«День» продовжує знайомити своїх читачів з головами облдержадміністрацій України. Микола Швець — губернатор Дніпропетровщини, одного з провідних промислових і сільськогосподарчих регіонів нашої держави.
Микола Швець — особистість сильна. Тому чутки, версії та інше — вірні супутники його життя. Так, розмови про грядущу відставку глави облдержадміністрації Миколи Швеця вже не раз розбурхували громадськість Дніпропетровщини. Бiльш нiж за два роки його перебування на посаді столичні й місцеві ЗМІ «відправляли» Миколу Антоновича і амбасадором до Ізраїлю, і на підвищення до Києва. Проте, кожного разу, як виявилося, ці чутки були «сильно перебільшеними». З'являлися вони, звичайно, «під візит» на Дніпропетровщину Президента чи глави уряду, але губернатор, на відміну від своїх попередників, яким не судилося протриматися й року, досі залишається в своєму кріслі, пояснюючи місцевій пресі особливості політичної ситуації в регіоні. А вона, за його словами, така, що владі й народові потрібна стабільність — навесні та влітку посіяти й зібрати врожай, а восени та взимку — розплатитися за енергоносії. І це не зважаючи на вибори, референдуми та інші політичні катаклізми, під час яких адміністративні важелі мають перебувати в міцних і надійних руках.
Що стосується рук, то вони в 46 річного губернатора — колишнього десантника та будівельника, який пройшов всі рівні дніпропетровських адміністративних сходів, дійсно, міцні. Довів він це ще на посту міського голови Дніпропетровська, в той час, коли керував областю Павло Лазаренко. Що б не говорили про нього, але добирати потрібні кадри він умів добре! Можливо, через те й довіряв та підтримував непримітного до цього заступника міського голови з питань комунального господарства. Так чи інак, але за п'ять років правління М.Швеця обласним центром, у місті завжди були газ, гаряча вода й опалення. На вулицях регулярно ремонтували шляхве покриття й тротуари, а центральні проспекти міста за зовнішнім виглядом почали конкурувати зі столичними. Самого М.Швеця в дніпропетровській пресі, котра не відзначається особливою опозиційністю, почали величати «дніпропетровським Лужковим». І потрібно зазначити, що його без особливих проблем 1998 року було обрано на другий термін.
Як на лихо, опальний колишній прем'єр Павло Лазаренко, який повернувся на той час зі столиці й став майже «дисидентом», почав створювати «Громаду» й спробував перетворити Дніпропетровщину на свій опорний регіон. У сутичці облдержадміністрації і «лазаренківської» облради М.Швець виявився «між двох вогнів». Люди Павла Івановича весь час намагалися обернути міського голову на свого союзника й витримати цей натиск не завжди було так просто.
Міська влада наважилася заперечувати проти намірів Лазаренка розпродати в Дніпропетровську важливі об'єкти комунальної власності, а гроші пустити на підлещування до пенсіонерів-виборців. Сумнівно також виглядають твердження, що міська влада активно сприяла успіхові «Громади» на березневих виборах 1998 року. І вже геть зовсім не вписується в подібну схему робота міськрадівських ЗМІ — газети «Наше місто» і студії телебачення, які перед виборами «чимало попсували крові» прихильникам Лазаренка та особисто Павлові Івановичу.
Могутня тінь Павла Івановича — колишнього добродійника, а пізніше — злого генія, певний час затьмарювала кар'єру міського голови. Ставлення до нього, вважаймо, остаточно змінилося після втечі лідера «Громади» за океан. Перед Києвом в той момент стояла нелегка проблема вибору авторитетної фігури, здатної керувати важливим регіоном.
Микола Швець із його дніпропетровським родоводом і репутацією досвідченого господарника виявився якщо не ідеальною на той момент, то цілком прийнятною кандидатурою на губернаторську посаду. І хоч за обстановкою в області ще близько року «наглядав» ветеран-південмашивець, колишній глава облдержадміністрації Олександр Мигдєєв, призначений радником Президента в регіоні, поява М.Швеця в облдержадміністрації поклала край «чемоданним настроям», що панували серед урядовців за останні роки. Припинилося й гостре протистояння з «лазаренківською» облрадою, а її керівництво, після деякої перетряски кадрів, взяло курс на «конструктивну співпрацю» з виконавчою владою.
Виправдати високу довіру Києва новий губернатор прагнув щосили, висунувши, можливо, й не нову, але (все ж таки!) програму піднесення гірничо-металургійного комплексу області, що потерпів від бартерних схем господарювання в лазаренківський період. За задумом глави облдержадміністрації, потрібно було посилити внутрішньообласну і, навіть, регіональну кооперацію залізорудних підприємств Кривого Рогу, вугільних шахт Донбасу й енергетичних потужностей Запоріжжя. Для цього було укладено відпвідні договори з сусідніми областями, а також були спроби облдержадміністрації взяти в управління держпакети акцій провідних промислових підприємств. Буквально з перших кроків глава області, якого тут же запідозрили в переділі власності, піддав критиці діяльність ряду директорів металургійних заводів, фірм-посередників, експортерів брухту й, навіть, впливового в регіоні «Приватбанку».
Звичайно, противники М.Швеця, який при будь-якій зручній нагоді називає значні цифри зростання в промисловості та сільському господарстві Дніпропетровщини, пояснюють ці досягнення експериментом у гірничо-металургійній галузі й на рідкість сприятливими погодними умовами. Проте не можна скидати з рахунків і адміністративний натиск обласного голови та його вміння «вишикувати» підлеглих, напучуючи їх добрим, і не дуже, словом на трудові подвиги та звершення. Так чи так, але авторитет М.Швеця на Дніпропетровщині — сильний. Принаймні до його думки прислухаються не лише підлеглі урядовці, але й місцеві виборці. Бо область у період правління «команди Швеця» дружно голосувала і на президентських виборах, і на всеукраїнському референдумі, перевершуючи всі виборчі рекорди.
Були, щоправда, й «творчі» невдачі, однією з яких вважають «похід» губернатора за мандатом депутата обласної ради. Попри те, що вибори в Синельниківському районі пройшли для Миколи Антоновича цілком благополучно й він набрав понад 88 відсотків голосів місцевих виборців, законність поєднання губернаторських і депутатських повноважень було успішно оскаржено в суді його постійними опонентами з місцевого обкому КПУ.
Ще одна колізія розігралася після виборів нового голови обласного центру. Цей пост десь півроку після призначення М.Швеця главою облдержадміністрації залишався, як і раніше, за ним, хоча ті, хто бажав посісти крісло міського голови вже почали шикуватися в чергу. Їх кількість різко зменшилася після того, як губернатор, повернувшись із Києва, що й дало потім привід для здогадок, висловився на підтримку першого заступника міського голови Івана Куличенка. Голосування в січні 2000 року підтвердило авторитетний прогноз і, навіть, перевершило всі очікування. За скромного трудівника міськради, на превеликий подив губернаторської команди, проголосувало більше городян, аніж свого часу за М.Швеця, що правив містом Дніпропетровськ не один рік. Аналітики, близькі до нового міського голови, навперебій почали писати про те, що рейтинг Івана Івановича піднявся так круто завдяки вдалій піар-кампанії, а горезвісний адмінресурс чи «слово губернатора» тут зовсім ні до чого.
Відтоді між міською та обласною владою — немовби чорна кішка перебігла. Вже доволі скоро обласним центром прокотилася ціла хвиля «корупційних скандалів». Говорять також, що в Дніпропетровську зовсім не випадково загострилося й питання про доцільність існування районних рад, депутатський корпус яких і керівництво формувалися за часів головування М.Швеця. Як би там не було, але реорганізація міського самоврядування так і не пройшла. «Повстання» проти неї в найостанніший момент підняли депутати однієї iз провідних у місті Бабушкінської райради, де свою кар'єру колись починав і сам обласний голова. Народні обранці пригрозили зібрати «асамблею депутатів районних рад», після чого міськраді довелося дати «задній хід».
Однак тертя між міською та обласною владами, які виникли на перших порах, ймовірно, не варто перебільшувати. Більше того, «батьки» міста й області завжди демонструють загальну згоду та рішучість спільно працювати на благо рідного регіону. Сам Микола Швець, попри жорсткий стиль адміністрування, завжди, віддавав перевагу компромісові. Ще за тих часів, коли він був міським головою, при міськраді для роботи з партіями, громадськими організаціями та пресою було створене перше в Україні управління внутрішньої політики. Очолив його... колишній суперник М. Швеця на виборах, підприємець Геннадій Балашов. Тоді ж майбутній губернатор взяв за звичай регулярно провадити брифінги для преси, а кращих журналістів нагороджував дипломами «золотої десятки». Уславився М.Швець і благородними справами — будівництвом храмів і каплиць, за що був нагороджений трьома церковними орденами. Відтоді день Св. Миколая на Дніпропетровщині священнослужителі та урядовці відзначають iз особливим почуттям!
Обласний глава має стабільні уподобання до спорту та Збройних сил. З його подачі в області щорічно провадяться турніри з ветеранського волейболу на кубок Президента України, куди з величезним задоволенням, враховуючи пишний прийом, з'їжджаються урядовці не лише з країн СНД, але і з інших зарубіжних країн. Інший кубок, уже самого губернатора, розігрується на змаганнях iз парашутного спорту. Колишній десантник Микола Швець став також ініціатором встановлення в центрі Дніпропетровська бронзового пам'ятника легендарному «дяді Васі» — Головнокомадувачеві радянських Повітряно-десантних військ, генералові В.Маргелову. Окрім цього, нещодавно обласний глава взяв шефство над аеромобільними військами України, закріпивши їх частини й з'єднання за районами та містами області.
Проте за всіма цими починами злостивці вбачають велику політичну гру, в фіналі якої М.Швець має десантуватися в Києві. Цим же пояснюють і його прагнення не посваритися з жодною з політичних партій, за якими стоять впливові сили. Ще в квітні він із пошаною приймав «агітаційний десант» фракції «Трудова Україна» у Верховній Раді на чолі з В.Пінчуком та С.Тiгiпком, якого на засіданні помилково назвали не Сергієм Леонідовичем, а... Леонідом Даниловичем. Пізніше М.Швець так само привітно зустрічав Григорія Суркіса, котрий приїхав у футбольних справах на Дніпропетровщину. Підтримуючи аграрну реформу й розпаювання майна на селі губернатор схвалив діяльність рухівців у дніпропетровській провінції, а їх лідера Сергія Конєва, котрий на той час очолив апарат партії, призначив своїм радником. В оточенні М.Швеця, ще з тих часів, коли НДП називали «партією влади», працює й чимало народних демократів, ватажок яких Петро Кравченко обіймає посаду першого заступника глави облдержадміністрації. Ще один заступник голови — Олександр Шевченко очолює в області місцеву організацію Аграрної партії України. «Багатопартійність» у дніпропетровській облдержадміністрації часом здатна навіть здивувати — в її штаті можна віднайти політиків із партій, які входять до опозиційного блоку Юлії Тимошенко.
Тим часом, сам глава облдержадміністрації, за його заявами, в жодну з існуючих партій вступати не збирається, хоча й не заперечує, що на його адресу надходило чимало «привабливих пропозицій». Зрозуміло, що інтерес до партійної орієнтації позапартійного губернатора Дніпропетровщини напередодні виборів не випадковий, адже область посідає друге місце в Україні за кількістю виборців. Спираючись на цей потенціал лазаренківська «Громада» 1998 року змогла подолати 4-відсотковий бар'єр. Само собою зрозуміло, що й нині в багатьох сильною є спокуса повторити цей експеримент. Проте без допомоги глави облдержадміністрації — найголовнішого в регіоні «політтехнолога» — він навряд чи вдасться. Губернатор же дипломатично заявляє, що його основне завдання на виборах забезпечити всім рівні умови, а, окрім того, також зберегти в регіоні економічну та політичну стабільність. Тлумачачи ці висловлювання, досвідчені люди зазначають, що життя на Дніпропетровщині в останні роки багатьох навчило важливому англійському правилові, а саме «не складати яйця в один кошик».
Деякі штрихи до портрета Миколи Швеця — слова про нього тих, хто працює з ним поряд:
Андрій ЗОЛОТАРЬОВ , директор Центру розвитку місцевого самоврядування та громадських ініціатив «Третій сектор»:
— Микола Швець — безсумнівно сильна фігура серед регіональних керівників України, а на Дніпропетровщині в даний момент він є авторитетним лідером — жорстким, вимогливим і таким, котрий уміє домагатися поставленої мети. Досить високим, ще з тих часів, коли М.Швець був міським головою Дніпропетровська, залишається й рівень довіри до нього місцевих виборців. За нашими даними, близько сорока відсотків опитаних позитивно оцінюють діяльність головного керівника області. З погляду фахівців це досить високий показник для осіб такого рангу.
Нинішній глава Дніпропетровської облдержадміністрації демонстративно сторониться політики. І судячи з усього, окрім Адміністрації Президента, за ним не стоїть жодної певної політичної сили. Проте ця партійна «незаангажованість» губернатора може бути як перевагою, так і слабким місцем у його подальшій кар'єрі. Рано чи пізно М.Швецю доведеться зробити свій вибір, оскільки розвиток політичної системи в Україні, хоча й повільно, але прямує до реальної багатопартійності.
Поки що ж зберігати партійний нейтралітет дніпропетровському губернаторові вдається в чималій мірі тому, що на Дніпропетровщині на відміну від інших регіонів, сьогодні немає певного домінування одного промислово-фінансового угруповання. Ця ситуація дає обласному главі певну свободу маневру, можливість зосередити в своїх руках відносну повноту місцевого адмінресурсу. Проте ситуація може змінитися після найближчих виборів. До цього М.Швець залишається на Дніпропетровщині майже безальтернативною фігурою.
Віктор БОРЩЕВСЬКИЙ, перший секретар Дніпропетровського обкому КПУ, народний депутат України:
— Швець — дуже хороший підлеглий, бо із завзяттям виконує накази вищестоящого начальства. Раніше він був людиною з команди Лазаренка, а тепер — важко навіть уявити більш завзятого слугу Кучми. Відповідно, на все, що робить Микола Антонович треба дивитися через призму політики Президента. З мого погляду йому б краще займатися проблемами області, а не виконанням різних доручень Леоніда Даниловича. Адже були в нас і інші губернатори, наприклад, М.Деркач, які бачили свою основну роль у господарчих функціях. А сьогодні говорити про успіхи області на тлі загального падіння економіки України якось важко. Візьмімо, припустімо, індустрію — так це заслуга радянського уряду, що він розташував на території області трубні підприємства. Бо зараз Україні нема чого продавати окрім брухту та труб, а центр трубної промисловості якраз на Дніпропетровщинi.
Те ж саме і з сільським господарством. Фахівці кажуть, що сама українська земля має здатність родити один раз на 12 років, навіть якщо нічого не робити. Подивимося, що буде наступного року, адже на полях озимини ж не видко! Немає ніяких зрушень і в соціальній сфері — потрібен дуже потужний мікроскоп, щоб побачити, як зараз кажуть, «позитивні зрушення».
Окрім цього, в мене таке відчуття, що Швець навіть не розуміє для чого потрібні політичні партії. Він бачить співпрацю з ними за «круглими столами», але сам робить все для того, щоб виключити в області будь-який вплив партій. Своє майбутнє він пов'язує з майбутнім Президента. І, на відміну від того ж таки Лазаренка, який був самостійною фігурою й вів свою гру, Швець просто добрий порученець.
Геннадій КОНСТАНТИНОВ, заступник начальника управління внутрішньої політики Дніпропетровської облдержадміністрації:
— Микола Антонович — людина конкретної справи, він ніколи не нарікає, не посилається на негативні обставини, а енергія з нього просто пливе потоком. Своїм підлеглим він уміє ставити чіткі завдання й не виправдовувати його довіру, не виконувати доручення буває навіть соромно. При цьому він ніколи не підвищує голосу. Я працював і з іншими главами облдержадміністрацій — різниця величезна, тобто як день і ніч. Мислить М.Швець масштабно, і йому по силі справи державної ваги. Хотілося б звернути увагу на його феноменальну пам'ять — часом перед виступом він читає текст уже в машині, але виголошує його майже напам'ять. Окрім того, Микола Антонович дуже працездатний — о 7.15 ранку він уже в кабінеті. Ніколи не запізнюється й легкий на підйом — з'їздити до Києва для нього все одно, що на околицю Дніпропетровська. Але найдивовижніше полягає в тому, що при величезній завантаженості його вистачає ще й на різні хобі! Це людина широкої душі, яка вміє й працювати, й відпочивати!
