Ось уже справді — для таланту немає кордонів. Нещодавно наше місто отримало дуже і дуже оригінальний доказ в особі ді-джейського дуету «Кругозори», привезеного до Києва лейблом «Партия рекордс». Взагалі-то «Кругозором» називався музичний журнальчик глухих брежнєвських часів. Це було помірковане квітчасте, квадратної форми тоненьке видання, яке мало розказувати радянським меломанам про новинки естради — термінів типу «рок» або «поп»-музика тоді з причин ідеологічних ніби не існувало. Чи треба говорити, що з тих самих причин левову частку матеріалів в «Кругозоре» займала спадщина Пахмутової, Добронравова, Кобзона і інших невмирущих мастодонтів. Проте був в цьому журнальчику один приємний виняток, заради якого його, власне, і купували: вкладиш у вигляді гнучкої блакитної вінілової платівочки. Таких птатівочок там було декілька, але «правильною» була одна. Та сама, на якій була записана або пісенька «Абби», або що-небудь з «Бітлз», або взагалі фрагмент із «Зворотного боку» «Пінк Флойда». Напівлегальні на той момент «Машина времени», «Круиз» або «Динамик» також отримували доступ до аудиторії через голубенькі вкладиші «Кругозору».
Така ретроградна назва для представників супермодної ді- джейської професії була б дивною, якби не один нюанс. Обом учасникам дуету — Борису і Георгію — на двох... 129 років. І в ді-джейство вони прийшли в кінці 1990-х, будучи дійсно вже дуже немолодими людьми. У Бориса Михайловича був за плечами досвід роботи кібернетика (чутки приписують йому участь в створенні першого радянського комп’ютера), у Георгія Всеволодовича — інженерна освіта. Що примусило так круто змінити долю, невідомо, але саме вік виявився безпрограшним рекламним кроком. На старозавітних ді-джеїв було цікаво вже просто подивитися. Видовище і дійсно незабутнє: сивий, з широкою бородою Борис шаманить над «вертушками», а дуже молодявий і жвавий Георгій безупинно заводить публіку, стрибаючи і розмахуючи руками, причому його енергії вистачає на кілька годин виступу.
У музичній частині Борис і Георгій також дотримуються «кругозорности» і також — вдало. Основу їх стрімких семплів складає класичне диско 1970 — 80-х років, нанизане на щільний ухаючий техноритм. Виходить в міру мелодійно, в міру ностальгічно, цілком запально. Саме те, що і треба для сьогоднішньої аудиторії, яка втомилася від жорстких електронних бочок, що заполонили клуби і дансинги.
Одним словом, дуже кайфові дідусі. Справжня надія країни — дай, Боже, всякому таку веселу і «відв’язну» старість.
