У Києві, схоже, почали вірити, нібито Україні нарешті вдалося знайти своє «я» на міжнародній арені. Ось що сказав міністр закордонних справ Анатолій Зленко: «Україна перестала виправдовуватися, вона почала відстоювати свої позиції, навіть, якщо комусь вони видаються хибними». Цей висновок Анатолій Максимович, зробив, підбиваючи підсумки роботи українського МЗС за останні півроку. Чому Україна припинила «виправдовуватися» якраз на десяту річницю незалежності? Чому не раніше? Можливо, нарешті, знайшлися нові козирі, про які досі нікому невідомо? Або ж на десятий рік зрештою завершився «інкубаційний» період пошуків зовнішньополітичних пріоритетів? А можливо, все ж слова Зленка не більше, аніж слова? І «відстоювати свої позиції» Київ поки що не готовий, як і не готовий, судячи з усього, визнати цього.
Міністр Зленко спробував проаналізувати, чи вдалося за останні шість місяців його відомству втілити в життя ті п’ять послань, які він оприлюднив трохи більше, аніж півроку тому. Тодішній виступ виголошувався під гаслом «ми віримо лише в тих, хто вірить у самого себе». Однак до кінця повірити в себе в міністерстві, схоже, не змогли. Свідченням цього були відповіді Зленка на власні ж запитання. «Чи став пройдений нами етап добою прагматичного і жорсткого захисту інтересів нашої держави?». Зленко відповів не досить впевнено: сподіваюся, що так. «Чи вдалося МЗС перебудуватися з політики «зовнішньополітичних проривів» на сприяння «проривам» внутрішньополітичним?» Зленко зазначив, що остаточну відповідь на це запитання ми зможемо дати лише з часом. Це при тому, що на початку виступу міністр підкреслив, нібито шість місяців «цілком достатній часовий проміжок не лише для того, щоб оцінити окремі події з міжнародного життя України, але й зробити висновки про загальні тенденції в нашій зовнішній політиці». Відбивала деяку невпевненість у «відстоюванні своїх позицій» і інша коронна фраза Анатолія Максимовича, згідно з якою ми ще «маємо визначити своє місце в системі міжнародних координат».
На десятий рік незалежності України у Міністерстві закордонних справ взялися ще за один «глибинний вимір» — економізацію зовнішніх відносин. Неприхованою правдою є той факт, що упродовж десяти років, одним із найслабших місць України лишалася торговельно-економічна співпраця з іншими державами світу. Минулого тижня МЗС разом із Міністерством економіки провело першу спільну колегію. На ній і було прийнято план спільних заходів, а також ухвалу про створення Координаційної ради МЗС та Мінекономіки з питань міжнародної економічної співпраці. Щоправда, деякі скептики твердять, що окрім чергової бюрократії, новий «вимір» так ні до чого й не призведе...
Співпраця зі світовими організаціями у виступі Зленка зайняла значне місце, але навряд чи таке ж місце їй буде відведено в історії першого півріччя 2001-го року. Анатолій Максимович відзначив «помітний прогрес» у відносинах із Європейським Союзом. Щоправда, у МЗС не стали згадувати не такі вже й давні прикрі факти, пов’язані із заявами представників ЄС, в яких висловлювалися занепокоєння щодо ситуації в Україні. Мало зрозумілі також обіцянки прем’єр-міністра Анатолія Кінаха створити Міністерство євроінтеграції, які згодом уряд передумав втілювати. Зленко також висловив упевненість, що Україні «вдасться відновити своє реноме в Раді Європи» (навесні європарламентарі намагалися позбавити Україну членства в цій організації). Про реанімацію українського реноме в Страсбурзі можна буде сказати лише після вересневої сесії Парламентської асамблеї ради Європи.
Утім, як не намагався Анатолій Зленко переконати присутніх у тому, що Україна «відстоює власні позиції», спроби виправдатися все одно можна було помітити. Зокрема щодо тимчасового припинення поставок військово-технічного обладнання Македонії. Зленко підкреслив, що сьогодні зовсім не йдеться про припинення поставок Скоп’є, а — лише про тимчасове «зупинення, певну паузу». Звісно, про причини такої ухвали не було сказано жодного слова, що, певна річ, мало б скидатися на добру волю Києва. Він нібито «виступає за політичне вирішення конфлікту» в балканській країні. Невже в Україні були проти політичного розв’язання тоді, коли Македонії поставили понад десять одиниць бойової техніки (літаків та вертольотів)?
