Минулого року в Держстандарт надійшло 17,8 тис. письмових звернень від незадоволених наданими послугами споживачів; ще 40 тис. осіб побували в цій організації на особистому прийомі. За словами заступника голови Держстандарту Анатолія Воронкова, значну частину скарг комітет отримав від жителів відомчих будинків і гуртожитків. Що, власне, й стало приводом для проведення перевірок у таких будинках у першому кварталі поточного року.
Результати перевірки вразили навіть бувалих у бувальцях «держстандартників» — порушення виявлено в 231 з 265, тобто в 87%, об’єктів, а загальна кількість порушень становила 1287, або по 5,6 порушення на одне підприємство. Головним чином порушуються: порядок експлуатації гуртожитків, їхнього ремонтування й догляду, технічне обслуговування, граничні терміни невідкладної ліквідації виявлених або заявлених несправностей елементів житлового будинку, санітарні норми проживання, комплектація меблями, тарифи на оплату житла. Часто послуги не надаються взагалі, однак оплата житла обходиться часом набагато дорожче, ніж мешканцям звичайних будинків — іноді ця сума сягає 500 грн. Взагалі, в 14 областях України порушення виявлено в кожному з перевірених відомчих «житлових» будинків.
Казенні фрази, на жаль, не в змозі передати масштаби тих проблем, заручниками яких стали мешканці відомчих будинків. За радянських часів проводилася доволі активна політика будівництва житла різними відомствами та заводами — в деяких особливо «заможних» підприємств на балансі могло бути, наприклад, аж десять будинків. Тепер для тих підприємств, які не змогли безболісно пережити зміну економічного устрою, відомчі будинки перетворилися на досить серйозний тягар. Утворилося зачароване коло. Як уже було згадано, постановою Кабміну визначено порядок утримання житлових будинків незалежно від їхньої відомчої приналежності. Однак важке фінансове становище багатьох підприємств не дозволяє їм знайти можливість виділити «зайві» кошти на те, щоб підтримувати навіть аварійні будинки, — чимало їх не ремонтувалися десятки років. Мало того, у таких підприємств часто є й заборгованість із зарплати своїм працівникам, які, відповідно, не оплачують проживання у відомчому будинку, чим, у свою чергу, унеможливлюють наповнення фондів на реконструкцію та ремонт таких будинків. Наприклад, обстеження технічного стану житлових будинків на вул. Сирецькій, що належать Київському ПО «Київдерев», ще 1988 року виявило: будинки «барачного типу 54-го року споруди» слід віднести до категорії непридатних для проживання. Оскільки там «спостерігається масова наявність вологостi, дерев’яні перегородки уражені гниллю, а конструктивні елементи характеризуються незадовільним станом». Тим часом, у вищезазначених будинках-комуналках досі живуть люди. Які до того ж намагаються вирішити питання збільшення житлоплощі, адже належного метражу на сім’ю з немовлям уже не вистачає. Про відсутність санітарних умов там намагаються вже не думати.
Не поодинокими, за словами О. Воронкова, є й випадки відключення цілих гуртожитків від забезпечення водою, газом або теплом. Наприклад, будинок ВАТ Чернівецька фабрика верхнього трикотажу «Вікторія» відключили від газозабезпечення… ще 1996 року. Й це незважаючи на те, що за чинним законодавством житлові будинки відключати від життєво необхідних послуг заборонено. Часто організації-постачальники цих послуг скаржаться на несплату самих споживачів. Крім того, відсутність у багатьох жителів лічильників не дозволяє зробити розрахунок за послуги пропорційним споживанню. Однак, як каже О. Воронков, створюється враження, що відсутність лічильників вигідна самим постачальникам. Наприклад, у одного з облводоканалів з 90 тис. користувачів лише 7 тис. витрачають воду за лічильником, що дає можливість «списувати» до трьохсот літрів води на добу на одну людину, й таким чином перекривати власні «виробничі втрати». У Чернівецькій області одне з підприємств нарахувало плату за газ не лише за показниками лічильника, а й вище за норму споживання. Є, виявляється, одна «хитра» постанова уряду, згідно з якою за відсутності гарячої води споживачу обов’язково «додадуть» на газі. Оскільки, за логікою розробників документа, людина витрачає зайве «блакитне золото» шляхом нагрівання води на плиті.
Взагалі, Законом 1999 року «Про внесення змін до Закону України про передачу об’єктів права державної та комунальної власності» передбачено передачу відомчого житла на утримання місцевих бюджетів. От лише зміна балансів для таких будинків може статися лише за обопільної згоди й за обов’язкової умови пайової участі в розмірі 30% від суми утримання для колишнього власника будинку. Обласні адміністрації можна зрозуміти: адже бюджет не гумовий, тому виступити в ролі мецената й намагатися «полагодити» часто аварійні відомчі будинки не вважається за можливе. Однак виходить, що для багатьох підприємств-банкрутів це питання може так і залишитися важковирішуваним. Адже навіть у благополучному Києві, де встановлено чіткий графік передачі цих будинків, за шість років встигла знайти господаря лише половина відомчих помешкань.
