Сьогодні, згідно зі статистикою, тільки чверть населення може визначити стан свого здоров’я як гарний. Чималу роль у такий самооцінці відіграє також так званий синдром жертви, на який унаслідок Чорнобильської катастрофи хворіє чималий відсоток жителів України. Незважаючи на все це, у нас поки що немає моди на спортивний і здоровий спосіб життя. І не останню роль у цьому, треба сказати, сумному чиннику відіграє матеріальна неспроможність більшості населення. Адже, безумовно, спортивні комплекси з усіма сучасними тренажерами і красивими басейнами в нас існують, але вони, на жаль, по кишені далеко не кожному. Наприклад, середня ціна за годину заняття в тренажерному залі — 10 гривень, і «відстібувати» їх від свого сімейного бюджету багато кому видається нереальним. Тим часом, за словами начальника Державного комунального підприємства «Плесо» Миколи Щепця, щороку бажання українців займатися любительським спортом стає дедалі відчутнішим, що, на його погляд, є відлунням світової тенденції. «Якщо іще в 1997- 1998 роках перебування на пляжі виражалося тільки в тому, що народ у своїй більшості поринав у мрії, лежачи на пекучому сонці, то нині гра у волейбол, баскетбол і бадмінтон є невід’ємною частиною літнього відпочинку».
Треба зазначити, що таке спостерігається не лише влітку, результатом спортивного голоду є і переповнені криті льодові катки взимку. Як розповіли «Дню» в столичному магазині «Товари для спорту і туризму», останнім часом істотно зріс попит на спортивний інвентар. Це й видно з великої кількості ролерів і велосипедистів.
Але, на жаль, спортивні запити населення на сьогодні досить складно задовольнити, причиною цього є вічна нестача коштів, та й, напевно, меценатів, які б узяли на свої плечі нелегку ношу із підготовки спортивних заходів та інфраструктури для занять спортом у дворах і школах. За словами голови обласної ради спортивного товариства профспілок Миколи Гулавіна, часто організовувати спортивні заходи, попри те, що населення в них зацікавлене, немає можливості: кульмінацією в них завжди був приз, а шукати спонсорів у цій справі досить нелегко. Але, за словами заступника начальника управління фізичного виховання Держкомітету молодіжної політики спорту і туризму Тетяни Федюшиної, держава все-таки не відвертається від цієї проблеми, оскільки у вересні 1998 року, згідно з Указом Президента, набула чинності цільова комплексна програма «Фізичне виховання — здоров’я нації». Проте, на жаль, за словами Т. Федюшиної, програма реалізується далеко не тими темпами, як хотілось би, у зв’язку з недостатнім її фінансовим забезпеченням. Досі залишається невирішеним питання, яке стоїть одним з основних пунктів у цій програмі, — про створення центрів фізичного здоров’я «Спорт для всіх», які могли б організувати всіх, котрі бажають займатися спортом за місцем проживання у вільний від роботи час. Крім цього, столична адміністрація також пообіцяла надати кошти на будівництво й реконструкцію спортивних снарядів у місті. Щоправда, коли результати стануть відчутними, залишається поки що загадкою, оскільки про ставлення районних чиновників до спорту свідчить і те, що немає популярних колись пунктів прокату спортивного інвентаря, а також і доріжок, де б могли кататися ролери й велосипедисти. Таким чином, завдяки — цього разу благотворному впливу Заходу — «ментальність» не може знайти своєї реалізації. А поки що більшості громадян залишається тільки займатися ранковою зарядкою, бігати у сквері та сподіватися, що згодом активно пропагована лікарями любительська фізкультура стане хоч трохи доступнішою.
