Севастян БОЙКО , голова фермерського господарства «Кузьминці» Теофіпольського району на Хмельниччині:
— Поки що достеменно не знаю, як саме позначиться. Бо ж цього документу не тільки не вивчав, а й навіть не читав. Але фрагменти скандалу у парламенті бачив по телевізору і обурювався до краю. Ліві буцімто не знають, що робиться у селі. То хай знають: подекуди земля вже давно скуповується. За шеляг. Бо у власників паїв по-різному складається. Поки що єдине, що я зрозумів у питанні про Земельний кодекс, то це таке: земля стає товаром, набуде ринкової ціни. Не маю жодного сумніву у тому, що ця ціна буде вищою за сьогоднішню, «тіньову». Тому мені вже не треба буде пояснювати орендовцям, аби не поспішали збувати свої паї якимсь заблудам.
Микола ПОНОМАРЬОВ , фермер з десятирічним стажем, Полтавська область:
— Я декілька років боровся з різного роду чиновниками — за те, щоб тільки узаконити орендовану (і оплачувану!) землю під моїми господарськими забудовами. Це тільки у нас може бути таке: побудовані мною стайні визнали законними, а землю під ними, кажуть, — «захопив»... Я уважно стежив за процесом прийняття нового Земельного кодексу. Впевнений, що земля повинна бути товаром. Інакше у неї не буде і справжнього господаря.
Юрій ТРЕГУБОВ , начальник управління земельних ресурсів Полтавського міськвиконкому:
— Ми так довго чекали нового Земельного кодексу... Дочекавшись його прийняття, навіть боюся робити якісь висновки і прогнози. Уважно вивчаю остаточний варіант Земельного кодексу. І намагаюся зрозуміти: що буде вигідніше для муніципалітету — здавати в оренду землю чи продавати її? Але які б не виникали запитання, зрозуміло одне: якщо Земельний кодекс набере законної чинності, то українське суспільство тільки виграє.
Юрій КОМОВ , віце-президент Асоціації фермерів Криму:
— Прийняття нового Земельного кодексу — це, безсумнівно, крок уперед для нашої країни. Зрозуміло, що приватна власність на землю робить селянина дійсним господарем землі. Без перебільшення — це те, чого чекали всі селяни протягом довгого часу, практично всю історію Радянської влади, найвірніша ознака того, що ера обману селян з боку комуністів, котрі мобілізували найбідніші верстви народу на революцію під лозунгами «Земля — селянам, заводи і фабрики — робітникам!», закінчилася.
Однак єдине, чого побоюються фермери Криму, — це те, що статус землі, яку виділено їм у постійне користування, знову може підпасти під питання — а чи варто її передавати у приватну власність, як передбачалося раніше, чи вважати її орендованою у держави? Це не пусте питання — багато наших фермерів, враховуючи те, що землю було передано їм у безстрокове користування з правом успадкування, вже десять років працюють на своїх угіддях і за цей час вклали великі кошти і працю в підвищення її родючості. Адже у багатьох випадках фермерам давали не кращі ділянки. Природно, найбільш раціональним рішенням була б передача її у приватну власність з усіма належними з цього правами. Ми, природно, при цьому піклуємося не про право на продаж своїх угідь, як хтось запідозрив, а про те, що це дало б можливість без побоювання покращувати землю, і тільки тоді ми змогли б побачити дійсний рівень урожайності українських чорноземів, а фермери добилися б максимального ривка у виробництві та наповненнi ринку продуктами вітчизняного виробництва.
Я вважаю, що за час заборони продажу землі у країні складеться цивілізована система її обробки та права власності, і боятися цього не потрібно. За цей час будуть створені іпотечні банки і селяни зможуть не тільки придбати техніку та добрива, але зможуть узагалі самостійно фінансувати своє виробництво, отже, вони знімуть цей тягар з бюджету, який направить ці гроші на соціальні програми. Той факт, що одне право приватної власності на землю змінює весь устрій життя у країні, вельми втішний та радує нас. Селяни стануть продуктивним класом суспільства, який вже ніколи більше не буде залежати ні від партійно-політичного, ні від державного свавілля, це створить міцний базис для економічної і політичної стабільності в країні, для забезпечення народу продуктами, а промисловість сировиною. Крім того, прийняття нового Земельного кодексу радує мене не тільки як представника фермерів, але i як еколога. Адже справжнiй господар землі не буде застосовувати екологічно шкідливі технології, не буде забруднювати навколишнє природне середовище.
Антон БУГЕРКО, голова Дунаєвецької райдержадміністрації Хмельницької області:
— Якщо вже зробили один крок, то давно треба було зробити й другий. Перший крок — це укази Леоніда Кучми про агрореформи. Люди повірили, що стали власниками земельних паїв. Та в житті не все так просто, всякого потроху буває. Одна жінка має Державного акта на землю, яку засівають засновники агропідприємства. Вони ж і врожай збирають, а власниця паю з того нічого не має. Бо не віддала в оренду свою землю отим засновникам, сама бажає хазяйнувати. Та власниці не віддають її ж землю. Оббиває пороги службових кабінетів, не може домогтися свого! Кажуть, що законодавчої бази немає. Нарешті, вона з’вилася — Земельний кодекс.
Фактів, подібних до вищезгаданого, багато. Як голова адміністрації сільського району, знаю про це не з розмов і не з чуток. Де шукають правду скривджені? Так, у голови райдержадміністрації. На жаль, зарадити їм у цьому питанні було дуже важко. Це, звісно, не сприяло піднесенню авторитету органу виконавчої влади, займало дуже багато часу на безплідні розмови. Також вважаю, що з появою ринку землю, нарешті, вирішиться питання про кредитування масштабних агропроектів. Бо досі була проблема ліквідної застави.
Новий законодавчий акт на моєму житті, мабуть, не позначиться. Бо — не маю землі. Та в житті району вгадую великі зміни. Звісно, що позитивні!
