Найбільш серйозні наслідки можуть виникнути у вівторок, після виступу з доповіддю доповідачок Моніторингового комітету ПАРЄ Ганне Северинсен та Ренате Вольвенд. Комітет на своєму засіданні на початку квітня вже рекомендував структурам РЄ розпочати процедуру припинення членства України в Раді Європи. У той же час Комітет міністрів РЄ, який має виключні повноваження ухвалювати рішення відносно членства, повів себе стосовно України значно більш виважено.
«Виваженість». Саме її налаштована домагатися українська делегація. Окрім парламентаріїв, Страсбург відвідає міністр закордонних справ Анатолій Зленко. Делегація сподівається, що вдасться, принаймні, змінити висновки з рекомендаціями виключення. Тим більше, що в червні має відбутися ще один звіт України про виконання взятих на себе зобов’язань.
Прогнози — переважно спокійні. У добре поінформованих колах, близьких до української дипломатії, вважають, що в тому разі, коли за час до початку сесії не станеться екстраординарних подій в самій Україні, то й результати для Києва будуть збалансованими і більш конструктивними, ніж емоційне рішення Моніторингового комітету. Взагалі ж, сказав один iз співбесідників «Дня», навіть з процедурної точки зору його рішення було нелогічним, оскільки спочатку потрібно було б у такому разі порушити питання про позбавлення української делегації права голосу на сесії. Саме так Рада Європи минулого року вчинила з Росією. У той же час Комітет міністрів РЄ дуже обережно підходить до позбавлення членства, і досі таких прецедентів не траплялося (Греція під час військового путчу сама заявила про вихід з організації).
Цілком можливо, припускають українські дипломати, що в результаті Україну просто попередять. Хоча й суворо.
Головні претензії Ради Європи — повільне виконання зобов’язань (у тому числі — неухвалення законів про партії, низки кодексів), недотримання демократичних стандартів свободи слова та преси, відсутність верховенства права. Втім, з іншого боку постає питання — а чи покращиться ситуація в Україні, коли буде порушене питання про її виключення з РЄ, і коли виникне реальна загроза того, що співпраця з європейськими інституціями може взагалі припинитися? Хоча, звичайно, традиційно часто висловлювані Заходом занепокоєння станом справ в Україні мають під собою підстави — за п’ять останніх років можна було вже забути, що законодавство країни було колись радянським, провівши через парламент всі необхідні зміни. Саме тут час згадати про необхідність ефективної парламентської більшості.
Зрештою, й Україна має що сказати — зокрема, зайвий раз нагадати, що обіцяна Заходом «чорнобильська» допомога надавалася й надається не без затримок та проблем, і не завжди в обіцяних обсягах.
