Чутки про те, що колишній секретар СНБО Володимир Горбулін має намір матеріалізуватися у публічній політиці за допомогою лідера Демсоюзу Олександра Волкова, поширились ще на початку вересня. Залишалось лише дізнатись, в якій саме якості має виступити одна із найвпливовіших у недалекому минулому осіб в українській владі, яку вважали тоді майстром закулісної політики. Двадцять сьомого жовтня Горбуліна було обрано головою «Демократичного союзу». Вчора він уже давав прес- конференцію, на якій говорив, що «Демсоюз» у стані самостійно подолати 4%-вий бар’єр на виборах. Відомо, що рейтинги «Демсоюзу» за всіма останніми опитуваннями не перевищують одного відсотка, тобто в межах статистичної похибки. Тож не дивно, що на питання, а що ж сприятиме підвищенню рейтингів партії, Горбулін відбувся жартом: «Моя скромна особа».
Пауза розміром у два місяці дала, треба думати, сторонам остаточне уявлення про власні можливості і перспективи у поточному політичному сезоні. Горбулін так і не дочекався високого призначення. Олександр Волков, який до неділі очолював «Демсоюз», так само не дочекався хоч якогось зростання популярності створеної та очолюваної ним партії. Далі, судячи з усього, тягнути не було куди, а тому у неділю Володимира Горбуліна було оголошено головою партії «Демсоюз». До партії новий голова, як це у нас прийнято, вступив ледь не в день свого обрання лідером, а колишній голова Волков пристав на прохання виборців свого округу не полишати їх бідолашних і не йти на вибори за партійним списком.
Запитувати у нового голови партії про партійну програму ніхто не збирався. Та і про саму партію у її нового голови поки що досить приблизне уявлення. Пан Горбулін на повному серйозі заявив, що Демсоюз має сто тисяч членів партії, серед яких дуже багато науковців.
Більше про власне партію у голови Демократичного союзу ніхто не запитував. Тим більше, що більшість столичних політоглядачів має про партійні структури на місцях таке ж саме, як і пан Горбулін, тобто дуже приблизне уявлення. Набагато цікавіше було говорити про близьке і зрозуміле — стосунки всередині структур, що розташовані в районі вулиць Грушевського, Інститутської, Банкової. Саме там протягом останнього року можна було чи не щодня зустріти Володимира Горбуліна, який ходив без охорони і не дуже поспішав. У політиці, на його думку, відбувалася «повна девальвація чесності, що загрожує національній безпеці держави та її майбутньому». Щодо блокування з іншими партіями перед виборами голова ДС сказав, що не виключає такого. Одночасно він заперечив можливість долучення до блоку Ющенка, заявивши, що не бажає бути «другим номером» за екс-прем’єром. Скептичне ставлення у Горбуліна і до партій блоку «За єдину Україну» — він охрестив його «державною бюрократичною партією» і заявив, що такі партії ніде не знаходили шляхів виходу з кризи й довго не існували. Хоча, сказав пан Горбулін, бути пророком і говорити, що цей блок довго не проіснує, він не хоче, а просто висловлює свою думку.
Натомість об’єднаних есдеків він поважає, заявляючи, що був серед засновників найпершої соціал-демократичної партії. Про самодостатність Демсоюзу, якою ще недавно хизувався Олександр Волков, тепер ніхто не говорить. То за ким, якщо не за Ющенком, згодний бути другим номером Володимир Горбулін?
Дуже приємним для нового керівника «Демсоюзу» були запитання з приводу ймовірності призначення його новим міністром оборони. Потенційний міністр сказав, що «сприйме таку пропозицію як належне» (мабуть, разом із півмільйоном голосів військовослужбовців та членів їхніх сімей). Але тут є проблема. Міністр оборони за законом не може бути членом партії. Чи означає це, що в разі омріяного призначення пан Горбулін відмовиться від партійного лідерства?
Реально ж призначення (важко назвати це обранням) Володимира Горбуліна головою партії виглядає відчайдушною спробою врятувати цей політичний проект. Заміна не дуже популярного в масах Волкова на відомого серед київської номенклатури Горбуліна має показати, що у партії ще є потенціал. Проте уявити «сірого кардинала», яким багато років був нинішній голова ДС, в якості яскравого публічного політика дуже нелегко. Особливо коли очолювана структура реально не може сьогодні розраховувати навіть на ту кількість голосів виборців, яка б дорівнювала проголошеній чисельності партії. Безперечно, Горбулін є реалістом і прагматиком. Вже перший тиждень роботи на посаді голови ДС ще більш широко відкриє йому очі на реальні виборчі перспективи. А тому потрібен він «Демсоюзу» не стільки як харизматичний лідер малозрозумілої ідеології, а як впливова особистість серед найвищої бюрократії. Задача у них спільна — знайти спосіб бути обраними в наступний парламент, не опинившись в останню мить на узбіччі. Як це буває, Володимиру Горбуліну дуже добре відомо.
