Роль громадського мовлення у законодавстві європейських країн визначається приблизно однаково: забезпечення громадськості безсторонніми та об’єктивними новинами, популяризація національної культури, забезпечення рівного доступу громадян до інформації тощо. Завдання однієї з найвідоміших громадських телерадіомовних організацій світу — ВВС — свого часу було сформульоване як «громадська послуга для поширення освіти, інформації і розваг».
Незважаючи на життєво важливу роль громадського мовлення, успішний його розвиток у багатьох країнах гальмується намаганням уряду посилити контроль над ними, а також прагненням зменшити розмір його державного фінансування. Відповідно, на перший план виходить питання забезпечення їхньої незалежності та стабільного і достатнього фінансування.
Україна ще не має свого громадського мовлення, але перші кроки у напрямку його створення вже починає робити. За словами професора Валерія Іванова, керівника Академії української преси, головне завдання громадського мовлення в Україні — «це об’єктивна інформація у минулому, сучасному і майбутньому». Якщо із завданнями все зрозуміло, то з проблемою залежності справи гірші. «Залежність телеканалів від політичних формацій та фінансування призводить до виключення з ефіру культурних, освітніх та дитячих програм за рахунок їх неприбутковості. Можна знайти норми захисту від політичного впливу, але важче від фінансового», — коментує професор Георгій Почепцов. За найкращий приклад вигідного фінансування вважають абонементну плату за користування каналом. У вже згаданому ВВС 97% прибутку припадає саме на цей вид платежів. Звичайно, краще вчитися на чужих прикладах досягнень і помилок. Очевидно, що для впровадження ідеї у реальне життя потрібен збіг багатьох факторів. Головне, щоб саме суспільство відчувало необхідність появи такого мовлення.
ЧИ МОЖЕ У СУЧАСНИХ УМОВАХ УКРАЇНИ ГРОМАДСЬКЕ МОВЛЕННЯ ВІДПОВІДАТИ СВОЄМУ ПРИЗНАЧЕННЮ. «День» вирішив запитати в учасників слухань.
Перспективи громадського мовлення в Україні
Ігор СЛІСАРЕНКО , проректор Міжрегіональної академії управління персоналом:
— На мою думку, ні. Це було б щось протиприродне. Ніде у світі немає прецеденту, щоб за авторитарного режиму існувало громадське мовлення. Зі свого досвіду можу навести приклад, коли у мене виникло відчуття подібності під час перегляду телебачення Кенії. Один до одного «УТН». Лише прізвища різні. Для рішення цього питання в першу чергу потрібно провести роздержавлення державних ЗМІ. Найуспішніше це зробили у Чехії, Словаччині та Угорщині. Так що шлях вже вторований, і вигадувати велосипеда не потрібно. Микола СЛОБОДЯН , заступник директора Інституту кіно і телебачення Київського національного університету культури та мистецтв:
— За умови дотримання кількох головних питань — хто буде робити і хто буде контролювати? Громадське мовлення повинне робитися фахівцями високої кваліфікації. Головне при цьому не боятися залучати молодь — поєднувати досвід і молоде бачення. Георгій ПОЧЕПЦОВ , президент Інституту масової комунікації та паблік рілейшенз:
— У будь-якому разі розмова про суспільне мовлення — це крок уперед. Ми розуміємо, що, в принципі, це крок уперед при тих недоліках, які маємо. Простий приклад Вірменії: вони свій варіант УТ-1 назвали суспільним телебаченням. Це один полюс розв’язання цієї проблеми, а другий — на Заході. Найцікавіше, що західні варіанти достатньою мірою зберігають рівень контролю держави. Напевно, неможливо відразу отримати ідеальний варіант у неідеальній країні. Тетяна ЛЕБЕДЄВА , голова правління Незалежної асоціації мовникiв:
— Українське суспільство ще не зовсім готове для сприйняття громадського мовлення. Я вважаю, що цим питанням слід займатися серйозно. Його слід обговорювати якомога ширше, щоб суспільна свідомість була готова до його реалізації, а законодавці зрозуміли його гостру актуальність. Якщо кожен iз нас зробить хоча б декілька кроків у цьому напрямку, то, гадаю, поступово його зрушать з мертвої точки. А передумов у нас більше, ніж у інших країн СНД. Наталя ЛІГАЧОВА , керівник Iнтернет- видання «Телекритика»:
— Можливо, але за однієї умови — якщо громадського телебачення буде створене під контролем парламенту й при спостережній раді, в яку увійдуть усі сили, що пройшли в парламент. Якщо складом нововиділенної ради буде повністю виключено вплив і тиск на програмну політику суспільного ТБ виконавчої влади. Для створення суспільного ТБ необхідна політична воля, але цю волю ніякою мірою не може виявляти Президент. У нашій ситуації громадське мовлення має стати інструментом загальнонаціональної дискусії. Олександр ЛЯХОВ , почесний президент Спілки кабельного телебачення України:
— Розвиток подій останнім часом свідчить, що апаратні методи збільшення плюралізму насправді плюралізму не додають. Гіпотеза про те, що при збільшенні кількості каналів збільшується різноманітність поглядів, не спрацьовує. Тому слід зазначити про те, що якщо суспільство хоче йти шляхом відвертості й будівництва громадянського суспільства, йому потрібен для цього інструмент — публічні дискусії, плюралізм поглядів. Виявилося, що все, що зроблено за останні роки, забезпечити це насправді не може. Тому ніякого іншого виходу, крім створення суспільного мовлення, на горизонті поки не спостерiгається. Воно потрібне, якщо суспільство розуміє його необхідність. А влада за своєю природою буде перешкоджати цьому завжди. Не можна очікувати, що абстрактна влада зробить якісь рішучі кроки для створення системи суспільного телебачення. Тільки персоніфікована влада може створити щось подібне.
