Нарешті Європа почала ставитися до конкуренції серйозно, про що свідчить ухвала не допустити злиття компаній «General Electric» і «Honeywell». Конкуренція — основа динамічної ринкової економіки. Проте, як зрозумів ще Адам Сміт, фірми неминуче прагнуть обмежити її, оскільки в цьому разі вони можуть отримувати більш високі прибутки завдяки монополії, а не більш високій якості продукції. Справа Microsoft у США дала уявлення про те, наскільки різноманітними можуть бути зловживання і наскільки негативний вплив на інновації можуть мати дії, спрямовані проти конкуренції. Тому уряд повинен «встановити правила гри», щоб на ігровому майданчику дотримувалися справедливості і щоб мала місце пожвавлена конкуренція.
Прихильність Європи до принципів конкуренції — це ні в якому разі не результат поспішного рішення. Після доби енергійного виконання антитрестівських законів за адміністрації Клінтона, адміністрація Буша, мабуть, відступає від цієї лінії. У той же час консервативно настроєні судді федеральних судів США, багато які з яких були призначені на посаду при президентові Рейгані, все більше обмежують можливості уряду в плані контролю і обмеження хижацької політики у сфері бізнесу.
Антитрестівське угруповання доби Клінтона викрило і успішно покарало в судовому порядку кілька великих «цінових змов», які охопили не одну країну і відiбрали у споживачів всього світу мільярди доларів. Наприклад, ця група боролася з хижацькою політикою ціноутворення авіакомпаній, коли авіакомпанії, що утвердилися на ринку, витісняли дешевих авіаперевізників не лише за рахунок зниження цін, але й за рахунок помітного збільшення обсягу перевезень. Це досягалося ціною величезних втрат, але тільки-но дешевих авіаперевізників було витіснено з ринку, великі авіакомпанії знову підняли ціни і урізали обсяг послуг.
Недавній конфлікт між США і Європою, пов’язаний зі злиттям «Honeywell» і «General Electric», виявив кілька моментів. Важливіше за все те, що він демонструє переваги активної конкуренції в галузі політики щодо конкуренції. Адже представники європейської влади, що займаються питаннями конкуренції, підібрали м’яча, який незграбно упустила адміністрація Буша.
Міністр фінансів США, — людини, яка, мабуть, є головною посадовою особою в галузі економіки в країні, що має найбільшу у світі економіку, — часто вважають напівофіційним представником інтересів світового капіталізму. Колишній керівник компанії «Alcoa», тепер міністр фінансів Пол О’Ніл зробив те, що зробив би будь-який хороший керівник виробництва, котрий стикається з падінням цін: він звернувся до уряду за прихованою допомогою у вигляді створення всесвітнього алюмінієвого картелю. Сьогодні представники відділу зв’язків з громадськістю в його уряді підносять утворення цього картелю як один iз його видатних успіхів.
Однак те, що добре для компанії «Alcoa», не обов’язково добре для Америки чи для всього світу. Більш високі ціни на алюміній відбилися на вартості кожної банки кока-кола чи пива, кожного нового літака. Так що дію, котра приносить хороші прибутки — створення глобальних монополій, — не можна назвати хорошою державною політикою.
Тепер адміністрація Буша має намір створити аналогічний сталевий картель. Хоч міністр О’Ніл може проповідувати ідею про те, що світові проблеми виникають не тому, що ринкової економіки дуже багато, а тому, що її дуже мало, проте створення нового всесвітнього сталевого картелю має значення лише для великих сталевиробників. Цей крок принесе міністрові схвалення з боку цих кіл, але навряд чи додасть довіри до його слів про те, що ж насправді примушує ринкову економіку працювати.
Це, безперечно, не дає йому права говорити, що нещодавню ухвалу Євросоюзу, котра блокує злиття «Honeywell» і «General Electric», було прийнято ні сіло ні впало. Висловлювання про те, що ухвала Євросоюзу якось завдала збитків суверенітету США, стало ще однією демонстрацією того, до якої міри корпоративні інтереси проникли до економічної політики.
Кожний уряд має право — мабуть, навіть зобов’язаний — гарантувати існування конкуренції всередині країни. Європейський Союз просто вчинив так, як повинен був вчинити, згідно з усталеними процедурами. Той факт, що він не дозволив корпоративним інтересам запанувати над його ухвалою, є свідченням лідерських здібностей і чесності Маріо Монті і Романо Проді, а також цілісності Європи та її прихильності до ідеї конкуренції.
Сторіччя тому Америка ухвалила свої закони про конкуренцію з побоювання, що монополії прагнутимуть посісти провідне становище на ринках шляхом «захоплення» уряду. За рахунок прибутків, отриманих завдяки монополії, можна купити вплив у високих урядових колах, — якщо не шляхом хабарів, то за допомогою великих внесків у виборчі кампанії.
Ось чому, згідно зі старими антитрестівськими законами США, людям, котрі потерпіли від монополії, надавалося право подати в суд і отримати відшкодування збитків у потрійному розмірі у разі, коли справу буде виграно. Це був закон, що наділяє людей безпосередніми правами і відбиває здоровий і обгрунтований скептицизм з приводу здатності уряду вирішити вищезгадані проблеми. Сьогодні, за доби глобалізації, у нас з’являється інший стримуючий чинник: незалежні владні структури, що займаються питаннями конкуренції, контролюють одна одну.
Одна з найважливіших функцій уряду полягає в створенні «правил гри», що дає можливість ринковій економіці працювати. Найважливіших правил гри стосуються правила конкуренції. Сьогодні те, що претендує на звання «вільної ринкової економіки», як правило, являє собою корпоративну економіку, в якій уряд використовує свою владу для просування інтересів бізнесу, часто за рахунок споживачів.
Дійсно, багатьом країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою говорили: відкрийте свою економіку для міжнародної торгівлі, і цього буде досить для того, щоб гарантувати конкуренцію. Ця порада була помилковою. Лібералізація торгівлі при монополії на імпорт призвела лише до того, що деяка частина прибутків уряду осіла в кишенях монополістів. У Росії політика, що проводиться міжнародним алюмінієвим картелем міністра О’Нiла, призвела до великих втрат у ході боротьби конкуруючих груп за монопольні прибутки, і з цього хаосу виник новий монополіст. Інтереси монополій у всьому світі призводили до підкупу і корупції урядів.
Сильна політика в галузі конкуренції — це не просто розкіш, яку можуть собі дозволити багаті країни. Це насущна необхідність для тих, хто прагне до створення демократичної ринкової економіки.
Проект Синдикат для «Дня»
Джозеф СТIГЛIЦ, професор економіки Стендфордського університету, в минулому — голова Ради консультантів з економічних питань при президентові США Клінтоні, а також головний економіст і віце-президент Свiтового банку.
