Є, щоправда, такі, що досі в це не вірять. Вони дістають із потаємних шухляд дбайливо збережені ощадкнижки і у десятитисячний раз розглядають числа із трьома-чотирма нулями у графі «крб.». Ці напівстерті цифри зiгрівають їх, як старі фотокартки, що нагадують дитинство та перше кохання. Ці люди досі телефонують і пишуть до високих кабінетів та редакцій газет, радіо та телебачення. Їм приємно хоча б поговорити про назавжди втрачені тисячні суми. Поговоривши- пописавши, законослухняні громадяни йдуть платити за квартиру, покірно віддаючи мало не всю пенсію, залишивши собі на хліб та кефір.
Таких є чимало, в масштабах держави набереться кілька мільйонів. Решта — краде. Обіцянка реструктуризувати борги за квартплату лише додатково переконає їх у тому, що чесно поводитись з цією державою не можна. Не поспішайте обурюватись тим, що автор назвав чи не всіх співгромадян злодіями. Це не я назвав. Це той, хто заявляє, що Україна винна Росії чи Туркменістану скільки-то там мільярдів за газ. Вибачте, але я теж є частиною України. Ні я, ні моя сім’я нічого ніякій Росії, ніякому Туркменістану не винні. Ми все купуємо в нашій державі. А що держава? Замість того, аби назвати конкретні імена тих, хто не розрахувався за взятий(скажемо так) закордонний газ, ототожнює їх з усією Україною. В результаті мій приятель з Москви цілком може звинуватити мене в тому, що я вкрав у нього газ.
Насправді все, звісно, не зовсім так. Якщо розібратися без істерик, то наш середньостатистичний громадянин цілком здатний спокійно платити за все, що споживає. Та якщо свої потреби у хлібі, маслі, ковбасі, бензині чи гігієнічних прокладках кожен із нас знає і готовий за це платити, то комунальні послуги досі залишаються чимось ефемерним, що, як Божу благодать, неможливо обрахувати і оцінити. Реально ж те, чого не можна порахувати, є найкращим джерелом для обману і зловживань. Почнемо із себе. Хто не знає, що, маючи хороші стосунки із електриком із райенергозбуту, можна без проблем мінімізувати свої витрати на електроенергію. Тут у виграші ніби споживач. Ніби вкрали ми трохи. На практиці вся нами вкрадена електроенергія списується на освітлення вулиць і під’їздів, лягаючи таким чином на нашу ж кишеню з іншого боку. Про тепло, газ і воду — окрема пісня чи то опера, лібрето до якої є в кожній редакції у вигляді листів обурених читачів.
Не будемо про обурення і незадоволення. Давайте про щось приємне, на зразок газифікації сіл. Чому згадана газифікація сприймається як свято, що завжди з колгоспником? Тому що газ можна красти, за газ можна не платити. Ще у сімдесяті роки практично зупинилася більшість збудованих у післявоєнні роки сільських та райцентрівських котелень, що опалювались соляркою чи, якщо хочете, дизпаливом. Зупинилась згадана армада через те, що солярку було легко вкрасти і тут же продати або використати у господарстві. Завмерли села, вчителі та бухгалтери звикли сидіти на роботі у шубах та пальтах. І тут радість — газ провели! Його не можна налити у відро чи цистерну і продати проїжджаючому водієві. Але його можна палити скільки завгодно!
Навіть у найбагатших країнах світу вже давно ніхто не займається газифікацією. Куплений за кордоном газ доставляється трубопроводом до найближчої електростанції, де стає електроенергією, за допомогою якої, як виявляється, можна зручно і економно підігрівати все, що треба. Ніхто у світі вже не витрачає дорогий метал на газопроводи до кожної оселі, які до того, ще й небезпечні через можливі аварії і витік газу. Невже у нас це нікому невідомо?
Забезпечити населення лічильниками газу, тепла і води можна було б за рік-два, і коштувало б це все бюджету відносно недорого. Ми б тоді точно знали, хто з нас скільки споживає цього всього, а способом простого множення ми б вирахували реальні витрати енергоносіїв населенням. Швидше за все, в такому разі виявилося б, що не ми державі за все це винні, а навпаки. Чому це не було досі зроблено і не буде робитися найближчим часом? Хіба відмовилися б люди платити реальну ціну за кожен літр води, кожен кубометр газу і кожну калорію тепла? Хіба не навчилися б реально економити, вмиваючись не з-під крана, як звикли, а заткнувши корком умивальник, як роблять це, приміром, багаті британці?
Але це вже буде реальний капіталізм, реальна ринкова економіка, в якій в тюрму саджають не тільки дрібних злодюжок, а й крадіїв великого масштабу. Як просто — всі всім за все платять! Формулу цю людство винайшло кілька десятків тисяч років тому і кращої досі ніхто не придумав. Ми ж цього ніяк ніби не можемо збагнути. Нам ніби зручніше нічого не платити і навзамін нічого не отримувати, живучи постійно щось десь підкрадаючи.
Достатньо згадати про житлові субсидії, завдяки яким чи не все населення у нас є малозабезпеченим. Обіцяна реструктуризація боргів за комунальні послуги ще більш відчутно збільшить лави «малозабезпечених». Бути малозабезпеченим стає щораз вигідніше. На практиці нас у черговий раз заганяють у тінь — який дурень платитиме за комунальні послуги, якщо цього можна не робити! Тим більше, що довідку про те, що не маєш засобів для існування, дістати не занадто складно. Що у підсумку? Знову зростає роль бюрократа, який видає довідки і списує борги — раз. Вимагати чогось в разі відключення води чи тепла стає неможливим — два. На всі вимоги тебе просто посилатимуть, пропонуючи дякувати за те, що є, бо все одно ніхто ні за що не платить. Перелік наслідків списання боргів за комунальні послуги можна продовжувати ще довго. Це все будуть наслідки тактичні. Краще зупинимось на стратегічних.
Те, що очікує нас із комунальним господарством, так само і те, що ми маємо зараз, до болю нагадує колишні часи всезагальної безвідповідальності, коли нормального обслуговування не можна було купити ні за які гроші. Єдиний шлях — пробиватися до кола «обраних», у яких i вода завжди гаряча, і в під’їздах підметено, і сміттєпроводи не смердять, і платити ні за що не треба. Не думаю, що «згори» цього не розуміють. Але роблять-таки. Основних причин подібних антиринкових заходів, які лежать на поверхні, є дві. Перша — сподобатись виборцю напередодні нових виборчих перегонів. Відомо, що наш народ поки що любить широкі жести влади чи окремих її представників. Друга — величезні можливості для зловживань у процесі реструктуризації боргів населення.
У підсумку робити все як належить все одно доведеться. Але потім, коли-небудь. А поки в процесі турботи про малозабезпечених окремі особи відкриють ще по кілька зарубіжних рахунків, збудують чи куплять ще по особнячку чи по садибі тут або за кордоном. Краще тут, можна ж взяти довідку про малозабезпеченість, щоб не платити за опалення триповерхової хатинки із гаражем, басейном та зимовим садом.
Як тут не згадати щорічні стогони «аграрного лобі» про необхідність забезпечення пальним «села»? Через оце міфічне «село» щороку лихоманить влітку ринок бензину та дизпалива, у невідомому напрямку зникають цілі ешелони цистерн, і що цікаво — власне в селі цього ніхто не помічає. Варто лише запропонувати сільгоспвиробникам просто купувати пальне — і ніяких кризових явищ не буде. А вкрасти? Солярка ж не газ, ми вже згадували про те, що просто так її не вкрадеш. Ось і прикидаються щороку малозабезпеченими «аграрні барони», аби ще і ще раз одержати у розпорядження практично безплатний енергоресурс у вигляді державних поставок пального.
І все ж таки найважливішим наслідком обіцяної реструктуризації боргів населення за комунальні послуги будуть не вкрадені у черговий раз народні мільярди — кого у нас цим здивуєш! Набагато боліснішим будуть наслідки моральні. Попри безглузду економічну політику, країна потроху починає одужувати від соціалістичної хвороби. Серед молоді все більше таких, хто хоче не просити чи красти, а працювати, робити справу, або бізнес, якщо по- англійськи. Вже сформувався значний прошарок людей, які нічого не просять у цієї держави, а працюють на власний ризик, створюючи матеріальні блага, рухаючи країну вперед. Ці люди добре знають, що платити треба за все, що легкий заробок постійним не буває, а вкрадене згодом обернеться втратою. Все більше українців прагнуть жити в нормальному суспільстві, де всі за все платять всім і кожний отримує те, що реально заробив. Що тепер казати батькові сімейства, який зекономив на відпочинку дітей, заплативши за всі комунальні послуги згідно з виставленими рахунками? Дружина назве його ідіотом, навівши у приклад сусіда, який і не збирався нічого ні за що платити. І це буде не одна і навіть не тисяча маленьких сімейних драм.
Якщо цей текст прочитає хтось із авторів проекту реструктуризації, він може зауважити, що не було, мовляв, іншого виходу. Був вихід і є. Досить забезпечити реальний облік комунальних послуг, які ми одержуємо, і встановити на них обґрунтовані ціни. І все. Рано чи пізно ми прийдемо- таки до цього. А поки що належить пережити реструктуризацію. «Реформи заради добробуту» пережили? Економічні екзерсіси попередніх урядів пережили? І реструктуризацію переживемо!
