...Чудову залу Національної опери заповнено вщерть. Навіть у проходах третього ярусу стоять студенти — майбутні музиканти, танцівники, балетмейстери, режисери. У театрі — подвійне свято: довгоочікуване відкриття сезону і сторіччя будинку Національної опери України.
Роком народження постійного оперного театру в Києві вважається 1867-й, однак усього через 29 років, 1896 року, будинок театру, на жаль, згорів. Будівництво нового було завершено тільки 1901 року (архітектор споруди — В. Шреттер). Відтоді кияни можуть насолоджуватися пишністю декору й чудовою акустикою одного з найкращих оперних театрів Європи й світу.
На прем’єрах своїх оперних шедеврів у нашому театрі тричі (1874-го, 1889-го і 1890 р.) був присутнім П. І. Чайковський. С. Рахманінов і М. Римський-Корсаков навіть брали участь у постановці власних оперних творів.
На сцені театру співали А. Нежданова, Л. Собінов, Ф. Шаляпін, Б. Гмиря, І. Паторжинський, К. Огнєвой, Б. Руденко, Є. Мірошниченко, А. Мокренко, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко. Тут мали великий успіх солісти балету: В. Калиновська, В. Ковтун, Т. Таякіна, Л. Сморгачова та багато інших.
Давньою традицією Київської опери є відкриття сезону виконанням найзнаменитішого, мабуть, спектаклю українського музичного репертуару — опери М. Лисенка «Тарас Бульба». Увертюра до неї прозвучала і як урочиста прелюдія до концерту. Її блискуче виконав симфонічний оркестр Національної опери під керуванням видатного українського та європейського диригента Володимира Кожухаря. Заслуги цього маститого музиканта перед вітчизняним оперним мистецтвом переоцінити неможливо. Його талант, фантастична професійна «уїдливість» і глибока музична ерудиція явили столиці (а заодно й багатьом іншим європейським містам!) цілу низку чудових оперних спектаклів. Усі вони вирізняються оригінальністю художньої концепції, яскравістю інтерпретації, майстерним виконавським втіленням. І перше, що впадає в очі (в цьому випадку правильніше було б сказати — у вуха!) на його спектаклях — це бездоганний ансамбль, злагодженість величезного сценічного колективу — солістів, хору, оркестру, освітлювачів, працівників сцени.
Потрясінням для слухачів стало виконання молитви з опери П. Масканьї «Сільська честь» Світланою Добронравовою. Здається, нещодавно ми відкрили для себе її унікальну обдарованiсть, а сьогодні це вже всесвітньо визнана співачка. Саме вона (і тільки вона!) змогла за всіма найвищими професійними «мірками» відповідати вимогам Мстислава Ростроповича й Галини Вишневської в постановці спектаклю «Леді Макбет Мценського повіту» («Катерина Ізмайлова») Д. Шостаковича. Прем’єра тріумфально пройшла у всесвітньо відомому театрі «Колон» (Буенос- Айрес, Аргентина).
На ювілейному концерті публіка насолоджувалася й трепетно-романтичним виконанням аріозо Вертера (з однойменної опери Ж. Массне) Михайлом Дідиком. Неймовірний творчий злет цього артиста, який володіє теноровим голосом рідкісної краси, гідний занесення до Книги Гіннесса (в номінації швидкісних творчих сходжень на музичний Олімп). Минулого сезону він багато виступав за кордоном. Слухачі з нетерпінням чекають його повернення на київську сцену.
Гідне місце в плеяді найкращих вокалістів столичної опери посідає нині Ольга Нагорна. У її виконанні бездоганно прозвучала каватина Лінди («Лінда ді Шамуні» Г. Доніцетті). За останні роки голос співачки набув нових, теплих тембрових барв, що якнайкраще доповнило природну віртуозність вокалістки.
Окрасою концерту став виступ тріо тенорів (цей новий музичний жанр «прищепився» на українській сцені з легкої руки італійських першопрохідців — Паваротті, Домінго, Каррераса). Два Олександри — Гурець і Дяченко разом iз Андрієм Романенком натхненно співали не тільки класичний репертуар, але й безсмертну (та безпрограшну!) народну пісню «Чорнії брови, карії очі». Слід надати належне артистизму вокалістів: фінальне колінопреклоніння викликало захоплення у публіки!
Відомими оперними хітами порадували нас прославлені київські співаки Людмила Юрченко, Микола Коваль, Олександр Востряков, Валентин Пивоваров, Роман Майборода, Марія Стеф’юк. Проникливо виконали народні пісні брати Петро й Павло Приймаченки.
Нові грані свого обдаровання продемонстрували висхідні оперні зірки — Тетяна Анісімова й Анжеліна Швачка. Арія Розіни («Севільський цирульник» Дж. Россіні) у віртуозно-захоплюючому виконанні Анжеліни примусила слухачів поцікавитися репертуарною афішею театру: багато хто після концерту вже на вулиці шукав у розкладі саме цей спектакль. (Раніше ця постановка, м’яко кажучи, не входила до творчих надбань театру).
Цього вечора ми не почули оголошених у програмі Ольги Микитенко та Лідії Забілястої. Однак дуже приємним сюрпризом став виступ Вікторії Лук’янець, яка виконала сцену із «Травіати» Верді. Її трепетно- витончена Віолетта поєднує в собі ці риси нарівні з відвертою романтичною пристрастю. Іноді ця пристрасть набувала таких форм, що було страшнувато за бідну Віолетту. Характерні пластика й сценічний образ актриси вмить повернули нам Лук’янець, яку ми добре знаємо, а чудове зелене плаття дозволило милуватися, як і раніше, бездоганною її фігурою. Проте хотілось би вже побачити й нові артистичні досягнення або хоч би почути новий репертуар...
Представлені в програмі концерту балетні номери включали в себе не тільки класику, але й екстравагантні сучасні танцювальні мініатюри. Сцени з балетів Чайковського та Мінкуса ефектно контрастували з «Видінням троянди» К. Вебера (Тетяна Білецька та соліст Лондонського королівського театру Іван Путров) і насиченою пластичною еротикою «Елегією» Т. Бреговича (Ірина Бродська та Дмитро Клявін).
Справжній фурор справило «Танго» А. П’яццоли в блискучому виконанні Олени Філіп’євої та Максима Моткова. Відверту експресивність танцювального трактування знаменитої музики видатного композитора сучасності було бездоганно втілено чудовими танцівниками. Їхній довершений професіоналізм був, як ніколи, близький до недосяжного ідеалу.
Помітне місце в програмі концерту було відведено інструментальним номерам. Публіка темпераментно аплодувала ансамблю гільдії трубачів-професіоналів (диригував Стів Шенетт, Канада), ансамблю флейтистів (керівник — Володимир Антонов). Екстраординарним був виступ ансамблю ударних інструментів «Парад віртуозів» під керуванням Олександра Блінова. Музиканти, які «працювали» в білих рукавичках, представили публіці рідкісний зразок «тихої» віртуозності й вишуканої стилістики, виконавши «Польку піцикато» Й. Штрауса.
Не можна не відзначити вдалу режисуру концерту (Дмитро Гнатюк, Володимир Бегма) та його барвисте оформлення (Марія Левитська). А також — численні «проколи» ведучої концерту Ольги Сумської. І, на жаль, навіть після реставрації в нашому театрі немає технічної можливості показати публіці на таких концертах чудових артистів оркестру. У той же час у багатьох театрах світу вже передбачено можливість «висунення» інструменталістів з оркестрової ями на рівень сцени.
Викликало здивування те, що деякі балетні номери було виконано... під фонограму.
Утім, «окремі недоліки», звичайно, не зіпсували «загального враження». Концерт вийшов натхненним, динамічним і багатобарвним.
