Рябко лежав біля будки і розмірковував про свою долю й про Мурчика: «І чого не зробиш заради друга! От добре, що Мурчикові тепло, і затишно, і просторо. Що не кажіть, а дах над головою в наш час — велика штука. Ось і сонечко пригріло, пестить своїм промінням — краса! А хазяїн хороший у мене — рядно підіслав. Нічого, полежу біля будки, погріюсь під першим сонячним промінням, постережу Мурчика, а то ще сусідські собаки нападуть, налякають, а він же у нас слабкий, сам за себе постояти не може. Та до того ж друг він мені».
А Мурчик вдоволено посапував у будці, знаючи, що він під надійною охороною і що з Рябком сміливо можна йти й у вогонь, і у воду. Їхня дружба не щось там собі, бач, і власної хати Рябко не пожалів. Не кожному котові може поталанити мати такого щедрого, вірного товариша.
