У столичному Центрі крові уже давно немає аншлага. Тепер сюди приходять в основному на добровільно-примусових началах студенти Медичного університету та кількох інших київських вузів, або для того, щоб здати кров для своїх родичів. У вдалий день «набирається» чоловік 50—60, а в інший, менш вдалий — 20—30. Щоправда, подають надію слова головного лікаря Центру Людмили Заневської, яка говорить, що у разі екстреної необхідності свої НЗ у Центрі є. У той же час покрити потреби 63 київських клінік на сьогоднішній день вдається насилу. Не врятовують навіть пільги (відпустки та безкоштовні ліки), які надає держава донорам. Вони, щоправда, стосуються лише тих, хто безкоштовно здав кров не менше 40-а разів. Але таких донорів — родоначальників донорського руху уже практично немає. Молодь «ділитися» кров’ю не прагне, а багато бажаючих унаслідок свого віку бути донорами не можуть. Таким чином, основна маса — це так звані первинні донори, які, після того, як принесуть ряд медичних висновків, довідок і результати досліджень, можуть здати кров за матеріальну винагороду. Сьогодні 100 мілілітрів крові коштують 4 гривні. Звичайна ж доза, яку здають донори — 440 мілілітрів. Ось і виходить, що винагорода розмiром в 20 гривень за далеко не приємні процедури стає принадною, в основному, для незабезпечених верств населення. Вони, до речі, при всьому своєму бажанні часто не підходять на роль донорів унаслідок анемії (малокрів’я), що виникає як наслідок неповноцінного харчування, а також через наявність різних інфекцій у крові.
Учора вранці Центр відвідали усього два донори, і обидва для того, щоб здати кров для родичів. Євген Стужний (один з донорів) сказав «Дню», що за інших обставин він би сюди не прийшов, оскільки «донорство вибиває з колії». З плазмофорезом (метод узяття плазми мануальним або апаратним способом) — дещо легше. Цей вид донорства користується більшою популярністю. Тут набагато більше кадрових (постійних) донорів, хоч ціна за сто мілілітрів плазми 3 гривні 40 копійок, але зате здавати її можна кожного тижня. Для деяких — це стало навіть своєрідним дозвіллям. Наприклад, Віталій Чембель здає плазму вже протягом 27-и років і кожного понеділка приходить до міського Центру крові просто щоб зустрітися і поспілкуватися з друзями, з якими тут познайомився. «Для мене здавати плазму — все одно що музику слухати», — говорить донор. А його «сусід» розповів, що отриманої за плазму суми йому якраз вистачає, щоб заплатити за відвідування дитиною дитячого садка. На це він не витрачає зароблені на основній роботі гроші. Тим часом, у більшості розвинених країн світу здача крові, як правило, здійснюється безкоштовно, з гуманітарною метою, а не щоб заробити. У нас же, матеріальна зацікавленість часто призводить до приховування хвороб і «залучення в обіг» неякісної крові. Є й моральна сторона донорства. Фахівці зазначають, що здача крові, від якої залежатиме життя інших людей, не повинна бути засобом виживання самих донорів. Проте, очевидно, що навіть наявність матеріальної зацікавленості, нехай і невеликої, не може підштовхнути українців на шлях масового донорства. Залишається громадянам України, не застрахованим від нещасних випадків і НП, сподіватися на те, що «донорська» Програма не залишиться на папері.
Продовження теми на сторінці "Суспільство"
