Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Футбол на виріст

Анатолій КРОЩЕНКО: успіх має бути спортивним
23 лютого, 2002 - 00:00

Прес-конференція, яку зібрали цього тижня керівники молодіжних та юнацьких збірних України з футболу, виглядала дещо несподіваною. Якогось особливого приводу для спілкування з пресою ні у керівника комітету ФФУ по роботі зi збірними Анатолія Бузника, ні у тренера молодіжної та юнацької збірної Анатолія Крощенка, ні у тренерів збірних більш юного віку Павла Яковенка, Валентина Луценка та Віктора Кащея не було. Попри це розмова виявилась цікавою, бо стосувалася дуже важливої теми — майбутнього українського футболу.

Існують два погляди на юнацький футбол. Згідно з першим, оцінювати здобутки юнаків слід по виграних ними титулах та медалях, за другим — головне — підготовка якісного резерву для клубних команд та національної збірної. У старі союзні часи домінував перший: радянські юнаки двічі були чемпіонами світу, вистачало і європейських титулів. Однак юнацькі звитяги практично ніколи не підтверджувалися на «дорослому» рівні. Секрет не в тому, що з юними гравцями з роками щось нехороше відбувається. Просто у провідних футбольних країнах юнацькі титули ніколи не сприймали занадто серйозно і молодий футболіст, який потрапляв до складу суперклубу класу «Реалу» чи «Ліверпуля», вже не грав «за юнаків», а серйозно працював у професійній команді. Згадайте, які юнацькі титули виграли Рауль чи Оуен? У нас же інтереси збірної були завжди на першому місці, в результаті чого кращих юнаків у своїх клубах не бачили місяцями.

У футболі незалежної України ця проблема залишилась. Про неї говорив тренер молодіжної збірної Крощенко, у чиїй команді є низка гравців «основи» кращих клубів. Говорив доволі відверто, наводячи приклади, коли інтереси клубів суперечили інтересам молодіжної збірної. У колег Крощенка таких проблем менше, зате є інші. В Україні практично не проводяться турніри для юнаків 15-17 років, що закриває українським збірним шлях на такі ж турніри за кордон.

Відчувалося, що ситуації, яка мала місце в часи, коли комітет збірних очолював Олег Базилевич, і коли комітет працював в основному формально, вже немає. Є прагнення утворити єдину струнку систему збірних різних вікових груп за прикладом провідних футбольних держав. Це бажання підтверджується певним покращенням матеріального забезпечення збірних і футбольних шкіл провідних клубів, що підтвердили всі тренери юнаків. Проте цього замало.

Відповідаючи на запитання «Дня», Валентин Луценко підтвердив, що низка талановитих українських футболістів у дуже ранньому віці опиняється за кордоном, проходячи повз увагу тренерів збірних України. Щороку у клубах сусідньої Росії невідомим чином зявляються юні українці. Та що там Росії, до складу знаменитого «Ювентуса» потрапив український «тінейджер», про здібності якого на батьківщині ніхто і не здогадувався. Виходить, що не всі юні таланти потрапляють до дитячих шкіл наших провідних клубів. Добре забезпечена школа київського «Динамо», як зазначив Анатолій Крощенко, вже котрий рік не дає жодного гравця, здатного підсилити склад чемпіонів України.

Як не погодитись із тренером срібних призерів юнацької першості Європи 2000 року, який зазначив, що будівництво і оснащення баз підготовки команд ще не є успіхом. Успіх, за словами Крощенка, має бути насамперед спортивним і матеріалізовуватися у результат команд.

А це вже питання до масового дитячого футболу, який існує поки що більше в уяві футбольних функціонерів, ніж в реальному житті. Тож наступну прес-конференцію за логікою мали б скликати люди відповідальні за масовий дитячий футбол, без якого Україні не бачити ні кубків, ні медалей. Хоч юнацьких, хоч дорослих.

Микола НЕСЕНЮК
Газета: 
Рубрика: