Ідея заснування, починаючи з назви й закінчуючи дизайном сцени, належить «вічно молодому» політику Олесю Донію. Він каже, що придумав усе це років шість тому, але тільки тепер дійшли руки і знайшлися кошти. Чому «ОsтаNNя барикада»? Та тому що відступати нема куди. Пан Доній також впевнений, що «українська культура може бути або агресивною, або мертвою». У пана Корчинського знайшовся спадкоємець? Продовжуючи тему труднощів, він розказав, як деякі державні структури вимагали, приміром, щоб прибиральниця кафе мала сертифікат, що вона пройшла підготовчі місячні курси...
Стилістика нового клубу переносить відвідувачів у вже далекий жовтень 1990 року — знамените студентське голодування, «революція на граніті». Стіни обвішані фотографіями тих днів, на стелі колючий дріт, міліцейські кийки і подібна атрибутика минулої епохи. Сцена викладена тротуарною плиткою, а на вхідних дверях недвозначна табличка з уже згадуваним гаслом. Одним словом, остання барикада.
Відкриття проекту означилось виступом переможців «Червоної рути» та популярного гурту «Вій». Ведуча МС Соломія чомусь не могла відірватися від листочка з текстом, що явно суперечить обраній лінії закладу. Такими методами барикаду на шляху не зведеш… На презентації також були запомічені Іван Малкович, Лесь Подерв’янський, Олександр Євтушенко, Микола Княжицький, Олесь Ульяненко, Тарас Чубай, Володимир Цибулько та ще багато різних представників української інтелігенції.
Один чолов’яга іронічно зауважив, що шинковий бізнес ніколи не був сильною стороною українців. Власники розраховують на комерційний успіх, хоча й пропонують безкоштовний вхід.
Тішить, що відкрився новий арт-клуб — сумно, що на його вході треба нав’язливо проголошувати мовний режим. І все це у столиці європейської держави на десятому році незалежності.
