— Бюджет цього року наповнюється гірше, ніж попереднього. Причини відомі: прорахунки з приватизацією, яка є однією з головних статей. Змін, як їх не називай, схоже, не уникнути. У якому випадку уряд міг би визнати, що запланований перегляд деяких статей бюджету і є його секвестром?
— Ми поставили перед собою мету — уникнути секвестру в 2001 році. Дійсно, коштів, які надійдуть від приватизації, буде набагато менше, ніж думалося. Ми розраховуємо отримати близько 3,5 млрд. гривень, тоді як передбачалося 5,9 мільярда. Розрив очевидний. Але ми маємо перевиконання у ряді податкових позицій. Зокрема, за податком на прибуток воно перевищить мільярд гривень. Якщо відкинути приватизацію, то доходи держбюджету виконуються і перевиконуються. Крім того, ряд статей просто «випадає» з фінансування. Наприклад, скорочення витрат із зовнішнього боргу забезпечене вдалими переговорами з Паризьким клубом. За рядом позицій просто потреба у фінансуванні менша, ніж ми планували. Йдеться, зокрема, про виплату пенсій. У міру підвищення середнього їх рівня велика кількість пенсіонерів вже вважає за краще отримувати гроші з Пенсійного фонду, а не з держбюджету. Тому створений фінансовий розрив, який уряд повинен усунути, вимірюється порівняно невеликою сумою 500 — 600 млн. гривень, і ми готові запропонувати заходи, які дозволять балансувати бюджет без збільшення кредиторської заборгованості бюджетних організацій. Якісь витрати, звісно, не будуть профінансовані. Але головне, щоб міністерства та відомства, бюджетна сфера не накопичили боргів за спожиті ресурси.
— Які конкретно витрати не будуть профінансовані і, я повертаюся до поставленого запитання, чи буде секвестр?
— Секвестр — це рішення, що приймається законодавчим органом про конкретне скорочення витрат бюджету. Такого рішення ми цього року пропонувати парламенту не будемо. Відповідно до Бюджетного кодексу, Міністерство фінансів має право звернутися до тих або інших розпорядників коштів і попередити їх про те, що якісь їхнi програми, пов’язані з разовим використанням коштів, будуть профінансовані не цього, а наступного року. Але всі поточні витрати бюджетної сфери, серед них і соціальні, буде повністю профінансовано. Щодо тих, кому доведеться почекати до наступного року, то ми зараз готуємо такі пропозиції, і після того, як Кабінет Міністрів їх підтримає, я буду готовий про це говорити.
— Уряд довго намагався називати бюджет-2002 соціальним, соціально орієнтованим. Але потім прем’єр порекомендував від цього відмовитися. Чи пов’язаний цей крок з тим, що у бюджеті (незважаючи на те, що 52 відсотки його витрат мають соціальну спрямованість) передбачається скасування значної кількості пільг для таких категорій, як, наприклад, чорнобильці?
— Якщо порівнювати питому вагу соціальних витрат бюджетів за останні роки, то у запропонованому проекті бюджету на 2002 рік вона є найбільшою. Але давайте говорити відверто: середній рівень зарплати, мінімальна зарплата, розмір допомоги багатодітним сім’ям і сім’ям з низьким рівнем прибутку, інвалідам є дуже низьким і нікого не влаштовує. Тому говорити, що це бюджет, який забезпечує прийнятний рівень соціального захисту, не доводиться. Виходячи з цих об’єктивних оцінок, прем’єр-міністр ухвалив таке рішення. Інша річ, що ми ставимо перед собою мету — протягом трьох-чотирьох років нарощувати об’єм соціальних витрат і якість соціальних стандартів, які уряд може гарантувати. А якщо говорити про пільги, то я хочу підкреслити, що бюджет 2002 року не повинен бути жорсткішим, ніж два попередні. Він не повинен вводити нових обмежень із пільг, по- перше, і ми повинні забезпечити обов’язкове фінансування тих пільг і субсидій, які економічно і соціально необхідні, по-друге. Йдеться про пенсіонерів, інвалідів, людей, котрі отримують низькі прибутки, та усіх тих, хто не здатен самостійно забезпечити собі необхідний рівень життя. Але я глибоко переконаний, що ті, хто регулярно отримує зарплату з бюджету, причому вона істотно перевищує середню зарплату в країні, як говорили раніше — у народному господарстві, не повинен мати пільг. Якщо їхня праця важка та небезпечна, то це повинно впливати на розмір зарплати. Тоді ми зможемо говорити про справедливість. Саме у цьому полягає специфіка позиції Міністерства фінансів. Зараз і Мінпраці займає таку ж позицію.
— Це ваша відповідь на запитання про чорнобильців?
— Ні, йдеться про пільги військовослужбовцям та прирівняним до них. Що стосується чорнобильців, то жодного додаткового обмеження (до тих, що існували раніше) ми вводити не збираємося. Тобто рівень соціального захисту чорнобильців (відповідно до нашого проекту бюджету) наступного року буде таким же, як і зараз. Крім того, ми обов’язково передбачимо в бюджеті додаткові кошти на погашення боргів, що утворилися в 1998 — 1999 роках.
НА ВИБОРИ ДО ПАРЛАМЕНТУ ВИТРАТИМО 300 МІЛЬЙОНІВ
— Проте цього тижня у парламенті на вас чинитимуть тиск і всі від вас будуть чогось вимагати. На які компроміси ви готові піти?
— Я готовий піти на будь-які компроміси, пов’язані з перерозподілом коштів всередині бюджету кожної галузі або міністерства. Їх фахівці краще знають, як використати кошти, щоб виконати поставлене перед ними завдання. Що стосується пропозицій бюджетного комітету, то більшість з них для Мінфіну є неприйнятними, оскільки вони або нереальні у частині прибутків, або неправильні методологічно. Навколо цього я чекаю жорсткої дискусії та бачу функцію Міністерства у тому (особливо у рік, що передує виборам), щоб не зруйнувати ті перші ознаки збалансованості, які з’явилися в наших бюджетах.
— Як пояснити, що минулого року, коли Юлія Тимошенко входила до уряду, Мінфін дуже тісно і плідно працював з бюджетним комітетом, який очолював її соратник по партії Турчинов, а тепер справа доходить до пропозицій про зняття його з цього поста?
— Рівень нашої співпраці залишався таким же, як і минулого року, я не бачу серйозних відмінностей. Проблема бюджетного комітету, я думаю, полягає в тому, що на якомусь етапі він не зміг зайняти жорстку позицію щодо пропозицій, котрi надходили з інших комітетів Верховної Ради і фракцій, та спрямованих або на скорочення прибутків, або на зростання витрат, тобто вони вносили дисбаланс до бюджету. Тоді як завдання бюджетного комітету якраз і полягає у тому, щоб разом з урядом формувати чесний і збалансований варіант. Шляхом, обраним бюджетним комітетом, піти легко. Пообіцяли практично всім. Кому трошки, кому багато. Але від цього бюджет не став реальнішим, з’явилося ще більше сумнівів у варіанті, запропонованому комітетом. Саме тому, на мій погляд, і затягся процес першого читання бюджету в парламенті.
— Згідно з версією Віктора Пинзеника, прибутки зведеного бюджету в дійсності можуть на декілька мільярдів перевищувати суму, запропоновану урядом для затвердження парламентом. На його думку, це може свідчити про наявність тіньових схем використання цих грошей, у тому числі й для потреб виборчої кампанії. Як би ви могли прокоментувати цю версію?
— Ухвалення Бюджетного кодексу і перехід Державного казначейства на повномасштабну роботу дає нам серйозні гарантії того, що бюджетні кошти не будуть використовуватися в тіньових схемах та у виборчій кампанії. Я готовий відповідати за свої слова. А розрахунки Віктора Михайловича, на жаль, показують, що зараз в економіці та фінансовій сфері мають місце певні тенденції, які зменшують частку валового внутрішнього продукту, що розподіляється через бюджет. Рік-два тому це було 27—28%, наступного року ми плануємо 25%. У цього ряд причин і, передусім, законодавчі рішення. Парламент прийняв 14 законів, що скорочують податкову базу. Сім з них вже набули чинності. І хоч економіка зростає, обсяги виробництва збільшуються — податкові надходження накопичуються повільніше. Темп відставання, за нашими оцінками, приблизно становить 2—2,5%. І це реальна ситуація, меншою мірою пов’язана з наявністю тіньової економіки (цей чинник треба аналізувати окремо) і переважно — з недосконалістю нашої податкової системи (я маю на увазі нерівномірність оподаткування, велику кількість податкових пільг). А на виборчу кампанію будуть використані тільки ті кошти, які виділяються згідно з бюджетом. За нашими оцінками, це 300 мільйонів на вибори до парламенту та 20—30 мільйонів на вибори місцевих органів влади.
БОРГИ УРЯДУ: 2,5 МІЛЬЯРДА НАЦБАНКУ — ДОСТАТНЬО
— Припустимо, парламент не прийме бюджет у встановлені терміни. Які наслідки?
— На жаль, вже і зараз можна констатувати, що терміни, встановлені Бюджетним кодексом (до 1 грудня) будуть зірвані. Але в ньому ж вказано, що потрібно робити в цьому випадку, як організувати роботу бюджетної сфери. Мінфін розуміє небезпеку такого розвитку подій і готовий до використання положень кодексу, які говорять про те, що до прийняття бюджету фінансуються ті поточні витрати, які відповідають плану фінансування попереднього року. У історії нашої країни такий підхід вже декілька разів використовувався. Але я б зараз не хотів розвивати цю тему, оскільки ще не всі шанси затвердження бюджету в грудні вичерпано, і ми докладемо всіх зусиль, щоб прийняти його у третьому читанні якнайскоріше — принаймні до 15 грудня. У конституції Росії, та й у багатьох інших країн, є норма про досить жорсткі заходи щодо парламенту, аж до його розпуску, у разі неприйняття бюджету вчасно. На жаль, у нас Президент таких повноважень не має.
— Нацбанк тепер вже не фінансує уряд. Коли було легше працювати? І як буде вирішене питання реструктуризації боргу уряду за минулі роки? Це звичайна міжвідомча суперечка, до якої завжди долучаються особисті моменти, або ж за цим стоїть щось принципово важливе? Що заважає пану Стельмаху або вам виявляти більше толерантності, йти на взаємні поступки? До речі, чи існує сьогодні узгоджений між Мінекономіки, Мінфіном та Нацбанком прогноз курсу гривні на майбутній рік?
— На посту міністра фінансів працювати завжди важко. Але в періоди прямого фінансування Нацбанком уряду я у міністерстві не працював. Правда, ще тоді я розумів, що емісійне фінансування уряду — це шлях, що веде до інфляції. У 1997-1998 роках Нацбанк фінансував уряд шляхом випуску облігацій внутрішньої державної позики. Теоретично це був правильний підхід, оскільки уряд передавав свої зобов’язання Нацбанку, і той був цим захищений. Звичайно, політика тих часів, що визначала супервисоку ціну цих позик, вела до кризи. Але після російської фінансової кризи в 1998 році в Мінфіні України вже було чітке розуміння того, що нарощувати боргові зобов’язання в умовах, коли економіка продовжує знижувати темпи, недоцільно і навіть надто небезпечно. Починаючи з 2000 року, ми не тільки не позичали гроші у Нацбанку, ми почали повертати кредити, взяті попередніми урядами. І це, по-моєму, миттєво спрацювало на покращення фінансової ситуації та сприяло створенню умов для економічного зростання. Зараз наша фінансова політика полягає в тому, що протягом найближчих декількох років держава повинна повністю повернути свої борги Нацбанку. Після цього він стане по-справжньому могутньою фінансовою установою з великим об’ємом золотовалютних резервів, і ми з вами перестанемо з побоюванням думати про те, яким буде курс гривні та яка буде інфляція. Але повернути всі борги за один чи два роки — неможливо. У цьому і полягає суть конфлікту між головою Нацбанку і міністром фінансів. Це неминуче явище у будь-якій країні. Особисті якості тут, правда, також грають свою роль, або загострюючи, або згладжуючи протиріччя. У мене прекрасні особисті стосунки з Володимиром Семеновичем Стельмахом — я його дуже поважаю. Але він дуже жорсткий переговірник, і, коли ми говоримо про гроші, то з ним мені дуже важко. Минулого року, коли ми домовилися про реструктуризацію наших боргів перед Нацбанком (більш ніж на 8 млрд. грн.), то я зрозумів, що це були найважчі переговори з усіх, які мені доводилося вести з кредиторами, — позиція Нацбанку була найбільш жорсткою і такою й продовжує залишатися. Я думаю, що це на благо нашій фінансовій банківській системі. Інша річ, що у Нацбанку ще не завжди усвідомлюють, що тепер вони мають справу з іншим Міністерством фінансів — ми не чекаємо від них емісійного фінансування, розуміємо, що Нацбанк повинен бути прибутковим і мати достатні резерви. Але я як міністр фінансів під час щорічного планування бюджетних ресурсів повинен думати про те, щоб вирішувати не одну, а безліч проблем. Тому доводиться шукати золоту середину, яка, не ослабляючи позицій реальної економіки, дозволяла б Нацбанку мати достатні прибутки, формувати необхідні резерви. Зараз Нацбанк, успішно викупляючи валюту на ринку, робить це за рахунок двох джерел: емісійного і тих грошей, які повертає уряд. Наявність другого джерела й дозволяє говорити, що ми контролюємо емісію. У результаті ситуація цього року багато у чому визначається тим, що борг уряду виплачується з місяця у місяць, як за годинником. І ми будемо так само чинити й надалі. Суть дискусії між мною і Володимиром Семеновичем полягає у тому, чи закладати до бюджету наступного року 2,5 млрд. гривень, чи 3,5 мільярди. Фактично ми винні 3,5 мільярди, але я бачу, що такий платіж державі буде не під силу, інакше доведеться багато що у бюджеті скорочувати, у тому числі й соціальні програми. Одночасно 2,5 мільярда Нацбанку буде достатньо, щоб продовжувати успішну політику нинішнього року. Я впевнений, що між другим і третім читанням бюджету у парламенті ми прийдемо з Нацбанком до єдиної думки в цьому питанні. А щодо курсу гривні, то ми домовилися про те, що у нашій країні є одна організація, котра відповідає за інфляцію і курсову політику, — це Нацбанк, і я не хотів би зараз давати якісь свої оцінки, якщо вони не будуть підкріплені думкою Нацбанку. Але можу сказати, що після дискусій ми досягли узгодженої політики.
СИЛОВИМИ МЕТОДАМИ У МЕНЕ ГРОШЕЙ НЕ ВИБИТИ
— Ситуація в банківській системі України викликає невдоволення керівництва країни і побоювання експертів. Але виходить, що особливих важелів для зміни ситуації, коли процентні ставки комерційних банків вдвічі вищі, порівняно зі ставкою рефінансування НБУ, в уряду практично немає. Дещо можна зробити за допомогою програми компенсації банківських відсотків. І знову все впирається у можливості бюджету. Чи є у Мінфіну й інші пропозиції, спрямовані на те, щоб здешевити гроші для економіки?
— Ви маєте рацію, зараз в уряду немає іншого механізму регулювання вартості грошей, крім дотацій на високі процентні ставки по кредитах. Цей механізм себе виправдав у агропромисловому комплексі, і у бюджеті наступного року ми пропонуємо ширше використати цей інструмент, включаючи, до речі, й вугільну промисловість. І все ж, я вважаю, це — пасивний механізм. Зрештою гроші все одно потрапляють до комерційних банків, формуючи значну частку їх прибутку. Але ми зобов’язані підтримувати насамперед виробника. Вирішуючи це питання, ми вважаємо головним — працювати разом з Нацбанком над створенням ринку довгих і середніх грошей, які б працювали в економіці при нормальній на них ціні. Підтримуючи і розвиваючи фінансовий сектор, ринок страхових послуг, просуваючи пенсійну реформу, уряд повинен сприяти становленню тих установ, які будуть нагромаджувати довготривалі внески. Але я не виключаю й інших узгоджених дій Нацбанку та уряду, спрямованих на створення могутніх фінансових потоків, що мають довготривалий характер. У бюджеті наступного року міністерство економіки визначило 7 мільярдів гривень з призначенням не на поточне фінансування, а на інвестиційну діяльність. Створити нові механізми використання і повернення цих грошей, пропустити велику їх частину через фінансові установи, підвищивши при цьому ефективність їх використання, — це наше завдання.
— Вугільникам щось додасте відповідно до їхніх вимог?
— Мене не влаштовує ситуація, коли шахтарі вимагають, використовуючи силові методи. Створюється враження, що з уряду або з Міністерства фінансів буквально вибивають гроші. Досвід усіх останніх років говорить про те, що з мене щось вибити силовими методами практично неможливо. Під час розподілу бюджетних коштів передусім треба спиратися на справедливість. Чим більше на нас тиснуть неекономічними аргументами, тим жорсткіше ми підходимо до розв’язання питання. Але зараз ситуація виглядає трохи інакше. В уряді й у профспілках, по-моєму, вже з’явилося чітке розуміння того, що проблеми вугільної промисловості полягають, передусім, у недостатності фінансування витрат на розвиток. Темпи вибування потужностей випереджають темпи освоєння нових капіталовкладень, отже, й введення в дію нових лав. Тому при доробці бюджету у другому та третьому читанні ми будемо йти шляхом збільшення витрат на капітальні вкладення у вугільну промисловість.
ДЕРЖСКАРБНИЦЯ БУДЕ ЗАРОБЛЯТИ ГРОШІ
— Держскарбниця тепер майже повністю обслуговує бюджет, і це оцінюється як позитивне явище. Але раніше уповноважені комерційні банки робили на цьому гроші. Чи займається цим і держава? Якщо так, то куди йдуть отримані таким шляхом гроші? Хто реально керує Держскарбницею? Є факти, коли її чиновники не поспішають виконувати ваші вказівки. Це питання дисципліни чи недосконалість нормативної бази?
— Держскарбниця у нашій країні має досить специфічний статус. Навіть мої заступники, не кажучи вже про начальників департаментів і управлінь, не мають права давати прямі вказівки скарбниці. Це питання адміністративного управління. Я вважаю, що ми повинні оптимізувати ці взаємостосунки в нашій фінансовій системі і наступного року, маючи досвід реалізації місцевими органами влади Бюджетного кодексу, згідно з яким всі бюджетні організації переведено на обслуговування в казначейство, неминуче прийдемо до цього. Але поки ще з бюджетними грошима працюють і комерційні банки. До чого це інколи призводить, ми бачимо на прикладі банку «Україна». Ще півтора року тому ми попереджали всі місцеві органи про те, що в банку складна ситуація, і рекомендували подумати про те, щоб переказати бюджетні кошти до інших банків. Але тільки у Дніпропетровській та Черкаській областях (у останній менш вдало) вдалося перевести місцеві бюджети на казначейське обслуговування. У Дніпропетровській області в результаті не було втрачено у зв’язку з банкрутством «України» жодної бюджетної копійки. Інше питання, чи зможе казначейство надати місцевим бюджетам такий же сервіс, який був у комерційних банках. Думаю, що протягом півтора-двох років воно вже не буде за рівнем послуг поступатися банкам. При цьому ми виграємо в частині збереження бюджетних коштів і, звичайно, отримаємо додаткові ресурси, які можна буде використати для вирівнювання відчутної сезонності нашого бюджету. У першому півріччі, як правило, ми маємо 40-45% ресурсів і, відповідно, так само фінансуються і витрати. Але потреби ж у бюджетної сфери розподіляються рівномірно. Тому додатковий ресурс може використовуватися для згладжування цієї шорсткості. Крім того, у майбутньому я в принципі не виключаю більш активної участі казначейства в операціях на міжбанківському ринку, де нерідко виникають серйозні флуктуації і навіть цього року відчутно підскакували ціни на міжбанківські кредити. Тут казначейство могло б непогано заробити, надаючи ресурси, а з іншого боку, — згладити коливання, які є на ринку. Але спочатку нам треба розробити безпечні механізми участі казначейства на міжбанківському ринку.
У ДЕПУТАТИ НЕ ПІДУ
— Хто у вашій сім’ї міністр фінансів?
— Я так мало часу буваю вдома, що фактично всі фінансові питання у нас веде дружина. Але це не означає, що я не контролюю. А якщо говорити про особисте життя, то у ті рідкісні дні та години, які я проводжу вдома, я щасливий. Моя дочка вчиться у тій же школі, яку закінчував і я. Мене радують її успіхи, особливо в іноземних мовах. Дома у мене є можливість відпочити.
— А доводитися брати кредити для домашнього господарства?
— Ні. Поки не доводилося, хоч я цього не виключаю. Можете ще спитати мене, чи піду я на вибори. І я відповідаю: не піду.
