Є в історії — в тому числі й новітній — дуже повчальні, притчеві, знакові сюжети, в яких, як у краплі води, ми бачимо і стан суспільства того або іншого часу, і вектор майбутнього ходу подій. До таких символічних сторінок з недавнього минулого СРСР відноситься й рішення про винесення тіла Йосипа Сталіна з Мавзолею і про його перепоховання біля Кремлівської стіни, прийняте рівно 40 років тому, 31 жовтня 1961 року — в останній день роботи XXII з’їзду КПРС. Цікавими є обставини цього рішення і його наслідки — не зовсім ті, на які розраховував головний ініціатор цього дійства, М. С. Хрущов.
Взагалі ХXII з’їзд КПРС (17 — 31 жовтня 1961 року) був по-своєму унікальним. На жодному форумі ленінської партії ані до, ані після (аж до епохи перебудови) не звучало стільки прямих, різких та відвертих слів на адресу кривавого сталінського тоталітаризму. Тон задав сам Хрущов, відомий любитель політичних експромтів; відступивши від заздалегідь узгодженого тексту Звітної доповіді ЦК КПРС з’їзду, він став багатослівно, гнівно та щиро говорити про тортури невинних людей, про патологічну жорстокість Сталіна, значно загостривши критику так званого «культу особистості» порівняно із XX з’їздом (1956 р.).
Але й цього Микиті Сергійовичу здалося замало. Він провів через Президію ЦК спеціальне рішення, котре зобов’язувало кожного члена партійного керівництва виступити на з’їзді та ясно визначити своє ставлення до репресій. Виступило 23 члени та кандидати у члени Президії, секретарі ЦК; прозвучали небувалі, навіть сенсаційні для того часу формулювання: «злочини Сталіна» (не «помилки»!), «злочинні дії», «ганебні методи керівництва». Але на цьому не зупинився Перший секретар ЦК, хвиля викриттів досягла свого апогею: пізно ввечері 30 жовтня він знову скликає засідання Президії ЦК, де жорстко ставить питання — не може бути терпимим становище, коли поруч з великим генієм і вождем партії — Леніним, у Мавзолеї, цій святині, лежить, по суті, злочинець.
Хрущов зумів домогтися свого. 31 жовтня з’їзд прийняв коротку й динамічну резолюцію у 5 рядків, смисл якої зводився до наступного: враховуючи факти, що знову відкрилися в діяльності Й.В.Сталіна, а також те, що Мавзолей на Красній площі був спочатку створений для збереження тіла В.І.Леніна, вважати за доцільне надалі використовувати Мавзолей як місце збереження тіла В.І.Леніна, а тіло Сталіна винести з Мавзолею. Вночі 31 жовтня 1961 року спеціальна команда швидко зробила всі необхідні операції в Мавзолеї, тіло Сталiна було винесене, а на фасаді радянської святині замість двох прізвищ золотом: «Ленін. Сталін» залишилася лише перша.
У чому повчальність цих подій вже далекого 1961 року для наших днів? Хрущов (не усвідомлюючи цього) щиро прагнув поєднати соціалізм iз демократією. Наслідки відомі (як відомий і результат «Празької весни- 68» і перебудови). І зараз наші ліві (можливо, з такою ж щирістю) ставлять аналогічні завдання. Які у нас підстави вважати, що результат їхніх зусиль — якщо вони прийдуть до влади — буде іншим?
Визначимо коротко й інші уроки. Тоталітаризм треба, як радіоактивні відходи, ховати безперервно, інакше він відродиться в іншому обличчі. А демократія — це не ефектні, символічні жести, а копітка, щохвилинна робота. При цьому лідеру-реформатору треба особливо боятися підлесників (характерно, що, наприклад, Шелепін, який на словах активно підтримав ідею винесення Сталіна з Мавзолею і славословив «патрона», потім став найенергійнішим із змовників- антихрущовців!). Так, ані Хрущов, ані тогочасне суспільство не змогли стрибнути вище голови — тим більше насущні та необхідні висновки слід зробити нам зараз.
