Можливо, про виведення Лурдес Володимир Путін домовився з президентом США Джорджем Бушем під час їхньої зустрічі в Словенії на початку літа цього року. Не виключено, однак, що, гостюючи у Фіделя Кастро в грудні 2000 року, Путін не знайшов розуміння в питанні подальшого фінансування оренди бази. Фінансову причину відмови від Лурдес називає й начальник російського Генштабу Анатолій Квашнін. База коштує Росії $200 мільйонів на рік. За словами Квашніна, цих грошей вистачить на запуск 20 нових супутників- шпигунів і купівлю 100 високоточних радарів. Гавана ж кровно зацікавлена у збереженні російської бази, оплату за яку отримує не грошима, а безпосередньо товарами — поставками деревини, палива і, в суворо визначених обсягах, запчастин до техніки, що знаходиться на озброєнні кубинської армії. Російська база на Кубі — не єдина. У травні 1999 року міністри оборони Куби та Китаю підписали угоду про створення на острові китайського центра радіоперехвату.
База Лурдес функціонує з 1978 року і використовується для підтримки стійкого зв’язку з російськими посольствами у Латинській Америці. Станція здатна перехоплювати телефонні розмови та електронні повідомлення на значній частині території Сполучених Штатів: від неї до Флориди — лише сто миль. За даними agentura.ru, можливості бази, до речі, модернізованої у 1997, дозволяють контролювати комунікації центра NASA в цьому штаті. Лурдес також може виявляти підводні човни США і забезпечувати зв’язок російських субмарин з командуванням на всьому просторі Західної півкулі. У 1993 році міністр оборони Куби Рауль Кастро заявив, що 70% розвідувальної інформації російські спецслужби отримують саме за допомогою Лурдес.
Вашингтон натомість звинувачує Росію у використанні бази для економічного шпигунства. Про це ще у 1996 заявив шеф військової розвідки США Патрік Х’юз. За даними англійського тижневика «Файненшл мейл», тоді ж президент Росії Борис Єльцин доручив спецслужбам активніше збирати дані про американську економіку, причому саме за допомогою центру в Лурдес. Цікаво, що у 1992 році угоду про продовження використання станції від Росії підписував не військовий чиновник і не представник спецслужб, а Олександр Шохін, який відповідав тоді за міжнародну економічну діяльність. Минулого року Конгрес США прийняв законопроект, котрий уможливлює відстрочку виплати російського зовнішнього боргу тільки в тому випадку, якщо базу в Лурдес буде закрито.
Коли саме почнеться виведення російського персоналу, чисельність якого за даними американської преси досягає тисячі чоловік, з бази Лурдес, поки що не відомо. А військово-морську базу Камрань у В’єтнамі, строк оренди якої закінчується у 2004 році, евакуюють вже на початку наступного року. Камрань — це не просто порт. База надає російським спецслужбам унікальні можливості для перехвату даних, що передаються по китайських телекомунікаціях в Південно- Китайському морі. Вона також контролює острів Хайнань, відомий розташованим на ньому китайським центром радіоперехвату та військовими базами. Саме на Хайнані у квітні цього року здійснив вимушену посадку американський літак-розвідник. Є відомості, що Пекін останнім часом почав активно цікавитися базою в Камрані.
За даними agentura.ru, після ліквідації баз у Камрані та Лурдес, у військово-морських сил Росії за кордоном залишиться база в Тартусі (Сірія), випробувальний пункт базування на озері Іссик-Куль у Киргизії та два вузли зв’язку — в Бішкеку та білоруських Вілейках. Незалежним експертам ще доведеться дізнатися, які нові розвідувальні можливості змусили Москву відмовитися від кубинської та в’єтнамської станцій.