Член Європейської комісії, відповідальний за зовнішні відносини, британець Кріс Паттен у своєму емоційному виступі в Брюсселі закликав Сполучені Штати припинити політику, яку в Західній Європі розглядають як односторонню, і спрямувати своє лідерство на просування міжнародного співробітництва. Очевидно, ця заява мала стати відповіддю на репліку з боку держсекретаря США Коліна Пауелла — той днями заявив, що Сполучені Штати не визнають звинувачень з боку своїх європейських союзників у односторонніх діях. Західноєвропейські аналітики з часу сумнозвісного виступу президента США Буша перед нацією, в якому прозвучали слова про «вісь зла», складовими частинами якої було названо Ірак, Іран і Північну Корею, твердять про наростаючі тертя й навіть розрив між країнами ЄС і Сполученими Штатами. «Європейці» не вбачають особливої загрози в Ірані, наполягають на тому, що в цій країні — реформаторське керівництво, і водночас відверто не бажають підтримувати можливу військову операцію, спрямовану на повалення лідера Іраку Саддама Хуссейна. У Західній Європі говорять про «спрощену» зовнішню політику президента США Буша, якою вона бути не повинна.
Особливо це очевидно сьогодні, коли до голосів завжди незадоволених Франції та Іспанії приєднався міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер. Він, зокрема, заявив, що США не повинні розглядати своїх європейських союзників як сателітів, оскільки всі вони відкидають ідею односторонньої військової акції США. «Фраза «Вісь зла» веде в нікуди», — заявив з цього приводу Фішер. Він посилався на єдність поглядів усіх «європейських» міністрів закордонних справ, і можливо, не кривив душею. Зокрема, давно відомий критичний підхід до військових акцій керівництва Швеції. Перестали говорити про одностайну підтримку політики Вашингтона в Італії. Більшість країн-членів ЄС просто мовчить, але в той же час відомий своїми екстравагантними вчинками австрієць Йорг Хайдер відвідує Саддама в Багдаді — і в західноєвропейській пресі не опубліковано жодного однозначно засуджуючого коментаря.
Аналітики й політики вважають, що зовнішня політика не може бути зведеною тільки до війни проти терору, чим характерна зовнішня політика Буша. Зустрічалися навіть коментарі з приводу того, що війна — єдине, що держсекретар США Колін Пауелл робити вміє. Загалом політику Білого дому в Західній Європі характеризують як «спрощену», і дуже часто — навіть у традиційно близькій до Вашингтона Великій Британії.
Справа, однак, у тому, що такий підхід — досягнення якої б то не було стабільності за допомогою демонстрації військової міці — не є винаходом республіканської адміністрації США. Демократ Білл Клінтон спромігся переконати європейських союзників не тільки схвалити, а й підтримати бомбардування Югославії в 1999-му, і тоді вперше дозвіл на використання сили давала не Рада Безпеки ООН. Операція в Афганістані відбувалася в іншій психологічній атмосфері — однак теж без схвалення РБ ООН, і вона вже не була прецедентом. Тепер, коли британська «Гардіан» повідомила про те, що плани війни проти Саддама вже розроблено, «європейці», схоже, вперше піддали сумніву сам такий принцип. Можливо, краще пізно, ніж ніколи. Ситуація, однак, ускладнюється тим, що з військового погляду Сполучені Штати цілком здатні провести таку операцію самостійно, і тому Вашингтон радить європейцям не заздрити і не перейматися величезною американською військовою перевагою над усіма союзниками, разом узятими. Пауелл запевняє, що Буш діє з обережністю й терпінням. Комісар Паттен натомість пропонує боротися з «темними сторонами глобалізації» — бідністю, контрабандою людей, автократичними режимами, щоб запобігти появі нового Осами бен Ладена. Діалог між союзниками поки що нагадує розмову глухих. Керівницто НАТО продовжує заперечувати тертя між союзниками. Публічні виступи лідерів свідчать про зворотнє — хоча кожен з «європейців» наголошує, що про жодний «антиамериканізм» не йдеться.
