Основною причиною того, що країна опинилася в нинішньому становищі, є закон, який не прописаний жодним нормативним актом, але в нашій державі виконується на всі сто відсотків — це закон подвійної моралі. Такою мораллю пронизані всі, без винятку, структури громадського життя. Для публіки, мікрофонів, засобів масової інформації пропагується мораль правильна, а для вузького кола — як Бог на душу покладе.
Особливо парадоксально це виглядає в системі освіти, де формується етичний світогляд майбутнього країни. Учительство нав’язує підростаючому поколінню книжкову мораль, але, в той же час, саме загрузло в аморальних вчинках. Недаремно навчальні заклади за рівнем поборів у своєрідних «хіт-парадах» посідають провідні місця. І можна собі уявити, як філолог на уроці говорить про проблему гуманізму в середньовічній літературі і жваво описує картини Дантового пекла, де в останньому колі, дев’ятому за рахунком, перебували найтяжчі, на думку автора, злочинці — ті, що ошукали довірливих. А після такого літературного монологу спокійнісінько вимагатиме гроші від учнів у який-небудь із численних фондів. Ось на такій подвійній моралі виховане вже не одне покоління наших співгромадян. Запитання: коли ж навчимося жити за совістю? — звучатиме риторично. Звичайно, жити цивілізовано в матеріальному плані ми все ж коли-небудь станемо. Але щоб вилікувати хворі душі людей, знадобиться не один десяток років.
Не так давно Дніпропетровське телебачення показало процес розподілу на роботу випускників факультету іноземної філології місцевого держуніверситету. Управління освіти області потребує на початок навчального року 200 вчителів такого профілю (лише для міста — 43 особи). Парадокс полягав у тому, що випускалося лише 90 фахівців (з урахуванням цільової підготовки). Тому комісія вирішувала непросте завдання: як хоч би частину з них відправити на педагогічні хліби й примусити вчителя-початківця жити на 180 гривень на місяць, що становить половину прожиткового мінімуму. Говорять же їм: за минулий рік заробітна платня зросла на 50%, так вони, невдячні, в долоньки не плескають, радіти не хочуть, а лише губки надувають і мало в це вірять. Спробую пояснити з іншого боку. Якщо до підвищення зарплатні коштів учителеві вистачало для того, щоб попоїсти один раз на день, то тепер він може це зробити півтора разу. Сказано ж, що за два роки платня відповідатиме прожитковому мі-ні-му-мові. Сподівайтеся, якщо до цього часу від недоїдання з вами нічого не трапиться. Але що бідніший, то мудріший, і тепер кажуть, що професія педагога вже дуже ефективна для розв’язання проблеми надмірної ваги. Недаремно за зовнішнім виглядом, мої колеги стають дуже навіть тендітними.
Престиж педагогічної професії став дуже низьким не лише через мізерну оплату праці. Проблема ще й у моральному аспекті. Спробуйте навчити тих, хто цього зовсім не бажає. Філософія більшої частини підростаючого покоління доволі проста: навіщо напружуватися, якщо знання в суспільстві відіграють далеко не основну роль. Після дев’ятого класу зі шкіл тікають далеко не кращі. Їм обридли загальноосвітні предмети й набридло протирати штани та спідниці. А тут ще цілий список «екзотики»: етнографія, економіка, екологія, естетика, електротехніка, валеологія, охорона праці, основи життєдіяльності, основи права, санітарна та допризовна підготовка і подібне. Перефразовуючи Пушкіна, це звучить так: «Нас всех учили понемногу, чему-нибудь и как-нибудь». Таку величезну кількість природних, гуманітарних, професійних та інших наук важкувато засвоїти навіть відмінникові. Що тоді говорити про мешканців задніх парт? Усі такі дисципліни читають, як правило, представники адміністрації (може, для цього вони й існують?), або їх дають будь-якому вчителеві, у якого не вистачає годин до повної ставки. Ви коли-небудь бачили в школі чи училищі економіста, етнографа, правознавця? Я також не бачив. Тоді кому потрібні науки, які читають дилетанти?
Освіта залишилася єдиною сферою, де в процесі роботи необхідно в поті чола займатися паперотворчістю. Все має бути сплановане, викладене в письмовому вигляді й підписане у кого треба. Від такої величезної кількості писанини (і найчастіше — безглуздої) можна збожеволіти.
Протягом останніх років спільними зусиллями ми детально розібрали систему освіти «по кісточках». Газета «День» у цьому процесі зіграла далеко не останню роль. Чи прислухаються вгорі до думки практиків — важко сказати. Не виключено й протилежне: у вас, мовляв, — свобода слова, а в нас — свобода слуху.
Хтось із мудрих філософськи зазначив: чим частіше ви говоритимете про реформи, тим більше буде впевненості в суспільства, що вони дійсно відбуваються. Це — наш випадок.
