Крім того, на фестивалі була представлена програма хорових антифонів, сольний концерт хору та камерного оркестру Державної заслуженої капели України «Трембіта» зі Львова, виступ хору «Фрески Києва» на концерті камерних хорів, та концерт хору «Оранта» зі Свято-Троїцького кафедрального собору Луцька.
Творче життя «Золотоверхого Києва» нерозривно пов’язане з особистістю його ініціатора та директора Миколи Гобдича — художнього керівника камерного хору «Київ». Що ж його змусило взятися за організацію фесту?
— Десь після чотирьох років роботи з хором «Київ», маючи чудовий виконавський склад, достатньо концертних програм, ангажемент на Заході, мені здавалося, що я зможу гідно представити українську культуру в світі. А потім в один момент я зрозумів, що те, що я можу зробити — навіть не крапля в морі, це просто ніщо порівняно з величезним пластом нашої хорової музики, адже це єдиний музичний жанр, який представляє всю нашу культуру — від Середньовіччя і до сучасності. Не хочу сказати, що такі міста як Львів чи Харків я вважаю культурною провінцією, але все-таки так склалося, що Київ є своєрідною концентрацією музичного інтелекту — тут є бібліотека рукописів, Музична академія, Спілка композиторів, працює більшість провідних музикознавців, нарешті, знаходиться Міністерство культури, яке може фінансово підтримати будь- які заходи. Тому де, як не тут, робити такий фестиваль, на якому можна ознайомитися з усім новим, що написано або розшифровано зі старих рукописів. Традиційно ми запрошуємо гостей — керівників професійних та провідних студентських хорів з усієї України. Видаємо ноти, записуємо касети, продаємо це все за мінімальну ціну — лише окупити використані матеріали, даємо можливість пропагандувати сучасні хорові твори в усіх регіонах. Нині, наприклад, хормейстери розібрали багато творів, прислані на конкурс Псалмів, в тому числі й ті, що не потрапили до фінального туру. До речі, представлені були твори на всі смаки — і традиційні, і більш модерні, і авангард — кожен міг найти щось і до душі, і до виконавського рівня свого колективу. І я точно знаю, що коли вся Україна заспіває нашу музику, хорові колективи (які абсолютно всі від’їжджають за кордон, на фестивалі різні за своїм престижем) як ті ластівки, рознесуть її по всіх усюдах. Років через десять таке може статися. Тому цей фестиваль, на якому немає жодного іноземного колективу, по своїй суті є міжнародним — і для України, і для всього світу.
— Які сюрпризи готує наступний «Золотоверхий Київ»?
— Ми задумали зробити два композиторських портрета — один старовинний і один сучасний. Це будуть спроби з одного боку представити творчість класика ХVIII ст. Максима Березовського, повний обсяг всього того, що віднайдено і розшифровано на наш час, з другого — творчість сучасника Володимира Рунчака. Не треба шукати між ними зв’язки — це абсолютна протилежність музичних стилів. Проглядаючи програмки минулих років, я ще раз зрозумів необхідність ширшого представлення на фесті сучасної музики, як це робиться у всьому світі, наприклад, у Німеччині або Франції, де до того ж національна музика оплачується і підтримується. Музика Рунчака, яка була написана 10—15 років тому, є майже невідомою, тому що відштовхувала виконавською складністю, але за останні сім-вісім років багато з українських колективів вийшли на такий рівень професіоналізму, що можуть виконувати найскладнішу музику. Взагалі плани фестивалю розписані вже на наступні дев’ять-десять років. Неважливо, хто буде його директором — Гобдич чи ні, цей фестиваль безкінечний по суті, як безкінечна наша хорова культура, яку не можна вичерпати і за десять, і за двадцять років.
Прощаючись зі мною, Микола Миколайович вибачився, що не може провести мене до дверей — за день до відкриття фестивалю він зламав ногу. Я здивувалась — але ж на концертах він як завжди стоячи диригував своїм хором. «Дуже добре, що не був запланований сольний виступ — два відділення я б мабуть, не витримав, — зауважив Гобдич, — а все ж і в цій неприємності є гарні моменти — моєму оргкомітету довелося робити все без мене, і вони чудово із цим впоралися. Тепер я бачу, що вони можуть взяти на себе організаторські функції, а я можу займатися лише творчими справами, як це й годиться».
