Родина як у Франції, так і в Україні і ставлення до неї є одним з найчутливіших моментів, можна сказати, екзистенційної жіночої дискримінації. Молоді дівчата — переважно то були студентки французької філології — говорили, що вони не відчували дискримінації по відношенню до себе як до осіб жіночої статі. Але українська письменниця, яка брала участь у дискусії, відзначила, що вона не має проблем із друкуванням своїх творів, бо вона жінка, але, маючи двох дітей, має великі проблеми зі створенням своїх текстів. Тоді як для чоловіка наявність дітей аж ніяк не є перешкодою для творчої самореалізації. І присутня в кафе французька письменниця Анні Ерно з величезним розумінням поставилась до зауваги української колеги. Відчувалось, що проблема поєднання реалізації жінки в родині та поза родиною однакові як для пострадянської України, так і для демократичної Франції.
Обговорювалась така гостра для українських і взагалі пострадянських жінок тема, як аборти і засоби контрацепції. Дискусія в товаристві точилася без фальшивої сором’язливості, і це свідчить про те, що епоха відкритого обговорення найінтимніших, проте, і найболючіших питань, прийшла, нарешті, i в Україну. Французькі жінки назвали з’яву доступних засобів контрацепції значно вагомішим фактором емансипації жінки, ніж вдосконалене законодавство. Адже визволення жінки від тягаря небажаних вагітностей не лише відводить від жінки загрозу жахливих хвороб, а й лікує суспільство від облудної подвійної моралі, коли чоловікові нібито «дозволено», а жінці — ні. Але поки що жінка в Україні (за офіційними даними) робить протягом свого репродуктивного періоду від п’яти до двадцяти абортів. І цей ракурс українського життя є особливо незрозумілим для французької сторони. Говорили про необхідність виховання сексуальної культури, яке повинно починатися задовго до початку статевого життя. Особливо важливою є статева культура чоловіків. Бо тільки тоді позитивного результату буде досягнено, коли чоловік остерігається небажаних вагітностей своєї партнерки так само пильно, як і вона. В цьому відношенні західні чоловіки у своїй більшості знаходяться на вищому щаблі культурної драбини, ніж українські.
Але це не означає, що стосунки українських жінок із західними чоловіками, та якщо такі виникатимуть, будуть завжди сповнені гармонії. Під час дискусії було зазначено, що численні шлюби, які останнім часом укладаються між західними чоловіками та пострадянськими жінками, не завжди є щасливими. Західні чоловіки спрямовують свої матримоніальні пошуки на терени незаможних країн, тому що незадоволені своїми співвітчизницями, занадто емансипованими, такими, що дуже добре знають свої права. І хоча Ліана Гійом, письменниця і дружина радника з питань культури посольства Франції пана Олів’є Гійома, відзначила, що «українська жінка є західною жінкою у своїй душі!», та факт залишається фактом. Шлюбні агенції, що діють в Україні, отримують листи від жінок, які мріють вийти заміж за більш-менш заможного західного чоловіка, і не має значення, якщо він буде не першої свіжості і не вражатиме чоловічою вродою.
І знову в ході дискусії було поставлене питання, яке свого часу ставила Сімона де Бовуар: «Щоб стати жінкою, чи досить народитися нею?» Мабуть, таки ні. Дорога до того, щоб стати жінкою, саме такою жінкою, яка є особистістю, а не річчю, йде через жіночий бунт, коли жінка одного дня зрозуміє: вона більше не буде миритися ні з чоловіком, що пригнічує її, ні з бридким начальником на роботі, ні з самим своїм другорядним статусом у суспільстві. Так, відразу не вдасться все подолати, але Жінка як особистість починається з саме з бунту.
Говорили про фемінну вдачу українського чоловіка і про традиційний український матріархат. Українські учасники дискусії — як жінки, так і нечисленні чоловіки — визнавали, що сьогоднішнє неблагополучне українське суспільство тягнуть саме жінки. Вони і виховують дітей, і заробляють на них, бо, крім них, цього ніхто не робить. Українські жінки не знають, що таке депресія, залишивши цю модну хворобу українським чоловікам.
То невже всі проблеми української жінки зводяться до тяжкої економічної ситуації? І саме злидні роблять з української жінки річ, а не особу? Але в дискусії брало участь чимало молодих дівчат, які не належали до родин «нових українців», але всі вони є освіченими і добре володіють іноземними мовами, і вони стверджували, ні, жінка, так само, як і чоловік, є особою, а ніяк не річчю. Завжди треба намагатися не піддаватися обставинам, шукати вихід.
Так, економічна ситуація в Україні є дуже неблагополучною, і вважається, що жінки найбільше потерпають від неї. Особливо тяжко жінкам із регіонів. Переважно, саме вони є клієнтками і шлюбних агенцій, і напівкримінальних агенцій з працевлаштування, які пропонують нелегальні роботи у західних країнах. Нерідко такі жінки опиняються у рабстві, з якого не можуть вибратися. Звичайно, жінки, які потрапили до таких ситуацій, є аж ніяк не особистостями, а речами. І до того ж, речами не вельми коштовними.
Жінок в Україні багато, і всі вони дуже і дуже різні. Так само, як і жінки Парижа, описані тим самим Андре Моруа: «То недосяжно гарні пані у дорогому ресторані, і то дівчата з передмістя, яким в метро нема де сісти». І якщо ми вже згадали славетного француза, чий рядок дав назву українсько- французькій дискусії, то цікаво й слушно було б нагадати, як саме розвинув він цю думку: «Жінка може бути річчю й особистістю. Вона — особистість, якщо зберігає незалежність від чоловіка, якого любить, самостійна в поглядах і планах, господиня свого тіла і думок. Вона — річ, якщо дозволяє поводитися з собою, як з річчю».
