Спікер молдавського парламенту Євгенія Остапчук залишається великою загадкою і для політиків, і для простих людей як всередині країни, так і за рубежем. Вона небагата, її будинок у Сороках знаходиться в декількох сотнях метрів від молдовсько-українського кордону і нічим не відрізняється від інших у цьому містечку. Її чоловік — поліграфіст, українець, комуніст. Вона народилася й виросла в українському селі недалеко від Сорок. Отримала в Москві, до речі, як і президент Володимир Воронін, вищу торгово- економічну освіту. Працювала в радянській торгівлі, доросла до парторга, члена бюро райкому. Працювала в одному з міністерств у Кишиневі, була серед творців досить незвичайної Компартії Молдови і вважає себе переконаним комуністом. Тільки її комунізм — «наближений до реального життя». І при цьому спікер Остапчук зберігає непогані стосунки з ідеологічними противниками. Її пріоритет — боротьба з криміналітетом, до чого спонукає й особисте горе — загибель сина. Багато що в словах спікера Остапчук може здатися суперечливим. Але одночасно — щирим.
— Євгеніє Володимирівно, хто ж ви є, передусім?
— Комуніст. Я голова парламенту, реалізую питання, котрі підготовлено фракцією завжди колегіально, тому моя посада — частка нашого загального мандата. У мене характер такий, що я завжди присвячувала своїй роботі більше, ніж особистому життю. А тут — бажання допомогти людям... Може бути, навіть через ось це горе дуже хочеться допомогти... І на цьому посту я борюся з корупцією, криміналітетом, через який загинув і мій син... я вважаю, що це мій якийсь удар у відповідь.
— Євгеніє Володимирівно, хто в Республіці Молдова справжній господар — Президент чи ви, спікер парламенту? Адже з одного боку, у вас парламентська республіка, а з другого — він глава вашої партії?
— Це щастя, що в нас зараз всі три гілки влади єдині. Однак у нас ще зовсім не парламентська республіка. Ми тільки зробили перший крок до цього — змінили Конституцію, обрали Президента в парламенті. А багатьох наступних кроків ми ще поки що не зробили. Став наш лідер президентом... Ми зараз, природно, працюватимемо конструктивно над розв’язанням соціально-економічних питань. Будемо разом, не заважаючи одне одному, а доповнюючи одне одного.
— Свого часу пан Воронін заявляв, що він проти поста президента. Чи він не відмовився від цієї ідеї?
— Ні. Була в нас така ідея, що, можливо, краще, щоб одна людина поєднувала пости президента і прем’єр-міністра. Ми поки що зробили маленький місток, тобто перехідний період. Ця ідея — на порядку денному.
— Йдучи на вибори, комуністи Молдови обіцяли провести після перемоги важливі референдуми. Чи це залишилося актуальним?
— Так. З усіх питань: адміністративно-територіального поділу, пенсійного цензу, російської мови як другої державної — все це на порядку денному. Але ми зробимо так, щоб приймаючи нові або коректуючи попередні закони, не розбуркувати іншу масу людей. Буде проведено хорошу роз’яснювальну роботу. Ми обов’язково виконаємо свою програму, бо інакше не виправдаємо надій народу, а це — найбільший гріх.
— Скажіть, а ви ті ж комуністи що й були?.. Адже багато хто дивується, що, прийшовши до влади, ви не дали бій капіталу, сказали, що будете підтримувати тісні стосунки з західними фінансовими організаціями?..
— Ми маємо свою програму і статут, наближені до реального життя народу. Ми заявили, що визнаємо всі форми власності, які не експлуатують людини. І наші люди голосували за цю передвиборну платформу.
— А які державні форми контролю ви плануєте провести через закони?
— Треба, щоб приватизація провадилася відкрито, в присутності телебачення, щоб відкрито називалася сума статутного капіталу, первинна і зі зростанням і под. У нас зараз дві третини промисловості простоює. Тому, що не виконувався закон про акціонерні товариства. Держава постійно повинна все це контролювати, не ущемляючи прав.
— Скажіть, а в майбутньому ви можете перетворитися на соціал-демократичну партію?
— А навіщо? Ми будемо Комуністичною партією. Треба буде змінити програму — зберемо з’їзд і змінимо, в залежності від реальності. І нехай партія називається Комуністичною. Комуністичною партією Радянського Союзу вона вже більше ніколи не буде, а буде Партією комуністів Молдови зі своєю програмою, статутом.
— У вашій партії є такі, які ратують за те, щоб відновити пам’ятники Ленінові?
— Так. І це нормальне бажання. Але треба відновлювати тоді пам’ятник Ленінові, коли будемо впевнені, що люди приноситимуть до цього пам’ятника квіти.
— Ви заявили про те, що країна бажає вступити в союз Росії та Білорусі. Однак Росія — безперечно, капіталістична країна і найближчим часом повороту до комунізму в них не планується... Тоді у вас відновлюватимуться пам’ятники Леніну, народ буде вихований у дусі комуністичної ідеології, а країна буде в союзі з «акулами капіталізму»?
— Ми заявили, що вступаємо до економічного, а не до політичного союзу. Це по-перше. По-друге, пам’ятники Леніну — це не так політика, як наша історія. Ось ви йдете зі своїм сином або дочкою і розповідаєте: це стоїть Ленін, він був при владі в такі-от роки, пропагував комуністичну ідеологію. Йдете далі — ось це — демократ. А той — наш цар. Це абсолютно не політика, це наше минуле, дійсність.
— Чи ваш парламент готовий найближчим часом ратифікувати договір про державний кордон між нашими країнами?
— Так. Я гадаю, що ми могли б це питання вирішити ще навіть до початку парламентських канікул. Якщо, звичайно, з українського боку не буде затримок з синхронного голосування у Верховній Раді питання про ратифікацію угоди про визнання нашої власності на території України...
— Ігор Смирнов заявляє, що він не допустить виведення російських військ з берегів Дністра. Офіційний же Кишинів стоїть на позиції виведення до 2002 року, як передбачено Стамбульськими угодами. Як ви через парламент будете вирішувати це питання?
— З питання Придністров’я ми хочемо відкласти в сторону все, що було прийнято досі. Щоб сіли один навпроти одного Маракуца з Остапчук, припустімо, й сказали б: ось візьмімо й напишімо зовсім інший документ, де вкажімо, чого хочуть обидві сторони з урахуванням того, що ми ставимо перед собою завдання: єдина країна — Республіка Молдова, з єдиною територією, одним Президентом і под.
Останні два місяці питання Придністров’я вирішується набагато конструктивніше, конкретніше, ніж вирішувалося з 1992 року.
— Нещодавно прозвучали вимоги Ігоря Смирнова про те, щоб Молдова вибачилася перед Придністров’ям за агресію, сплатила навіть якусь компенсацію за війну 1992 року. Чи ви це все розглядатимете на парламенті і прийматимете такі серйозні ухвали?
— Ми хочемо прийняти головний документ — статус. Якщо його приймемо — почнемо по одному питанню вирішувати. Ви говорите про Смирнова. Ну, хто він такий для Молдови? Незаконно визнаний і так далі. Тому ми ще і ще раз хочемо, щоб ось з вашою українською допомогою, як країни-гаранта, за допомогою Росії нагадувати кожного разу при зустрічі зі Смирновим і керівництвом так званого Придністров’я, що треба визначитися спочатку — хто вони такі? Якщо з’явиться статус — природно, такий документ проходитиме й через парламент. Але треба спочатку виявити, хто почав розпалювати конфлікт, хто винен. І тоді вже обговорювати це питання. І тоді вже визначити, хто перед ким повинен вибачитися. Не вибачитися — повинен відповідати!..
