Київська міська клінічна психоневрологічна лікарня (колишня імені Павлова) — одна з небагатьох в Україні, яка може похвалитися таким великим часом свого існування — 216 років. А крім цього — ще й відносним матеріальним благополуччям і кваліфікованими кадрами. Лікарі вже давно встановили контакти із західними колегами і намагаються використовувати у своїй практиці нові методи діагностики і лікування психічних захворювань, як, наприклад, опромінювання крові гелій-неоновим лазером хворих на шизофренію, людей з органічними ураженнями головного мозку та наркотичною залежністю. Пацієнти тут практично забезпечені потрібними медикаментами і ліками. Щоправда, все сказане, на жаль, зовсім не характерне для переважної більшості психіатричних лікарень і клінік, які сьогодні знаходяться у скрутному становищі. Тоді як, за статистикою, останнім часом кількість психотичних і невротичних розладів істотно зросла. Головний лікар міської клінічної психоневрологічної лікарні Роман Никифорук вважає, що причиною є негативні процеси, які відбуваються в нашому суспільстві. Своїми думками про те, яким, із погляду психіатрії, є на даний момент наше суспільство, а також рецептами покращання психічного здоров’я нації Роман НИКИФОРУК поділився із «Днем». @AU Підготувала Оксана ОМЕЛЬЧЕНКО, «День»
— Яка ваша оцінка теперішнього стану суспільства, чи можливо описати його за допомогою медичних термінів?
— Можна описати стан, в якому зараз знаходиться переважна кількість людей. Це, у першу чергу, фрустрація, тривожність, невизначеність. Вони ж, у свою чергу, призводять до депресії, алкоголізації і наркотизації. Очевидно, що людина хоче жити в оптимальному середовищі, за відсутності якого його «формують» різноманітні токсичні речовини. Про це свідчить статистика: алкогольні цирози печінки зросли за останні 10 років у 4 рази, алкогольні отруєння — на 59%. Правда, до нинішнього суспільства застосовують і інші терміни — психопатизація або неврастенізація. Очевидно, що наше суспільство не знаходиться в стані рівноваги. Ми всі переважно грубі, подразливі, збудливі, деякі, звичайно, схильні депресивно реагувати на ситуацію. Знову таки статистика: у 2000 році порівняно з 1990 м, кількість психотичних розладів збільшилась на 6%. У той же час непсихотичні (неврози, депресії) збільшились на 26,7%, розумова відсталість — на 37,8%. Інвалідність через психічнi захворювання зросла на 25%. Правда, останню цифру я розглядаю як штучну. Останніми роками багато людей свідомо роблять собі інвалідність, щоб заробити таким чином надбавку до пенсії. Але у той же час, згідно з соціологічними дослідженнями, тільки 20% у період нестабільності й перебудови зовсім не мали невротичних розладів.
— Чи не вважаєте ви, що нашому суспільству потрібен кваліфікований психіатр чи психоаналітик?
— Є певні світові тенденції, і ми також потребуємо збільшення кількості спеціалістів-психоневрологів. У нас дуже велике перенавантаження лікарів у психоневрологічних установах. Для того, щоб дійсно провести якісне лікування, має бути не більше десяти пацієнтів на добу на одного психіатра. У нас же 30—35, при тому, що у лікарів дуже низькі зарплати. Безумовно, кожна людина рано чи пізно переживає відчуття тривоги, безпорадності, і вона потребує, можливо, не так психіатра, як психоаналітика. На Заході достатньо розвинута психотерапевтична допомога, і цього ми також повинні прагнути. В Україні дуже мало професіоналів психотерапевтів і психоаналітиків. Це пов’язано з тим, що у нас нелегко отримати ліцензію, і з тим, що в країні немає достатньо розвинутої школи, яка б давала можливість безперешкодно отримати освіту. Мене дуже дивує той факт, що для отримання дозволу на носіння зброї (навіть газової), людина повинна пройти огляд психіатра і нарколога, а той, хто командує, скажімо, армією чи сотнями і тисячами цивільних людей, не повинен. Чесно кажучи, серед них досить багато не зовсім врівноважених людей. Тому я вважаю, що ми повинні збільшувати втручання психологів і психотерапевтів у наше суспільне життя.
— У західних країнах люди проходять психіатричне обстеження перед призначенням на певну відповідальну посаду?
— Я знаю, що в Сполучених Штатах, балотуючись на вибори, кожен має пройти обстеження у лікаря. У нашій країні теж повинен бути так званий індекс здоров’я і обов’язкове тестування. Безумовно, психіатри хотіли б брати активнiшу участь у суспільних процесах, визначати, де норма, а де патологія, контролювати систему допусків до тих чи інших професій. Але у той же час це питання дуже слизьке, оскільки психіатрія не повинна знову стати методом примусу. Якщо, наприклад, люди обирають депутата, який є неврівноваженою людиною, це, безумовно, викликає занепокоєння у будь-якого психіатра. Але виборцям він подобається. Так постає питання: чи має право психіатр не допустити до виконання своїх депутатських функцій обрану ними людину?
— Чи розглядається у нас психічне здоров’я нації у якості національного ресурсу, який потребує охорони?
— Зараз Кабінетом Міністрів розробляється комплексна програма «Здоров’я нації». Мені здається, що у даному випадку вона зіграє не другорядну роль. До того ж, крім стабілізації суспільно- економічних відносин, потрібно формувати ідеологію суспільства. Люди повинні знати: «Я сьогодні терплю, але я знаю, заради чого терплю і що я можу зробити, щоб було краще». Під час Великої Вітчизняної війни ми знали, що жертвуємо заради батьківщини, власної свободи. Зараз хтось має окремі ідеології, але переважна кількість знаходиться поза ними. Нам потрібна загальнонаціональна ідея.
— Ви не вважаєте, що релігія могла б замінити ідеологію?
— Істинно віруючих зараз близько 40%. А решта 60%? Для того, щоб справді вірити, необхідно мати специфічний стан душі й розуму. Віра говорить про те, що треба терпіти. Але психіка людини влаштована таким чином, що якщо їй погано, якщо низька зарплата і немає що вдягти, віра не зможе позбавити її дискомфорту, який, до речі, і призводить до депресії.
— Серед вітчизняних фахівців дуже обережне ставлення до застосування психіатричної лексики. Але все ж таки, чи не складається у вас враження, що деякі політичні процеси, акції нагадують масові неврози?
— Ті люди, що беруть участь у акціях, перебувають у стані суспільної нерівноваги. Однозначно, що у них підвищена емоційність, але це не є показником психічного захворювання. Швид ше, це є варіантом норми.
— Чи змінився у нас останнім часом зміст поняття «норма»?
— Норма — це коли всі органи і системи людини знаходяться в гармонійному стані та синхронізуються з суспільними інтересами. Але, безумовно, якщо взяти людину 2000 років тому і сучасну, то поняття «норма» зазнало трансформації.
— Відомо, що у Швейцарії щодоби відбувається 4 самогубства, в Україні за той же час маємо стільки ж убивств. Як би ви прокоментували цей факт?
— У даному випадку має значення не тільки суспільне становище, а й генетичний фактор. Є народи — лідери по самогубству, що пов’язано з соціокультурними явищами. З одного боку, є люди (відповідно, нації) екстравертовані, які виштовхують свою психічну енергію назовні. У них деструктивна поведінка, саме вони і схильні до скоєння вбивств. З другого — існують і інтроверти, їм краще нанести шкоду собі, ніж оточенню. Українці завжди були більш схильні до інтроверсії, порівняно з кінцем 80-х років кількість самогубств у країні зросла на 50%.
— Можливо, до національних психологічних рис українців можна додати ще й довірливість. Інакше чим ще можна пояснити таку популярність на сьогодні ворожіння, цілительства і шаманства?
— Так. Незалежно від соціально-економічного стану, у якому перебуває суспільство, воно має у собі 5% людей, які дуже легко піддаються навіюванню і навіть зомбіюванню. В Україні, мені здається, їх дещо більше, оскільки ми завжди жили в просторі з обмеженою інформованістю. Чим менш інтелектуальне суспільство, тим більш схильні до навіювання, гіпнозу і зомбіювання окремi його громадяни.
— Існує достатня кількість анекдотів про психічно хворих. Тоді, коли психіатрія виконувала каральну функцію і будь-яка особливість людини розглядалась як патологія, це було показником ставлення суспільства до цих людей. Чи відчуваєте ви, що ставлення до психічно хворих зараз змінилось?
— Безумовно, система надання психіатричної допомоги стала більш гуманною і більш цивілізованою. Особливо з прийняттям Закону «Про психіатричну допомогу». Раніше у Радянському Союзі, якщо людина хоч раз відвідала психіатра, вона автоматично ставала до нього на облік (4/5 — на обов’язковий щомісячний огляд). Зараз це співвідношення змінилось. Обов’язковий огляд зменшився майже в 2 рази. Крім цього, пацієнти стали лікуватися більше у денному стаціонарі, збільшилась кількість відділень «відкритих дверей» — пацієнт має право піти, як тільки відчує, що більше не потребує психіатричної допомоги.
— Є думка, що психічно хворі зараз нерідко не можуть реалізувати свої права, наприклад, дуже часто окремі зацікавлені особи за їхнiй рахунок вирішують свої житлові проблеми. Чи існують якісь механізми, які дають можливість запобігти цьому?
— Раніше людину могли зачинити в психіатричній лікарні через політичні мотиви, зараз іноді буває — через економічні. Дійсно, є дуже багато випадків, коли продають квартиру і майже всю отриману за неї суму обіцяють хворому за його підпис. Добре, що зараз в деяких районах столиці при оформленні купівлі-продажу квартири вимагають довідки від психіатра. Масове застосування цього могло б вирішити проблему.
— Статистика свідчить, що кількість ваших потенційних пацієнтів збільшується, але в той же час зменшується кількість психіатрів.
— Так, немає фінансового та економічного підґрунтя. Ми знаходимось на державній дотації, фінансуємось з бюджету. Зараз стало менше можливості утримувати велику кількість лікарів. За роки незалежності кількість ліжок у психіатричних лікарнях зменшилась майже на третину. Серед тих, кого виписали, звичайно, є невеликий відсоток людей, хто дійсно не потребував більше утримання в стаціонарі. Постає питання: куди поділась решта, при тому, що кількість соціальних закладів, куди їх можна було б передати і де б за ними був відповідний догляд, не збільшилась.
— Чи відомі вам нові форми покращання фінансового стану психіатричних лікарень, наприклад, за допомогою меценатських наглядових рад?
— Для психіатрії, яка стоїть між медициною, з одного боку, і політикою, культурологією і філософією — з другого, необхідний вплив суспільства у вигляді наглядових рад. У нас в лікарні така створена. Вона стежить за дотриманням законності, правопорядку, у тому числі й під час госпіталізації та виписки. Туди входять голови різноманітних громадських організацій, підприємці, народні депутати, депутати міськради, правозахисники і філософи. Взагалі, такі наглядові ради потрібно створювати над системою психіатрії як такої, тобто в Міністерстві охорони здоров’я і в управліннях охорони здоров’я. Наша наглядова рада потурбувалась про те, щоб нам для невиліковних, але суспільнобезпечних хворих виділили приміщення одного з санаторіїв поблизу Києва. Взагалі пацієнти, у яких вже пройшла активна фаза хвороби, але у той же час жити з ними їхні родичі відмовляються — для нас велика проблема. У столиці достатньо психіатричних ліжок, але не вистачає соціальних. Таких хворих у нас близько 250. Їм потрібен тільки догляд, а не лікування. Є, звичайно, у нас такі приватні заклади, але дозволити помістити туди свого психічно хворого родича може далеко не кожний через брак коштів.
— Чи є набір рецептів, для зміцнення психічного здоров’я? Наприклад, під час великої депресії у США президент видав «держзамовлення»: робити якомога більше комедій.
— Звичайно, починаючи з кінофільмів і програми «Здоров’я нації». До речі, кінофільми — це дуже суттєвий нюанс. Є статистичні дані, які свідчать, що після показу якого-небудь «ужастика» відбувається кілька злочинів, що подібнi до тих, якi були в сценарії. Несформовані особистості сприймають фільм як шаблон декопіювання. Наступні рецепти — це розвиток психотерапевтичних служб, популяризація релігії, яка повинна мати доступ до середніх шкіл, формування ідеології суспільства, і звичайно ж, економічний добробут як основа основ стабільності нації, суспільства і окремої людини. Як може пересічна людина у нас почуватися комфортно при середнiй зарплатнi близько 60 доларів? Залишається лише сподіватися, що наші лідери нарешті зрозуміють потреби простих людей, які потребують добробуту, роботи та зарплати на належному рівні.
