На футбольних полях Японії та Кореї закінчилася найголовніша подія спортивного року — фінальний турнір Кубка світу з футболу. Характерною рисою цього турніру є те, що цей футбол дивляться в усьому світі, причому чи не найбільш активно обговорюють подробиці матчів люди, досить далекі від футболу у «звичайному житті». Фінальний матч (Бразилія — Німеччина — 2:0) дивилося, за різними оцінками, півтора мільярда людей.
Цей феномен пояснюється просто — фінальний турнір світової першості вже не перший десяток років є насамперед високоякісним видовищем, яке захоплює глядача навіть не зовсім знайомого з правилами гри. А щодо вітчизняних телекоментаторів, то ті, хто не чули інших, гадають, що це наша біда, якій зарадити неможливо і по-іншому не буває.
Результатом телетрансляцій з футбольного Кубка світу стало зростання інтересу до футболу. Надихнуті кращими світовими зразками гри, на спортивні майданчики українських міст і сіл (погода дозволяє) вийшли сотні тисяч, якщо не мільйони українців, які вже було забули, що вміють грати у футбол. Дітлахи, звісно, уявляють себе майбутніми Роналдо в нападі або Канами у воротах. Все це є сьогодні й не може не втішати.
Водночас фінальна гра світової першості між Бразилією і Німеччиною нагадала нам і про своє. Цієї гри могло б не бути, якби наша команда, збірна України, забила б тому Канові у перші хвилини матчу за право поїхати в Японію- Корею не один гол, а два-три. Могли ж наші, були моменти. І бігали німці розгублено полем Олімпійського стадіону в Києві, не встигаючи за Шевченком, Зубовим, Вороб’єм та іншими українцями. На жаль, не склалося. Українська швидкість розбилася об німецьку дисципліну.
Подолавши минулої осені «жовто-блакитних» українців у матчі-відповіді в Дортмунді, команда Німеччини пройшла на очах у всього світу до світового фіналу, де знову зустрілась із «жовто-блакитними». Тепер вже з бразильцями. Не маючи у складі жодного гравця справді світового рівня, окрім воротаря, організовані німці ледь не виграли і цього разу. Все могло статися у напруженій, сповненій драматизму грі. Бо ж долю чемпіонського титулу врешті вирішив один невдалий відскок м’яча, який міг би статися і не біля німецьких воріт...
Це я пишу для того, щоб ми не вважали нікого у світі футбольними королями, щоб вірили, що у футболі не буває непереможних суперників. Так, говорять зараз, що в провідних українських командах скоро не залишиться українців. А хіба славетна «Баварія» із Мюнхена чи та сама дортмундська «Боруссія», що виграла чемпіонат Німеччини, не є маленькими «збірними світу», де на перших ролях вже давно не німці, а бразильці, парагвайці, чехи, французи і навіть турки? Хіба завадило це власне німцям добре грати у футбол? Тільки допомогло!
Про світовий фінал, про бразильських зірок вже написано і сказано і ще буде написано і сказано чимало. Навряд чи автор додасть щось нове до професійно розкрученого образу Роналдо, в якого американська компанія з виробництва спортивного одягу вклала кілька десятків мільйонів ще п’ять років тому. Те ж саме стосується решти бразильців, приречених тепер на привселюдне возвеличування у найближчі роки. Краще поговорити про своє.
У нас народилось і виросло ціле покоління, яке жодного разу не бачило свою команду на світовому футбольному форумі; яке не знає, що таке вболівати за наших, а не просто милуватися грою зарубіжних зірок. А було ж! Забивав львів’янин Андрій Баль бразильцям, хапали «кудесники м’яча» за майку киянина Олега Блохіна, збивали його з ніг, боялись! Щоправда, було це двадцять років тому. Хтозна, може, і добре, що наших не було в Японії-Кореї і ми не отримали гучного ляпасу на очах всього світу, як вчорашні тріумфатори із Польщі та Росії. У нас вже вкотре все попереду.
Уже цієї неділі стартує черговий, дванадцятий чемпіонат України. Перші тури нашої першості пройдуть під знаком Кубка світу, ми будемо порівнювати те, що побачимо на наших стадіонах, з тим, що бачили на полях Японії-Кореї. Може бути два сценарії. Або наші гравці візьмуть на озброєння все краще, і тоді світове футбольне свято продовжиться вже на нашій території. Або ми звернемо увагу на погане, почнемо виправдовувати грубість гравців, упередженість арбітрів, хитрощі організаторів прикладами із Кубка світу. У другому випадку ми ризикуємо ще більше відстати від футбольного світу. Бо ж зробити зачіску «під Роналдо» можна за півгодини. А щоб навчитися так грати у футбол, може не вистачити життя.
Ще не почалися у нас футбольні змагання, а вже чути прохання перенести матчі у «вищих інтересах». Невже нас нічому не навчив минулий рік, коли «в інтересах» провідних клубів і збірної було спотворене перше коло чемпіонату? І що, допомогли ті переноси нашій збірній? Допомогли вони «Шахтарю» та «Динамо», які вилетіли один за одним із європейської Ліги чемпіонів?
Чемпіони світу бразильці грають у командах Італії, Німеччини, Франції, Іспанії та інших країн. Нікому у цих країнах не спаде на думку переносити ігри «в інтересах» збірної Бразилії. Навпаки, лише одержавши справжній ігровий гарт у іграх по два рази на тиждень, можна стати справді міжнародною зіркою футболу. Що заважає нам збагнути цю просту істину?
А чого було варто нагородження кращих футболістів та арбітрів України за версією Професійної футбольної ліги, проведене 27 червня за їхньої відсутності! Невже динамівець Валентин Белькевич, визнаний кращим гравцем минулого чемпіонату, або донецький «металург» Сергій Шищенко, який забив більше всіх м’ячів, або кримський арбітр Василь Мельничук, який зразково відсудив фінал Кубка України, не заслужили, щоб призи їм вручили на стадіоні, як вручали призи бразильцям та судді із Італії ні фіналі Кубка світу? У вітчизняному варіанті почесні нагороди були сунуті в руки перших- ліпших людей, які були в залі, де проходила конференція ПФЛ. Вони передадуть!
Ще довго ми будемо міряти наше футбольне життя найвищою міркою побаченого на світовому фіналі. І якщо ми добре засвоїмо заочні уроки футболу із Японії та Кореї, то у наступному світовому фіналі гратимуть інші жовто-блакитні. Не бразильці, а наші. Коли ж не прагнути цього, то не варто ні грати у футбол, ні дивитись його по телевізору.
