Японія — Україна — 1:0. Що не кажіть, а гіркий присмак розгрому від Німеччини у вирішальному матчі за вихід до фіналу світової першості, ще довго залишатиметься у всіх, кому небайдужий український футбол. Чого ми очікуємо від Леоніда Буряка, який очолив національну збірну після Валерія Лобановського? Негайних перемог над усіма чи створення команди, яка не програватиме вирішальні поєдинки з ганебним рахунком? Напевно, все- таки завдання тренерського штабу Буряка — створення боєздатної команди перед відбором на Євро-2004.
Японці, які запросили Україну зіграти товариську гру, вирішують схожі завдання. Одержавши путівку на світовий фінал без боротьби у якості господарів турніру, японці не мали іншого шляху для підготовки, ніж товариські матчі і показові неофіційні турніри. Тобто вони пройшли тим же шляхом, яким йде тепер і наша збірна. І програти ніби не страшно, але… Ще одне єднало наших і японців у четверговій грі на стадіоні міста Осаки. І господарі, і гості не змогли запросити до збірної футболістів, які грають за кордоном.
Для нас гра з японцями мала ще один підтекст. Ми повинні були побачити, де наше місце у світовому футболі, до розряду яких країн ми відносимося. Побачили. Недарма попереджав перед цим наш тренер Буряк, що відносні успіхи українського футболу останніх років — щасливий виняток із правила, що за такого рівня розвитку футболу наше місце зовсім не серед світових чи європейських лідерів.
Тож перед збірною японців японського чемпіонату, вийшла збірна українців українського чемпіонату. Із футболістів основного складу збірної місця в нашій команді зберегли практично всі. На поле вийшли Головко, Ващук, Несмачний, Гусін, Воробей, Попов, Тимощук, Зубов. Відносними дебютантами могли вважатися Щищенко та Рева, які вже мають досвід виступів за збірну. А справжній дебютант був один — Закарлюка, яки взимку перейшов із київського чи то ЦСКА чи то Арсеналу до донецького Металурга. Прізвища японських футболістів нічого не могли сказати нашим глядачам. І не тому, що футболісти там погані, а тому що наше ТБ серед чи не щоденних трансляцій закордонних чемпіонатів, до японського поки не дійшло.
Виявилося, що очолювана французьким тренером Труссьє, японська збірна часу дарма не втрачала, поставши високорганізованим колективом, який вміє грати швидко і комбінаційно, а в захисті успішно пресингує. А що ж українці? Якщо не рахувати традиційно зіпсованого Вороб’єм голового моменту на перших хвилинах, наша команда не показала хоч якоїсь подоби комбінаційної гри. Як і слід було чекати, центральні півзахисники Гусін та Тимощук, які більш тяжіють до руйнування, не змогли налагодити гри в пас у центрі поля. Без цього флангові забіги Шищенка і Зубова виглядали безперспективними, а передачі у напрямку форвардів виглядали як позбавлення від м’яча, з яким не знаєш що робити. Говорити про якесь взаєморозуміння між футболістами нашої команди не доводилось — всі ніби бачили один одного вперше. Та ще й у захисті виявились проблеми. Позиційні помилки Ващука і Головка, як в чемпіонаті України виглядають як прикре виключення у двобої із швидкими і технічними (!) японцями почали виглядати правилом. Гол нам забили після награного на тренуваннях розіграшу кутового, легко вивівши форварда на ударну позицію. Не покращили вигляду нашої команди і заміни, команда в останні хвилини нагадувала квартет із байки Крилова.
У підсумку мінімальна поразка стала чи не найкращим для нас результатом, могло бути набагато гірше. Чи була користь від цієї гри? Безумовно. Ми тепер точно знаємо, що японський чемпіонат сильніший за український — це раз. Також ясно, хто із дебютантів не в стані підсилити сьогодні збірну — два. Побачили свій справжній рівень і ветерани збірної, які вже багато років вважаються незамінними. Тепер, говорячи про головну команду країни, ми маємо про що говорити, що критикувати, на що сподіватися. Це ж саме стосується тренерів, яким така гра дала в десятеро більше, ніж сотня спаррингів у Кончі- Заспі, чи десяток «товарняків» з Латвією чи Грузією.
Леоніду Буряку і його штабу залишається мовчки проковтнути глевкого японського млинця і продовжити будувати нову збірну України. Тим більше, що матеріалу до роздуму побільшає після наступної середи, коли наші зіграють в Констанці з Румунією. Цього разу і у нас, і у господарів гратимуть всі найсильніші футболісти. Хоч програш у товариських іграх і не несе ніяких наслідків, все одно хотілося б, щоб команда Буряка набула досвіду перемог або хоча б нічиїх. Досвід поразок вже є.
P.S. На жаль, організатори матчу з української сторони не подбали про те, аби на стадіоні в Осаці був телекоментатор Українського телебачення, якому доводилось розповідати про гру із студії в Києві під не досить якісну японську «картинку» Від чого враження від гри у вітчизняної аудиторії не покращилось. То коли будемо думати про свої глядачів, панове керівники збірної України?
