Про «Оскара» йдеться аж ніяк не випадково, бо ця премія, як ніяка інша, відбиває певне глобальне соціальне замовлення, затребуваність визначеної теми. І тут «Ворог» доречний. Адже тема Другої світової, відлита в нев’янучий жанр батального блокбастера, чомусь не відпускає американське кіно останні кілька років. Досить згадати, як кілька років тому лаври Американської кіноакадемії поділили «Врятувати рядового Райана» і «Тонка червона лінія» — картини про мужність і страждання американських вояків у різних кінцях світу. «Ворог у воріт» у цій дивній низці кінобаталій посідає місце противаги. Адже, згідно з голлівудськими воєнними хітами виходить, що Гітлера громили і перемогли винятково грізні американці за незначної допомоги англійців. Хто перемолочував німецькі дивізії на Волзі та під Курськом, хто взагалі першим змусив німців відступати, хто, зрештою, Берлін штурмував — про це жодного слова, жодного кадру. «Ворог у воріт» — більш- менш помітна спроба заповнити цю прогалину.
Власне, спочатку навіть візуально є паралелі з «Рядовим Райаном». Після запозиченої з радянських фільмів класичної сцени відправлення фронтового ешелону відразу йде сцена форсування водяної перешкоди і висадка на берег. Іронія постановки: ріка Волга була відтворена в Німеччині, на південь від Бранденбургу. Кулеметні черги, розірвані тіла, панорама битви виконані по-спілбергівськи масштабно. Щоправда, на відміну від «Райана», в основі фабули лежить більш виграшна ідея. Все ж таки дуель є дуель. Битва двох гігантів снайперської справи — казка набагато більш захоплююча, ніж незрозуміла експедиція в бабусю-Європу в пошуках безвісного піхотинця.
Все добре доти, доки в гру не вступає численна й могутня армія подробиць — вічний бич американських фільмів, присвячених іншим країнам і далеким часам. Що приємно — у «Ворогу у воріт» видимих безглуздостей небагато. Навіть написи російською, що попадають у кадр, виконані без помилок, що взагалі — рідкість неймовірна. Але дуже швидко пожвавлення історичної фактури починає натикатися на численні підводні камені. «Вечерний звон» у фронтовому бліндажі, що відразу переходить у «Степь да степь кругом» — це ще дрібниці. А ось «Микита Сергійович Хрущов», чоловік могутній і вельми шановний, більш нагадує кремезного полковника з американської армії, а не секретаря ЦК. Простий уральський хлопець, пастух Вася Зайцев (Джуд Лоу), що начебто б і пише з помилками, задумливо каже про проклятого Кеніга: «У нього приголомшлива інтуїція». Самому майору Кенігу часом робити більше нема чого, крім як походжати серед замінованих руїн, що кишать іншими снайперами, тільки щоб підло вбити радянського хлопчика... Фронтова любов Зайцева і Тані (Рейчел Вайц) показана скоріше в стилі лощеної еротики «Основного інстинкту»; воші в сцені статевого акту, мабуть, участь не брали. Зневірений в ідеалах комунізму політрук Данилов (Джозеф Файнс), який згодом вбив сам себе... І, нарешті, апофеоз боротьби з непокірливою історією — розв’язка. Заключний двобій радянського і німецького снайперів, перетворений на найчистіший вестерн, з плащами, що розвіваються, прищуленими очима і пострілами в упор.
Втім, «Ворог у воріт» може не сподобатися дуже багатьом у Росії і, ширше, у колишньому СРСР, не тільки через такі безглуздості — а, як це не парадоксально, все через ту ж історичну правду, котру режисер, Жан- Жак Анно, також відтворив вже трохи іншими деталями. Загороджувальні загони, які відстрілюють тих, хто намагається відступати; одна гвинтівка і п’ять патронів на двох — одного вб’ють, інший успадкує зброю; страх перед смертю без відчайдушного «За Родину, за Сталина!»; наплювацьке ставлення командирів до життя своїх же солдатів, багатьох безвісних Зайцевих, Іванових, Петрових, загиблих ні за що, просто через нелюдські, твердолобі накази, — ось та, інша війна, що теж йшла в Сталінграді й яку жоден російський режисер не показав і ніколи не покаже при всіх переоцінках минулого.
Тому і не залишає відчуття, що двохгодинний фільм знятий заради того, щоб врятувати рядового Зайцева, не героя, але просту людину — дати йому в руки, разом із гвинтівкою, вдачу, якої не було в мільйонів його побратимів. Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День» ДОВІДКА «Дня»
Василь Григорович Зайцев народився 23 березня 1915 року в Челябінській області. Онук мисливця-промисловика. Будував Магнітку. Служив на Тихоокеанському флоті, одержав бухгалтерську освіту. На фронт головний старшина Зайцев потрапив у вересні 1942 року. Герой Сталінградської битви. За три місяці боїв знищив 242 противники. Серед них — 11 снайперів, які спеціально полювали на нього. Славнозвісного майора Кеніга знищив після багатогодинної дуелі на Мамаєвому кургані пострілом у праву скроню. Герой Радянського Союзу (1943 рік). Почесний громадянин Сталінграда. Був довічно зарахований до військової частини, з якою пройшов фронтами Вітчизняної. Після війни жив у Києві. Закінчив Інститут легкої промисловості. Був директором заводу запчастин для сільського господарства, швейної фабрики «Україна», технікуму легкої промисловості. Написав два підручники для снайперів.
Помер 15 грудня 1991 року. Похований у Києві, на Лук’янівському військовому кладовищі.
ДО РЕЧІ
За сім років до того, як Жан-Жак Анно взявся за «Ворога біля воріт», історія легендарного радянського снайпера Василя Зайцева натхнула Юрія Озерова, автора монументальних епопей «Визволення», «Битва за Москву», «Сталінград». Останній фільм вийшов у 1989 році, однак виявився не до вподоби охопленому ейфорією перебудови кінематографу того часу. Чотири роки опісля режисер зробив оригінальну спробу компіляції: запозичивши у самого себе сталінградські епізоди, він дозняв декілька сцен і вживив їх у батальне полотно. Головними героями «Янгол смерті» стали двоє снайперів: сибірський хлопець Іван (Федір Бондарчук) і німецький ас Іоганн (Регимантас Адомайтіс), між якими виникає смертельне протистояння. Паралельно розвивається й лінія кохання. У німця вона явно не вдалася: під час відпустки він викриває дружину в зраді. А ось Ваня зустрічає хорошу дівчину (Катерина Стріженова), закохується в неї. Однак у фіналі німецький снайпер вбиває дівчину, але щадить Івана: поки той на руках виносить тіло коханої, він тримає його на прицілі, але на курок так і не нажимає.
