Цього року організатори постаралися надати форуму особливого, справді столичного розмаху. Присутність фестивалю в місті відчувалася явно і святково завдяки продуманій рекламі і гучним іменам учасників. Практично всі театральні майданчики Києва хоча б один раз прийняли у себе фестивальну виставу. Особливо приємно, що лакун в програмі практично був відсутній — приїхали всі, хто був заявлений. Щодо власне програми, то вона вражала своєю об'ємистою різноманітністю. Тут було все — від маргіналів-експериментаторів з американського візіон-театру «Локальні нескінченності» до гранда світової пантоміми, легендарного Марселя Марсо. А між цими двома крайніми точками умістилися вистави на будь-який смак. Традиційно багато було комічного і фольклорного шоу. Так японсько-український проект «Клоунесса Таміла» і швейцарська моновистава «Patchwork» виконували роль деякої розрядки поряд iз проблемною драматургією. Справжній парад незвичайних ритмів і дивних ритуалів пройшов у виконанні танцювальної трупи фламенко «Morena Amoora», корейського ансамблю «Джонгдонг», групи тібетських ченців «Гьюдмед», танцівниць iз англійського Сюррея. І йшлося не стільки про майстерність, скільки про відчуття свята, яке давали ці вистави.
Щодо майстерності, то тут, безумовно, бездоганний авторитет — Марсель Марсо, два вечори якого на сцені Київського театру імені Лесі Українки назавжди залишаться в артистичній хроніці Києва. Будучи вже у вельми літньому віці, майстер із Франції підтвердив своє реноме легко, граючи — і весь зал, в якому багато хто знав про Марсо тільки з чуток, зміг пересвідчитися, що король живий і трон не пустий.
Так чи інакше, практично всі хоч трохи зацікавлені театром кияни отримали свою часточку радості. Ті, хто досі відданий Театру на Таганці, з успіхом штурмували приміщення Театру імені Франка, де знамениті москвичі показували «Майстра і Маргариту». Ті, хто цікавиться експериментальними дослідженнями режисерів Східної Європи мали прекрасний вибір між «Паперовими квітами» театру з Бельска-Бяла (Польща), «Голомозою співачкою» вільнюського Театру старого міста і постановками чеської компанії «Суплік» — «Насос» і «Розмова з людиною, якою нехтували». Полоскотав нерви політичною злободенністю свого «УБН» Львівський театр імені Заньковецької. Шанувальники музичної розкоші також залишилися задоволеними: два вечори французької оперети і концерт «Золоті голоси італійської опери» пройшли на ура.
В цілому «Київ травневий» продовжує підтверджувати свій намір бути пишним, театральним святом, що запам'ятовується надовго. Важливо те, що і міська влада, і приватні меценати надають фестивалю з кожним роком вагомiшу підтримку. Схоже, ставлення до культури в нашій країні у сильних світу цього починає змінюватися в кращий бік. І це радує не менше, ніж найвишуканіші сценічні пошуки.