«Камерна музика» — це дійсно, музика, яку грають у «камері». А «камера» з італійської перекладається як «кімната». Звичайно, поняття «кімнати», як і багато чого в нашому світі тут є цілком умовним — може звучати ( і звучить) будь де. А все ж сама назва «музики кімнати», впродовж чотирьох століть її існування, декларує свідому альтернативу щодо музики великих залів та майданів. І справа не тільки у кількісному складі виконавців та слухачів. «Кімната» — це вузьке коло обраних, невипадкових людей. Людей, які здатні передати один одному свої найособистіші, най інтимніші переживання, тонкі, ледь вловимі градації почуттів та думок. Це музика для декількох, і музика для кожного. Зараз — це музика для трьох. Для Скрипаля та Піаністки, які знаходяться на сцені, та для Слухача, який знаходиться в залі. Бо без нього ця музика не відбудеться. Ми на концерті дуету Германа Сафонова та Олени Строган.
Ось звучить соната Фа мажор Вольфганга Амадея Моцарта. Струнка, вишукана, витончена оболонка, наповнена внутрішньою експресією почуття. Зосереджене «адажіо», може, трошки меланхолійне. Невпинний потік світлої енергії фіналу, вдягнений в граціозні па. Все розумне і прекрасне має свої межі, безмежна лише безглуздість...
А ось інший світ — світ романтиків. Перша соната для скрипки і фортепіано Йоганеса Брамса. Поривання, пошук, ствердження, сумнів, кульмінація протистояння... і світла елегія. Сонатина № 3 Франца Шуберта — знов контрасти світла і темряви, лірики та трагічного надлому, і, звичайно, ствердження, декларація людського «я», що безумовно має право і протистояти всьому світу, піднесено оспівуючи прекрасний ідеал, і невимушено розчинитися в кокетливій самоіронії.
Творчий дует Германа Сафонова та Олени Строган існує з 1990 року. З 1997 вони є солістами Національної філармонії України. В їх творчому доробку — виконання найрізноманітніших за жанрами і стилем творів класиків та сучасних композиторів, участь у міжнародних фестивалях «Київ Музик Фест», «Музичні діалоги», «Аполонія» (Болгарія), «Фестиваль К. Шимановського» (Польща), гастролі в багатьох містах України та за кордоном. Найплідніше, мабуть, дует працює над виконанням сучасних музичних творів. Першим, дуже вдалим кроком молодих музикантів був зроблений на українському радіо запис скрипкової сонати (№ 2) класика XX ст., американського композитора Ч. Айвза, фактично, відкриття цього твору українському слухачу. У концертній біографії дуету — як виконання невідомих в Україні творів видатних європейських авторів сучасності — Й. Квандала, Е. Блоха, Е. Кренека, так і пропагування на батьківщині та за кордоном української сучасної музики (зокрема, дуже високо оцінена прем’єра масштабного твору «Вінок посвят» В. Губи).
Можливо, завдяки цьому, найкращим епізодом у концертному виступі дуету, що відбувся нещодавно в залі Національної філармонії, стало виконання скрипкової сонати Цезаря Франка, французького композитора. Він творив у другій половині ХIХ століття, але ніби передчував у своїй музиці імпресіоністичні інтонації Равеля та Дебюсі й навіть терпкі драматичні гармонії ХХ століття. Безупинне блукання у напівтонах почуттів між розпливчастих контурів чудових неясних образів (перша частина), трагічно-одухотворенна тема «алегро» (друга частина), «речитатив» — вільне, неупереджене висловлення, що переходить у «фантазію» — пристрасну сповідь музиканта, вираження того, що можливо, єдине і має дійсне значення. Закінчується цей твір (а разом з ним і виступ дуету) бадьорим «алегретто поко моссо» — трагічні інтонації ніби розчиняються в невпинному мінливому потоці, і на зміну їм приходить нова, світла тема. Мені здається, що це тема Сподівання.
