Літнє затишшя в політичному житті позначилося і на програмах наших телеканалів. Суспільно-політичні передачі поступилися місцем спортивним, і, здавалось би, серце вболівальника має радіти. Тим більше, що в розпалі перше коло футбольної першості України, національна і молодіжна збірна проводять останні репетиції перед вирішальними матчами відбірного турніру ЧС-2002 та першістю Європи, розпочалася боротьба за єврокубки. І вітчизняне телебачення не залишилося осторонь, пропонуючи шанувальникам футболу матчі на будь-який смак. Проте, дивлячись телетрансляції з наших стадіонів і порівнюючи їх із трансляціями з-за кордону, відчуваєш, як мовиться в рекламі, різницю в їхній якості. Про причини цього і йтиметься сьогодні.
Останнім часом, спостерігаючи телевізійні трансляції футбольних матчів, ловлю себе на думці, що показ гри з-за кордону дивитися набагато цікавіше, ніж матчі в Україні. І справа не тільки у більш високій майстерності гравців та стилі гри команд у чемпіонатах Італії, Англії чи Іспанії, не кажучи вже про єврокубки. Справа — у якості самих телетрансляцій з цих країн чи, образно кажучи, у «картинці», яку ми бачимо на екранах своїх телевізорів. Та й російські телеканали прагнуть від них не відставати.
Дивлячись зарубіжні трансляції, відчуваєш себе максимально наближеним до подій, що розгортаються на футбольному полі, чудово бачиш усі моменти гри. М’яч не зникає з поля зору телекамер. Оптимальне поєднання загального, середнього і крупного планів дає можливість побачити усі нюанси боротьби. Показ облич гравців і тренерів дозволяє більш повно відчути напруження матчу. Про вдалі відеоповтори найбільш цікавих моментів зустрічі численними телекамерами з різних точок я вже і не кажу.
Інша справа, коли дивишся трансляцію футбольного матчу «у виконанні» вітчизняного телебачення. Протягом усієї гри не покидає відчуття, що ти знаходишся десь на даху віддаленого від стадіону будинку і намагаєшся роздивитися, що ж все- таки відбувається на футбольному полі. Через переважання на екрані загального плану (що не дивно, бо часто трансляція гри здійснюється однією-двома телекамерами) рука машинально починає шукати бінокль, хоч і він у цьому випадку навряд чи допоможе. М’яч часто зникає з поля зору телекамери. Під час же гострих моментів біля воріт, як на зло, чомусь починають показувати тренерів і гравців, що сидять на лавці запасних чи готуються вийти на заміну. А коли спохвачуються, то дають великий план з ногами футболістів і м’ячем, що борсається між ними. Показувати відеоповтори найбільш цікавих моментів, а не тільки забитих голів, схоже, на нашому телебаченні взагалі не прийнято.
Про якість «картинки», якщо гра проводиться при штучному освітленні, і говорити якось незручно: рухомі тіні на напівзатемненому екрані мало нагадують футбол. Та й колірна гама на екрані одного і того ж телевізора стає більш насиченою при трансляціях з-за кордону.
Воно, звичайно, і зрозуміло: багато що тут залежить від технічного обладнання телебачення, від апаратури, за допомогою якої ведеться трансляція, а вона — в умовах хронічної нестачі фінансів — не найсучасніша, та й тієї не вистачає. За кордоном для трансляцій футбольних матчів використовується 10 — 30 телекамер, включаючи пересувні і переносні, які розташовані по всьому периметру футбольного поля. А у нас? П’ять — шість телекамер — це вже розкіш, яку може собі дозволити тільки УТ-1, та й то тільки у Києві, на «Олімпійському».
Правда, потрібно відзначити, що не все залежить від телевізійників. Практично на всіх наших стадіонах не обладнані місця для установки телекамер. Тому й доводиться вести трансляцію однією-єдиною камерою, встановленою, як правило, навпроти середньої лінії поля, та ще на малій висоті. Такий ракурс показу дозволяє бачити нормальну картинку тільки тоді, коли гра ведеться у центрі поля, а все, що відбувається безпосередньо біля воріт, приховане за спинами гравців. Бажає кращого і освітлення наших стадіонів — з деяких з них просто неможливо вести трансляцію матчів у вечірній час. У той же час при трансляції гри з-за кордону ви не одразу зрозумієте, відбувається гра при штучному чи природному освітленні — у будь-якому випадку телевізійна «картинка» ідеальна. Єдиний стадіон, де електричне освітлення футбольного поля відповідає вимогам телебачення, — це «Олімпійський» у Києві. І трансляції з нього — єдині вітчизняні телетрансляції, які ще можна дивитися.
Однак і списувати все на бідність та необладнаність стадіонів не можна. Багато залежить ще й від роботи телеоператорів та режисерів. Судячи з усього, у них ще є резерв для підвищення свого професіоналізму. Що стосується роботи наших футбольних коментаторів, то це тема для окремої розмови, яку свідомо не хочеться зачіпати у цьому матеріалі.
Внаслідок усього викладеного, захоплююче видовище, яким є навіть рядовий футбольний матч для і українського болільника, що сидить на трибуні, при «механічному» перенесенні на телевізійний екран втрачає весь свій «смак», залишаючи жіночу «половину» в здивуванні: що ж таке особливе тягне чоловіків на стадіон і годинами втримує біля картинки зеленого газону на екрані. Тож, можливо, мають рацію ті, хто без «того, що розігріває» не може дивитися футбол по телевізору. Інакше — і огида до гри може виникнути. Не треба забувати, що телебачення завжди було популяризатором цієї, справді всенародної, гри (сам я вперше познайомився з нею в семирічному віці, побачивши футбольний матч по телевізору), але чи захоче хлопченя займатися таким футболом, який він бачить на екрані? Чи не тому скоротився приплив дітей у футбольні школи, хоч раніше від бажаючих не було відбою? Та й чи не підтримує тим самим наше телебачення в українському болільникові думку, що за кордоном грають у футбол «на голову вище»?
Можливо, мені заперечать — і будуть тричі праві! — стверджуючи, що футбольні трансляції коштують дорого, що вони не окупаються, що рекламний ринок надзвичайно малий. Але — дозвольте не погодитися — не можу зрозуміти, чому в такому наскрізь «футбольному» суспільстві, як наше, якість більшості того, що пов’язане з футболом, обернено (а не прямо, що було б природнішим) пропорційне загальному інтересу до цієї гри?
А поки ж нашим цінителям футболу залишається можливість отримувати справжнє задоволення, спостерігаючи трансляції з європейських та російських стадіонів.
