14 січня виповнюється 120 років з дня народження видатного українського письменника, перекладача, державного і церковного діяча Івана Івановича Огієнка (1882-1972).
Вчений-енциклопедист залишив по собі фантастичну за обсягом спадщину для вивчення якої буде замало і цілого науково-дослідного інституту; чого варті десятки грунтовних праць з українського мовознавства, історії церкви, культури, канонічного права: «Огляд українського язикознавства» (1907 р.), «Українська культура» (1918 р.), «Український стилістичний словник» (1924 р.), «Сучасна українська літературна мова» (1935 р.), «Візантія і Україна» (1954 р.), «Слово о полку Ігоревім» (1967 р.).
Дуже плідно працював Іван Огієнко із Святим письмом; без перебільшення можна відзначити, що переклад його на українську мову став справою життя вченого (виданий 1962 року). А буремного 1942 року, коли по всій Європі вирували битви Другої Світової війни, у Празі побачило світ й невдовзі стало бібліографічною рідкістю видання двотомної праці «Українська церква». У цій книзі Іван Огієнко на основі численних історичних джерел, розповів про майже тисячолітню історію християнства в Україні. Твір, написаний чудовою літературною мовою, цікавий ще й тим, що показав усю трагічність приєднання Церкви Української до Московської і наслідки цього процесу: «забрали незалежність Української церкви, скасували її соборноправність, повикидали всі її національні окремішності, замінивши їх на московські, а крім того — маєтки церковні віднято, а вільне духовенство обернено в державних урядовців нижчого рангу...». Вельми цікавими є глави, в яких Іван Огієнко розповів про широкий український вплив на культурний розвиток Російської імперії: «Український вплив широкою річкою покотився на Москву... Він відбився на будівництві, на малюванні, на одежі, на співах, на музиці, на звичаях, на праві, на літературі й навіть на самій російській мові.., усіляких ремісників діставали з України...»
Іван Огієнко свого часу був не менше відомий як політичний діяч — на початку 1919 року він призначався міністром освіти Української Народної Республіки в урядах В.Чехівського і С.Остапенка, у 1919- 1920 рр. І.Огієнко – міністр віросповідань УНР. Багато учбових закладів по всьому світу мали честь працювати з вченим – він був приват-доцентом Київського університету за часів царизму, професором кафедри історії київського Українського державного університету за часів Гетьманщини; влітку 1918 р. І.Огієнко виступив засновником і став першим ректором університету в Кам’янці-Подільському.
В еміграції він викладав у Варшавському, Манітобському (Канада) університетах. 1951 року Іван Огієнко на Надзвичайному Соборі у Вінніпезі (Канада) був обраний главою Української Греко-Православної церкви у Канаді і митрополитом Вінніпегу (ще у жовтні 1940 р. він був висвячений під ім’ям Іларіона архієпископом Холмським і Підляським). Помер Іван Іванович Огієнко 29 березня 1972 року у Вінніпезі.
Сучасники називали вченого невтомним вартовим українського Ренесансу, особливо значущим був його внесок до української лексикографії – словники І.Огієнка визначаються широким добором матеріалу і універсальністю.
