13 квiтня
Всяке трапляється в житті, й іноді роздратовує це неймовірно. Через якісь дрібницю в душі з’являється настрій, здатний створити легку депресію у середньостатистичного громадянина України. А може, і не легку... Правильніше було б говорити не «всяке», а «різне», але яким би різним воно не було, в основному воно «всяке». Скажете, не бачу я гарного в існуючій реальності? Ні, просто я його помічаю мало. Як і більшість співгромадян. Не тому, що хорошого немає, а тому, що помічати його не звикли. Чи часто спадало вам на думку: «Я живу! Хіба це не чудово?» Вам наступили на ногу в тролейбусі, а ви вийшли з думкою: «Як добре, що існують тролейбуси, інакше як мені їздити на роботу?!!» Слабо? Хоч би подумати так, а не повірити в це... Звичайно, в «тролейбусах» є щось від «тролів», досить злобної фауни, але перші не такі вже й погані. Подібні думки можуть утішити у важку хвилину: «Що?! У мене СНІД?!! Нарешті закінчиться ця суєта!!!» Тільки межі переходити не рекомендується: «Освенцим? Але добре, що існує планета, нехай навіть на ній було побудовано Освенцим!» Цинічно? Або краще носити свій власний Освенцим у душі? Я не про пропаганду пофігізму. Просто радість рідко доставляють оточуючі, в основному ми самообслуговуємося. Хто зрозуміє наші світлі почуття краще, ніж ми самі? Мить ловити не потрібно, тому що навіщо вона, та й не втримати ніяк, а ось не роздивитися щастя, що майнуло в цю мить — про це можна шкодувати все...
