Нагадаємо, що минулого вівторка уряд США припинив спеціальний статус безмитної торгівлі для України і видав попередній перелік продуктів, до яких можуть бути застосовані санкції у зв’язку з тим, що, за даними американської сторони, Україна є найбільшим виробником нелегальних дисків та касет у Європі. Втрати американської промисловості від піратства оцінюються понад $200 млн. у рік. Влада США вважає, що прийняті заходи змусять Київ вжити жорстких заходів щодо виробників піратської продукції. Проблема захисту авторських прав дійсно наболіла і давно вимагає свого вирішення. Питання — якого саме? І при його прийнятті необхідно вислухати всі точки зору. Одну з них, висловлену читачем «Дня», ми вам сьогодні і пропонуємо.
Останнім часом із боку уряду США та асоціації фірм звукозапису IFPI, штаб-квартира якої розташована в Лондоні, проводиться широкомасштабна акція боротьби з виробниками нелегальних компакт-дисків. Дійсно, сьогодні для багатьох виробників проблема порушення авторських прав набуває першорядного значення. Від аудіопіратства страждають насамперед підприємства, які купують ліцензії на випуск продукції і не одержують передбачуваного прибутку. Крім того, страждає також і державний бюджет, який не одержує податків від продажу легальної продукції.
Сьогодні Україна стала об’єктом пильної уваги з боку асоціації фірм звукозапису IFPI. Нашу країну звинувачують у тому, що вона перетворилася на найбільшого світового виробника нелегальної аудіо- та відеопродукції. Причому, на думку IFPI, «піратська» продукція виробляється мало не під заступництвом самої держави. Це дозволило IFPI наполягти на тому, щоб Міністерство торгівлі США включило Україну в сумнозвісний «Список № 01» затятих порушників авторських прав.
Чого гріха таїти: в нас, дійсно, у сфері охорони інтелектуальної власності існують певні проблеми. Але обгрунтованість і масштаби претензій, які висуваються до України, часто здаються досить сумнівними. Наприклад, наприкінці 1999 року інформаційний центр IFPI поширив інформацію про те, що Україна виробляє до 2 млрд. дисків за рік. Величина повідомленої цифри викликала здивування не тільки у фахівців, але й у тих, котрі тільки із чуток знайомі із ситуацією в цьому сегменті ринку. Уже на початку 2000 року заяву відкоректували, зупинившись на цифрі 70 млн. компакт- дисків за рік. Після таких казусів важко прийняти на віру дані IFPI про те, що українська індустрія завдає світовому звукозаписувальному товариству понад 200 млн. доларів збитків.
Варто звернути увагу на те, що ні до Польщі, де обсяги виробництва компакт-дисків становлять 227 млн. на рік, ні до Росії, де прибутки цієї індустрії перевищують 977 млн. на рік, IFPI таких претензій не висуває. Чому ж міжнародна звукозаписувальна асоціація виявляє таку пильну увагу саме до України? Причина, на нашу думку, криється в тому, що IFPI невигідна поява конкурентів. Представляючи інтереси іноземних фірм звукозапису («BMJ», «Sony», «Werner», «Poligram-Universal», «EMI»), які контролюють близько 80% світового виробництва ліцензійних компакт-дисків, IFPI намагається зберегти їхню монополію на виробництво дисків. Адже численні звернення українських звукозаписувальних компаній щодо придбання прав на популярні музичні твори залишаються без відповіді. Натомість IFPI пропонує Україні на вибір «гонконгівський» або «болгарський» варіанти. «Гонконгівський» передбачає ліцензування всіх компонентів виробництва компакт-дисків, включаючи сервісне обслуговування, оснащення та закупівлю сировини. Відповідно до «болгарського» варіанту, українські виробники повинні здійснювати замовлення на виробництво компакт-дисків після отримання дозволу IFPI (тобто рішення про відповідність замовлення авторському законодавству ухвалює не національний орган, а зарубіжна недержавна організація).
Як довела практика згаданих країн, обидва ці шляхи гарантовано призводять до цілковитого згортання виробництва дисків через нерентабельність і збитковість. Схоже, та ж доля чекає і підприємства України, які потрапили під жорсткий пресинг із боку IFPI і не знаходять підтримки з боку держави.
Судячи з того, як розвивалися події, Україна перебуває за крок до згортання власного виробництва CD-продукції. Наприклад, Львівське підприємство «Ніопрокс» не працює з 1999 року, Херсонське підприємство «Амітрон» зменшило обсяг виробництва в листопаді 2000 року більше ніж утричі, а компанія «Київ- CD» практично демонтувала чотири з восьми ліній. Із подачі IFPI контрольні органи України протягом 2000 року провели численні перевірки українських підприємств, які випускають CD-продукцію, що призвело до істотного скорочення обсягів виробництва в січні — лютому 2001 року.
Проте аналіз інформації, яка публікується в іноземних виданнях щодо виробництва компакт-дисків в Україні, свідчить про те, що дані та аргументи IFPI не відповідають дійсності. За даними американського видання «TAPE-DISK Business» (жовтень 2000 року), минулого року у світі було випущено приблизно 11 млрд. компакт- дисків у такій пропорції: 42% — країни Північної Америки, 28% — країни Європи (включаючи Україну), 7% — Японія, 12% — Китай, 4% — країни Латинської Америки, 7% — інші країни світу (переважно країни Південно-Східної Азії). Виходячи із цих даних, обсяг виробництва компакт- дисків у країнах Європи становить 3,08 млрд. одиниць. Якщо ж урахувати, що максимальний обсяг виробництва компакт-дисків підприємствами, які звинувачуються у виготовленні піратських копій в Україні, становить 50 млн. одиниць на рік, що становить 1,6% від загальноєвропейського обсягу і 0,4% — від світового, то претензії, які висуваються в розмірі 200 млн. доларів збитків видаються надуманими.
Святе місце, як відомо, порожнім не буває. Нині вітчизняна продукція стрімко витісняється аналогічними виробами країн Європи, США та Росії. І хоч уряд час від часу проголошує підтримку національного виробника, на ділі все відбувається з точністю до навпаки. Внаслідок невмілих дій, обгрунтованих, м’яко кажучи, некоректною інформацією, знищується власне виробництво, яке за нинішньої податкової політики ухитряється не тільки виживати, але й становить серйозну конкуренцію для транснаціональних компаній.
