Юрій ПОКАЛЬЧУК, письменник, член Нацради з питань телебачення і радіомовлення:
— У Нацраді я відповідаю за програмне наповнення нашого телерадіопростору, отже я й був ініціатором рішень щодо заборони показу фільмів і програм з елементами еротики і насильства до 22.00. Нагадаю, що категорію того чи іншого фільму визначає експертна рада при Міністерстві культури (членом якої, до речі, я також є), і без прокатного посвідчення Міністерства культури жоден фільм не може бути показаний. Щодо комедії, про яку згадується у листі, я її, чесно кажучи, не бачив, і не можу коментувати, але я не думаю, що «1+1» показав би фільм без прокатного посвідчення. І хоча насправді порушення досі все ще бувають, я вважаю, що ми досягли великого прогресу, це безумовно — якщо порівняти наповнення нашого телепростору, скажімо, за останні місяці минулого року і за цей рік, можна побачити різкі зміни. Насправді десь на 90% телеканали все-таки зважають на наше рішення. І ми надалі послідовно проводимо свою політику у цій сфері. Єдине, що досі остаточно не вирішено — питання про визначення у телепрограмах вікової градації фільмів. І я вже ставив це питання перед Держкомінформполітики, щоб він зобов’язав друковані ЗМІ робити це. Також потрібно, щоб телекомпанії подавали ці позначки у своїх програмах. Вирішення цих питань (у тому числі й на законодавчому рівні) мусить стати спільною справою кількох відомств — і Міністерства культури, і Держкомінформполітики, і Нацради. Але ще раз повторюю, йдеться не про заборону (все, що заборонено, все одно буде продаватися з-під поли), а лише про регуляцію цих процесів, тому що слід подбати про захист прав неповнолітніх.
Степан ПАВЛЮК, перший заступник голови Держкомінформполітики:
— Питання про етико-моральні аспекти діяльності ЗМІ (як електронних, так і друкованих) справді є наболілим — особливо з огляду на особливості нашої традиційної культури. Ці процеси набули стихійного характеру, і саме тому у нашому суспільстві прижилося багато речей, які в інші часи у нас просто не могли б існувати. До речі, в Америці надмірна еротизованість певних видань уже відійшла у минуле: там намагаються ізолювати все це (хоча, звичайно, ті, хто надміру прагне залучитися до цих речей, має таку змогу). У нас, оскільки в Радянському Союзі говорити «про це» було заборонено, стихію відвернути було неможливо. І зараз влада і суспільство зобов’язані надати цьому більш-менш вирівняного характеру, поставити це в певні межі — беручи до уваги і досвід Заходу, і враховуючи особливості традиційного виховання українця. Що стосується безпосередньо Держкомінформу, то ми, звичайно, намагаємося відстежити, які саме друковані еротичні видання в нас виходять. Щодо окремих видань, в яких занадто вульгарно зображуються певні аспекти життя людини, Держкомінформ повинен би апелювати до відповідних структур стосовно того, що той чи інший друкований орган не слід було б поширювати в українському суспільстві. Ми вже консультувалися з правоохоронними структурами, придивляємося більш уважно до нашого законодавства з метою більш жорстко поставитися до вимог до видавців стосовно видання еротичних видань тощо. Але з періодикою питання дещо складніше, ніж з електронними ЗМІ, тому що друкованих ЗМІ дуже багато, вони можуть бути часто навіть незареєстрованими або регіонально зареєстрованими. До того ж у статутах тих чи інших видань закладаються нормальні принципи діяльності, а потім вони друкують такі матеріали, вихід яких слід було б обмежити. У нас завжди виникає ця проблема: задекларувати щось і надалі це не виконувати, тобто виконавська дисципліна просто неймовірно погана. І тому в нас багато проблем не тільки в сфері інформаційних відносин, а в суспільстві взагалі. Але я думаю, щодо цього аспекту ми будемо дуже чітко працювати разом з Нацрадою, щоб відвертої порнографії буквально не було — ані в друкованих, ані в електронних ЗМІ.
