Ось і підійшов до фінішу читацький форум «Україна: 10 років трансформації». Сьогодні ми публікуємо відповіді наших читачів на запитання п’ятого туру: — Про що вам хочеться сказати найбільш відверто?.. Ми свідомо подали це запитання в останньому турі, тим самим надавши учасникам форуму можливість написати свого роду твір на вільну тему, у якому торкнутися актуальних, на їхній погляд, питань, що не були охоплені у попередніх турах. Адже трансформаційні процеси, які відбуваються в Україні, настільки багатогранні, що наявність цілого спектру різних думок і поглядів є цілком природною. Про підсумки нашого форуму, які будуть підведені найближчим часом, ми повідомимо вас на сторінках «Дня».
Якщо відверто, то, на мою думку, в нашій державі мало патріотів. Дивно, але за свою любов до Батьківщини такі люди часто отримують постійне тавро «націоналіст», за те, що не допускають кривд над Україною, за те, що борються за свої ідеали й не допускають неправди, розкриваючи істину речей. І в більшості випадків саме від росіян можна почути таке «прізвисько», хоча вони живуть на нашій землі.
Здавалося б, у чому різниця? Ми були такими, як і вони, лише потім відокремилися і спробували жити самостійно, та, на жаль, патріотизму не збільшилося ні в українців, ні в росіян, які живуть в Україні. Але Росію останні захищають, причому надто агресивно у спілкуванні, не боячись навішувати ярлики на всіх, хто не причетний до таких достойних, як «громадяни Російської Федерації». Україна для них і досі «молодша сестра» (цікаво, чому це молодша?), яка була й буде постійно перебувати у залежності від Росії. Здається, народ уже звик до того, що ми обов’язково повинні від когось залежати, хоч би то Захід чи хтось інший.
Надто багато хазяїв на нашій землі, і ці хазяї — хто завгодно, тільки не українці. Звичайно, в цьому є і наша вина, бо потураємо всім і в усьому. Чи в багатьох прокидається національна гідність при цьому? Ми приймаємо у свої обійми і кланяємось усім, за що нам і велике спасибі з усіх боків, ось тільки толку від цього ніякого.
Як би там не було, а патріотів у нас дійсно мало. Мало для підняття такої квітучої країни, як наша. Раніше, як на диво, люди були не просто патріотами, а навіть фанатами, що стосувалось тоді ще Радянського Союзу, вірили у силу своєї імперії. А зараз складається враження, що народ зневірився у тому, що Україна спроможна жити так, щоб із нею рахувались, щоб не накопичувати позик і вирішувати свої проблеми самостійно.
Свою роль тут вiдіграло й те, що у наш час незалежність використовують як голосне і величне слово всі, у кого є в цьому потреба, починаючи з агітаційних моментів і закінчуючи обіцянками і запевненнями. Цим словом часто прикривають незаконні дії, а незалежні відносини давно вийшли з рамок дозволеного. Слово «незалежність», на жаль, частенько не відповідає реальним діям та дійсним результатам.
Є люди, які бажають, щоб ми знову були у складі Росії, бо ніби ми такі слабкі і безпорадні, що не впораємося самі. Таких людей можна зрозуміти — раніше вони хоч були впевнені у завтрашньому дні, а сьогодні — ні. Тому й не дуже радіють незалежності, оскільки отримали не те, чого очікували.
Звичайно, легко бути патріотами держави, яка процвітає, яка міцно стоїть, утримуючи передові позиції в світі. А вірити у країну, яка тільки стає на ноги, яка тільки піднімає голову і розправляє крила, — то дуже важко.
Але патріоти потрібні не тільки серед простих людей, а й, насамперед, серед еліти. Прикро дивитись, коли деякі «патріоти», на словах вболіваючи за незалежну Україну, посилають своїх дітей вчитися за кордон.
Радує ж те, що вже підростає нове покоління, яке в більшості правильно розуміє ситуацію і на яке можна покластися. Саме серед них зростає повага і любов, віра і впевненість в Україну, а це — великі сили, які підтримують кожну країну і допомагають її розквіту і злету.
