У результаті розподілу парламентських портфелів соціал- демократам (об’єднаним) дістався єдиний і, як чомусь вважається, не престижний «екологічний» комітет, протегований у Верховній Раді попереднього скликання «зеленими». Тепер його очолив 36-річний екс-перший заступник глави Закарпатської облдержадміністрації Іван Різак. Тривалий час відавши молодіжною політикою в регіоні, він з 1992 по 1994 рiк головував у Центрі соціальної служби для молоді. До СДПУ(О) вступив у 1997 році. У відомий період «департизації» Закарпаття, що позначився масовим виходом держслужбовців із партії, продовжував займатися партійною роботою, через що був скорочений з посади заступника глави облдержадміністрації. Після зміни влади на Закарпатті був поновлений на попередню роботу, яку поєднував із керівництвом обласною організацією СДПУ(О). Отже, перше запитання співрозмовникові «Дня»:
— Чому в не популярний на Закарпатті для соціал-демократії період ви пішли на конфлікт із тодішнім губернатором області?
— Після активізації колишнім керівництвом області процесу департизації я однозначно визначився із своєю позицією: залишитися членом СДПУ(О). Переконаний, що це була адекватна відповідь на події, що відбувалися. За період неконструктивного ставлення до об’єднаних соціал-демократів із партії вийшло близько двох десятків чоловік., тоді як вступило близько 10 тисяч. Таким чином, тоді я був не самотній у своїх переконаннях. Сьогодні ж час розставив усе на свої місця, і стало зрозуміло, що майбутнє за політичною структуризацією. Що ж до мотивації, то свої вчинки можу пояснити декількома причинами. Перша — це, звичайно, мої стосунки з лідером партії Віктором Медведчуком, який довів, що навіть у нелегких соціально-економічних умовах можна вирішувати проблеми, зокрема, Закарпатського регіону. І наступна — власне історичні корені соціал-демократів на закарпатських землях. Ще до входження Закарпаття до Радянської України соціал-демократи (хоч їх часто називали клубом інтелігенції) мали тут дуже серйозні позиції. Зважаючи на це, я, як виходець із Закарпаття, залишився переконаний, що саме ці ідеї повинні домінувати в регіоні.
— Ваші опоненти вважають, що саме за такі переконання вас було нагороджено «екологічним» комітетом...
— У 2000 році мені було вручено вищу нагороду партії — золотий значок за номером один. Тому я вважаю, що висока партійна нагорода у мене вже є. Відверто кажучи, пропозиція з боку керівництва фракції висунути мою кандидатуру на голову комітету була для мене абсолютно несподіваною. Я навіть деякий час роздумував, оскільки розумію, яка це відповідальна організаційна робота. З іншого боку, маю певні навички, оскільки очолюю комітет як представник Закарпатського регіону, де були розроблені програми по виходу зі складної екологічної ситуації.
— Які проблеми є найболючішими — на прикладі Закарпаття?
— Закарпаття — це перший в Україні регіон, названий, на підставі відповідної статті Конституції, зоною надзвичайної ситуації. Як відомо, область пережила два паводки — в 1998 та 2000 роках. Однак хотів би зазначити, що спрощений погляд на проблему є нерезультативним. Потрібно шукати не один, а кілька коренів зла. В Україні, на жаль, немає системної екологічної політики. Ми бачимо, що в усіх міністерствах і відомствах вирішення таких питань фінансується за залишковим принципом.
Загалом же проблем в екологічній сфері надзвичайно багато. Тому я б не брав на себе відповідальність говорити, що ми робитимемо щось надзвичайно нове. Однак певні кроки на сьогоднішній день вже зроблено. Наприклад, на останньому засіданні комітету (відбулося 19 червня. — Авт. ) ми створили підкомітет з питань новітніх екологічно безпечних технологій. Це теж певним чином відповідь на виклик часу, адже дуже багато проблем потрібно вирішувати за новітніми технологіями, використовуючи досягнення науки. Крім того, я дуже велику увагу приділяю громадській експертизі тих законопроектів, які будуть напрацьовуватися комітетом. Хотілося б, щоб законопроекти пропонувалися як політичними силами, так і громадськими організаціями. Переконаний, що саме в цьому аспекті необхідне об’єднання зусиль.
— Як ви оцінюєте законотворчу роботу своїх попередників?
— Комітет попереднього скликання працював активно. До основних його здобутків належить кілька законів та постанов, зокрема про мораторій на проведення суцільних вирубок на гірських схилах карпатського регіону, про заборону ввезення та реалізацію етилованого бензину і свинцевих добавок, про питну воду, водопостачання та рослинний світ. Кілька законів, розроблених нашими попередниками, (про екологічне страхування та екологічний аудит) розглядатимуться найближчим часом на засіданнях нашого комітету. Думаю, ми повинні продовжити розпочату попереднім складом роботу, однак працювати в системній взаємодії з органами виконавчої та законодавчої влади, і, безумовно, громадськості.
— А конкретніше — про які закони йдеться?
— Однозначно повинен існувати закон про розвиток мінерально-сировинної бази України. Крім того, проект про екологічне страхування, який я вже згадував, потребує істотно нових підходів в ресурсо-енергозбереженні, адже ці питання не можна вирішувати за допомогою вчорашнього управління. Також підлягає концептуальному перегляду закон про статус громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Буквально днями проводилися бесіди з науковцями щодо дезактивації землі в зоні Чорнобиля, яка залишається джерелом радіоактивного забруднення навколишнього середовища. А оскільки сьогодні з’явилися новітні методики зменшення такого забруднення, то комітет працюватиме над внесенням поправок до чинного законодавства саме в цьому напрямку. Однак хочу наголосити, що робота комітету повинна здійснюватися поетапно при наявності системної державної екологічної політики. Найпершим етапом, безумовно, має бути законодавче забезпечення основних векторів екологічної політики.
— З ваших слів стає зрозуміло, що роботи в комітеті і справді більш ніж достатньо. Чому ж тоді «екологічний» комітет не вважається, так би мовити, рейтинговим та привабливим?
— Що стосується привабливості, то, можливо, у когось є більш спрощене бачення роботи комітету. Якщо говорити, зокрема, про соціал-демократів (об’єднаних), то наша партія завжди приділяла дуже серйозну увагу екологічним проблемам. Навіть серйознішу, ніж ті політичні сили, пріоритетним завданням яких було відстоювати екологічну політику. Свого часу було навіть розроблено цілий комплекс по вирішенню екологічних проблем Закарпатського регіону.
— Як керівник обласної організації СДПУ(О) ви, мабуть, маєте чималий досвід в організації виборів. Яким, на вашу думку, є урок минулих парламентських виборів?
— Мій перший виборчий досвід припав на 1994 рік, коли я був висунутий кандидатом в народні депутати від Ужгородського університету (Іван Різак закінчив фізичний факультет названого університету. — Авт. ). Згодом були інші виборчі кампанії, де я очолював виборчі штаби, тому справу знаю не теоретично, а практично, навіть, я б сказав, десь на емоційному рівні. На мою думку, найголовніший урок цих виборів — віддаленість влади від проблем простого виборця. Як наслідок, більшу кількість голосів набрали все- таки опозиційні чи альтернативні блоки і партії.
Наступний урок, який потрібно винести з цьогорічної виборчої кампанії — це необхідність прийняття такого закону про вибори, який базуватиметься лише на пропорційній системі. Суспільство готове до такого кроку, а отже і до політичної структурованості парламентських сил, що формуватимуть уряд.
І останній, не менш важливий пункт. Рівень політичної культури на цьогорічних виборах був явно занизьким для держави, яка серйозно заявила про свою готовність крокувати в напрямку європейського співтовариства.
— Чи не став, на вашу думку, нинішній процес дроблення великих фракцій ще одним доказом недоцільності блокування?
— Я завжди скептично ставився до блокування. Воно повинно законодавчо регулюватися як, скажімо, у Чехії (якщо зливаються дві партії, то «прохідний бал» відповідно зростає у два рази). Якби так відбувалося в Україні, тоді б частіше задумувалися: створювати блоки чи іти на вибори самостійно. Зрештою, ні в кого і не виникало сумнівів, що парламентські мегафракції рано чи пізно подрібняться. Негатив тут у тому, що важко буде пояснювати виборцям, хто все ж таки відповідатиме за реалізацію передвиборних програм.
Якщо говорити конкретніше, то сьогодні практично всі лідери фракцій у складі «Єдиної України» декларують, що єдине міжфракційне об’єднання буде збережено. Однак, думаю, це наштовхнеться на труднощі за умов, коли групи у складі фракції створені за регіональним принципом. Крім того, у мене виникають сумніви і щодо монолітності «Нашої України», депутати від якої уже виступають на парламентській трибуні від імені складових груп фракції.
Як бачимо, навіть питання формування порядку денного політизували кілька опозиційних фракцій. Тому потрібні консультації і компроміси щодо вироблення порядку денного. Інакше Верховна Рада четвертого скликання серйозної політичної перспективи не матиме.
