабона, через Карпатський перевал на Росію. І всі ці платні дороги не можуть жити без інфраструктури.
Ми підготували нову програму облаштування, туристичної інфраструктури на транспортних магістралях. Вона передбачає фінансування будівництва придорожніх готелів на рівні трохи більшому за 4 відсотки, все інше — за рахунок зовнішніх і внутрішніх інвестицій Знову повторюсь — після 11-го вересня іноземці відчули велику увагу до нашої країни, особливо до її Чорноморського регіону. І навіть найближчі сусіди все більше нами цікавляться — раніше до нас приїжджало 1,5 млн. росіян, а в минулому цей потік збільшився вже вдвічі. І тому нам треба створювати відповідні умови, бо багато країн за рахунок туризму живуть і годуються. Машині з іноземними номерами кланяються за те, що вона приїхала, а не зупиняють для перевірок.
— Перспективи, безперечно, привабливі, але здається, що той же Крим зараз має далеко не товарний вид. Це один великий смітник, без дефініцій — чи це передмістя, чи центральна площа міста, чи територія музею. Як можна будувати грандіозні плани, перед тим не навівши порядок у власному домі?
— Я вас розумію, однак це питання не одного дня, його вирішення — в підвищенні рівня культури й відповідальності за своє. Але не можна не помічати того, що Крим поступово, але змінюється на краще, особливо в порівнянні з Кримом п’яти- чи десятирічної давності. І вже є місця, де можна відпочивати з комфортом. До речі, це не тільки наша проблема, не випадково Всесвітньою туристичною організацією приймається глобальний етичний кодекс туриста. Тому що будь-який турист залишає про себе багато неприємних згадок і додає роботи місцевим владам. З Говерли щорічно вивозять тонни сміття.
— Ви казали про перспективність приватного підприємництва в галузі туризму. Чи готові наші люди до цього?
— В мене є приклад, як родина зі Львова купила будинок в гірському селі, інвестувала близько 5 тисяч доларів в його реконструкцію і почала приймати гостей. Спочатку селяни їх не сприйняли. Але ставлення з часом змінилося, і вже три чи чотири відновлені садиби там займаються тим же бізнесом. Хоча, безперечно, до масової зміни в свідомості нам ще далеко...
— Як ви думаєте, скільки часу потрібно для того, щоб підняти наш рівень сервісу масового туризму до середньоєвропейського стандарту?
— Президент поставив планку: до 2010 сформувати масовий туристичний продукт. Потрібно досягти такого рівня, щоб внутрішній ринок давав 50-60% обороту галузі.
Нам виділено близько мільйона гривень на цей рік для підтримки ЗМІ туристичного напрямку і на рекламу. Цього, правда, замало. До того ж, ці кошти заплановані за графіком на грудень — і ще невідомо, чи прийдуть вони вчасно. Ми запланували створити великий телевізійний цикл просвітницьких програм. До речі, вашій газеті хочемо запропонувати співробітництво — наприклад, на базі вашої сторінки «Україна Інкогніта» можна створити своєрідний путівник i подавати матеріали про визначні історичні місця.
До речі, Всесвітня туристична організація вважає, що Україна навіть більш перспективна в плані туризму, ніж Росія. Сьогодні, не дивлячись на те, що держава вкладає в цю сферу копійки, суміжні з туризмом послуги дають 10 відсотків ВВП, а чисто туристичні послуги — 1,5. Це 21 млрд. гривень. Галузь могла б давати в три рази більше, і коли хтось вважає, що оперуємо нереальними цифрами, вимагаючи збільшення асигнувань iз бюджету, можу йому заперечити: це підраховано за світовими стандартами.
— Хто до нас переважно їде?
— Білорусь, Росія, Молдова, Польща, Угорщина, Німеччина, Ізраїль, США, Словаччина. Якби все було так погано в нашому домі, то потоки туристів не збільшувались би.
— І все ж, на кого маємо «робити ставку»: на внутрішнього чи іноземного туриста? Чи не призведе орієнтація на останнє до того, що матимемо величезну кількість елітних готелів, а самі — кланятимемось іноземцям у пояс i збиратимемо пляшки з-під кока-коли?
— Ми робимо рівні акценти на розвитку і в’їзного, і внутрішнього туризму. Конкретний приклад: якщо раніше лише невелика частина тих же росіян відпочивала в Криму, то тепер вони складають половину всіх відпочиваючих. Всі показники зараз на користь в’їзного туризму. Я вже називав розмір прибутку, який приносить цей вид діяльності — нагадаю, що він може бути в декілька разів більшим. «Туристичні» гроші присутні в «кошторисі» всіх сфер економіки. Цей унікальний бізнес насичує грошима не одну країну. Запевняю вас, що від розвитку туризму всі будуть у виграші. Потрібно тільки дати розвитку даного напрямку цивілізований поштовх.
