Ну що ж, Україні не вперше йти своїм шляхом. Чому у всьому цивілізованому світі злочини проти журналістів прирівнюють до найтяжчих, чому саме розкриття таких злочинів є лакмусом прихильності влади до демократичних цінностей? Та тому, що журналісти за родом своєї діяльності стають жертвами прагнення надати негативним фактам у різних сферах життя держав суспільного резонансу і тим самим впливати не на конкретні ситуації, а на тенденції. Журналісти є провідниками і захисниками найважливішого права громадян у демократичних системах: права знати правду, в тому числі — і про діяльність обраних цими громадянами «слуг народу», і про діяльність самих правоохоронних органів. Саме тому у всіх демократичних країнах журналістським розслідуванням не тільки не чиниться жодних перешкод з боку державних структур, але вони вважаються найважливішою функцією ЗМІ.
І, за великим рахунком, у нинішній ситуації кризи довіри українського народу до державної влади — з одного боку. А, з іншого — у зв’язку з явним прагненням певних сил, що не зупиняються навіть перед криміналом, залякати не тільки журналістів, але й суспільство загалом — для наших силових структур є справою честі знайти вбивць і замовників вбивства Ігоря Александрова, не кажучи вже про Георгія Гонгадзе. Зрештою, українське суспільство повинно відчути єдність влади і народу щодо злочинів проти журналістів. Воно повинне побачити невідворотність покарання і жорсткість позиції влади у ставленні до тих, хто воює не з конкретними журналістами, а з усім суспільством (а саме так повинні розцінюватися ці злочини). Воює навіть не з правом, а з обов’язком суспільства через знання правди впливати на прийняття рішень, щоб вони були найбільш ефективні і адекватні його інтересам, інтересам країни загалом і кожного громадянина зокрема.
Аналогічно справою честі для держави є і підтримка телекомпанії «ТОР» Слов’янська у її прагненні залишатися незалежною в думках і в прагненні говорити правду. Механізми такої підтримки можуть бути різними, але хотілося б, щоб все знову не закінчилося тим, що телекомпанія отримає допомогу не від рідної вітчизни, а від представників зарубіжних організацій чи країн. Допомога сім’ї Ігоря Александрова з боку благодійницьких українських фондів — дуже значуща. Однак необхідно, щоб саме ми, українці, підтримали і журналістів, які прагнуть працювати чесно і професіонально. А в тому, що колеги Ігоря Александрова саме у цьому бачать своє призначення і надалі, що вони не зломлені страхом — переконує інтерв’ю, яке дала «Дню» Тетяна ПЕВЕНЬ, головний редактор ІРТК «ТОР». Тетяна Миколаївна працювала на «ТОРі» разом з Ігорем Александровим над циклом передач «Без ретуші» сім років.
Продовження теми на сторінці "Поробиці"
