Рівно тиждень тому розпочалися судові слухання над колишнім президентом Югославії Слободаном Мілошевичем. Він вважає суд політичним фарсом, західні політики — розплатою за злочини. Численні аналітики звертають увагу на безпрецедентність суду над колишнім президентом, порівнюючи його із Нюрнберзьким процесом. Мілошевичу все-таки вдалося переконати суддів трибуналу надати йому додатковий час для завершення вступної заяви (виступ він завершив учора). Захист побудовано за принципом звинувачення проти звинувачень — Мілошевич і вчора продовжував наголошувати на причетності Заходу до розпаду Югославії, на провокуванні ситуації на Балканах, яка згодом призвела до воєнних конфліктів, вину за які згодом було покладено на екс-президента. «Я запитує вас, що це за трибунал, якщо ви відмовляєтесь притягнути до відповідальності цих людей за злочини, вчинені лідерами та арміями країн НАТО», — процитувало слова Мілошевича агентство «Рейтер». Слобо наполягає на тому, щоб у суді було заслухано свідчення ключових політичних фігур, які тим чи іншим чином були пов’язані з подіями на Балканах. У «чорний список» свідків Мілошевич включив екс-президента США Білла Клінтона, колишнього держсекретаря Штатів Мадлен Олбрайт, канцлера ФРН Герхарда Шредера та багатьох інших. Трибунал нібито не проти цього, але схоже, що запрошувати давати свідчення згаданих осіб муситиме сам Мілошевич (оскільки він і підзахисний, і адвокат в однй особі). До речі, пані Олбрайт під час перебування в Києві у принципі не виключила можливості своєї участі як свідка в Гаазі: «Моя присутність на цьому суді все ще гіпотетична, і ті рішення, які я приймала на посаді держсекретаря, були схвалені урядом США». «Тобто моя присутність буде вирішуватися урядом США», — додала колишній держсекретар. Пані Олбрайт також висловила задоволення, що Слободан Мілошевич «зараз в Гаазі».
Виступ югославського екс-президента зосереджувався здебільшого на подіях в Косово. Мілошевичу висунуто звинувачення в геноциді в 1992—1995 роках в Боснії; у злочинах проти людства в 1991 році в Хорватії і в 1998—1999 роках в югославській провінції Косово. Мілошевич же знову наголошував, що саме НАТО, а не серби має відповідати за воєнні злочини, скоєні під час косовського конфлікту. Учора вперше в суді виступили свідки у справi Мілошевича.
«День» пропонує точку зору деяких українських політиків на «Гаазький прецедент» щодо того, наскільки справедливий суд над Мілошевичем, чи відповідає він міжнародному праву і чи може цей процес узагалі бути справедливим.
КОМЕНТАРI
Сергій ТЕРЬОХІН,фракція «Реформи — конгрес»:
Важко дати однозначну відповідь. Із одного боку, якийсь суд повинен визначити ступінь провини пана Мілошевича, який, як відомо, звинувачується в геноциді трьох народів. Інше питання полягає у площині юрисдикції суду. Зрозуміло, що всередині Югославії суд не прийняв би політично незаангажованого рішення. Тому було доцільним, з точку зору судової незалежності, провести його поза межами Югославії. Питання щодо юрисдикції Трибуналу виникають тому, що він не є органом ООН, і щодо його функціонування незрозуміла позиція Міжнародного Суду. Існують побоювання, що Трибунал доволі залежний від позиції Сполучених Штатів як найбільш активної сторони в усуненні Мілошевича від влади. На жаль, в Трибуналі беруть участь також представники тих країн, які брали участь у воєнному конфлікті. Хочеться вірити, що рішення суду буде неупереджене. Але мені здається, що його вже прийнято і доля Мілошевича підпорядкована інтересам європейських країн, які, зрозуміло, не можуть допустити його повернення в Сербію.
Георгій КРЮЧКОВ,фракція КПУ, Комітет із питань національної безпеки і оборони Верховної Ради:
Об’єктивним цей процес не може бути, оскільки він з самого початку йде несправедливо. Справа Мілошевича мені дуже нагадує Лейпцизький процес над Георгієм Димитровим (болгарський комуніст, звинувачений німецькими нацистами в 30-х роках у підпаленні рейхстагу. Виправданий судом. — Ред. ). По-перше, Мілошевича було незаконно вивезено з країни. По- друге, процес ставить собі за мету виправдати агресію НАТО проти суверенної держави. По- третє, уже початок процесу показав, що звинувачення розпадається, як ляльковий будиночок. Думаю, що Мілошевич обрав дуже правильну тактику захисту, коли зробив посилання на документальні кадри однієї натівської держави, показавши, що там відбувалося (сцени вбивства сербів у Косово, знятi нiмецькими журналiстами. — Ред. ). Це політичний процес, але неправовий.
Іван МУСІЄНКО,фракція СПУ, заст. голови Комітету у закордонних справах Верховної Ради:
Вважаю, що якщо в суді розглядаються якісь дії Мілошевича, то водночас треба розглянути і дії тих, хто сприяв ситуації, яка була створена на Балканах. Очевидно, до балканських перипетій причетний був не лише Мілошевич. Криваві протистояння на Балканах стали результатом створеної ситуації в Албанії, Косово. Поруч із Мілошевичем треба було б посадити і тих, хто або закривав очі, або ще й сприяв, аби йшла зброя до Косово, аби там створювалися збройні угруповання. Я б не вживав відносно процесу над Мілошевичем таке різке визначення як «політичний фарс», був би більш делікатним у характеристиці. А вона полягає в тому, що треба бути об’єктивним у всьому, стояти на правовій точці зору. Ми закриваємо очі на те, що хтось «сукин син», бо ж він «наш сукин син». Так от, давайте всіх сукиних синів будемо садити на лаву підсудних незалежно від того, чи вони «наші» чи «не наші». Тоді все буде нормально.
