Ціна Нового Світу, або Бумеранг класової ненависті

22 квітня — день народження Володимира Ульянова (Леніна). Хто це такий, пояснювати не потрібно навіть тим, чиє свідоме життя почалося вже в 90-і роки ХХ століття, коли держава, створена Леніним — СРСР — перестала існувати. І хоча ленінська дата цього року не «кругла» (131 рік), але слід, залишений у світовій історії цією надзвичайно складною, суперечливою і страшною людиною, настільки глибокий, а уроки, що нам необхідно постійно засвоювати з життя Леніна як особистості, з праць Леніна як теоретика і з діяльності Леніна як політика-практика, настільки актуальні, що відчувається потреба хоча б коротенько окреслити ці уроки і намітити необхідні висновки. Зрозуміло, усе нижченаведене не більш ніж суб’єктивна точка зору автора.

Перш ніж говорити про уроки Леніна і ленінізму, треба усвідомити, що для сотень тисяч людей Володимир Ілліч і дотепер не жива особистість, яка помилялася, страждала, якій не чуже було «ніщо людське», а символ, «бойовий прапор», втілена в людському вигляді свята ідея рівності й соціальної справедливості. Говорити з такими «прихильниками» Леніна немає сенсу. Можна і потрібно говорити з тими послідовниками вождя, які все ж таки усвідомлюють те, що мова йде про людину — не про Бога. При цьому розмова буде мати сенс лише тоді, коли ми зуміємо поглянути на Леніна з неблизької відстані історії, як дивимося на Спартака, Томаса Мюнцера, Робесп’єра, Разіна, Павла Пестеля (усі ці діячі різною мірою мають з Леніним деякі схожі риси) — і це додасть нашим судженням про вождя більшовиків належну об’єктивність і точність аналізу. Дотепер, до слова, не існує дійсно наукової біографії Леніна, написаної із сучасних позицій. Мабуть, найбільш цікавий двотомник Луїса Фішера «Життя Леніна» — у ньому більше виваженості й багатомірності погляду, ніж у відомій в країнах СНД книзі Дмитра Волкогонова «Ленін».

Ось якими фарбами, приміром, змальовує Фішер Леніна — політика і людину (а як тут відокремити одне від іншого?!): «Людина з залізною волею, величезною самодисципліною, презирством до супротивників і перешкод, холодною рішучістю ревнителя віри, енергією фанатика й умінням переконати чи залякати більш слабких своєю цілеспрямованістю, разючою інтенсивністю своєї діяльності, безособовим підходом, особистою самопожертвою, політичною проникливістю і повним переконанням у тім, що йому відома абсолютна істина». Як бачимо, автор постарався передати як видатні якості Леніна, так і ті властивості його характеру, що пізніше наклали страшну печатку на всю подальшу історію радянських народів (чого вартий тільки «безособовий підхід» до людей!).

І все ж таки — про уроки ленінізму. Нехай не здасться дивним, але насамперед хотілося б сказати про те, що у висловленнях одного з найбільш сильних і жорстоких лідерів ХХ століття дуже багато вірного, актуального і справедливого «на всі часи». Наприклад: «Люди завжди були і будуть дурненькими жертвами обману і самообману в політиці, поки не навчаться розрізняти за всякими заявами, деклараціями, клятвами, обіцянками тощо інтереси тих чи інших класів». Або: «У політиці словам не вірять. І добре роблять, що не вірять». Чи, наприклад: «Щирість у політиці — тобто в тій сфері людської діяльності, що має справу не з одиницями, а з мільйонами — є відповідність між словом і справою, котра цілком піддається перевірці». Але правильні слова — одне, а політична практика — зовсім інше (хоча Максим Горький писав про вождя так: «Ленін весь у словах, як риба в лусці»). Коли «класовість» з методу пізнання суспільства перетворюється на універсальний, базовий принцип соціальної практики, коли класова боротьба вважається панацеєю від усякого соціального зла і єдиним засобом соціального прогресу — на ділі це відкидає суспільство на багато тисячоріч назад.

Інший страшний урок — це велика універсальна цінність демократії як унікального надбання людства. Ленін завжди гранично жорстко порушував питання: «демократія для кого, для якого класу?». Історія ХХ століття владно поправила його: або демократія є для всіх людей, або її немає ні для кого. Тому що спочатку «відлучили» від демократії «експлуататорів», потім — поетапно — усіх «трудящих» (селян-середняків, незгодних робітників...). Про інтелігенцію — мова особлива. Сам виходець з інтелігентної родини, Володимир Ленін розглядав її тільки крізь проріз прицілу класової боротьби: «хто — кого?». Це — одна із найголовніших причин «випадання» країн, що входили в СРСР, із загального цивілізаційного процесу. Коли в 1953 р. в Англії було вже відкрито ДНК і РНК, в сталінському СРСР піддавали прокльонам генетику і кібернетику як «буржуазні» науки. І не підступи Рейгана, ЦРУ і Папи Римського розвалили СРСР — згадаємо, що навіть у 70—80-і роки «країна перемігшого соціалізму» набагато відставала від Заходу за головним показником, що, на думку Леніна, повинен був у світовому масштабі вирішити справу — за продуктивністю праці!

Третій найважливіший висновок — не можна «керувати» ходом історії, як автомобілем, спрямовуючи її, історію, у «правильний» бік. «Регулювання» історії — це плід вкрай заідеологізованої свідомості. Може здатися, що історія «переможена». Але згадаємо слова Фрідріха Енгельса про те, що не варто зваблюватися перемогами над природою — за кожну таку перемогу вона мстить, і хоча в першу чергу ці перемоги мають ті наслідки, на які ми розраховуємо, але в другу і третю чергу — наслідки зовсім несподівані. Отож, життя Леніна — найбільш драматичне свідчення того, як мстить історія, а не природа, за насильство над собою. Зраджений найближчими соратниками (аж ніяк не тільки Сталіним!), ізольований у Горках, вождь болісно вмирав. Революція вбиває своїх вождів!..

Ленін усе життя свято вірив у рівність (та тільки «трудящих класів!). Але сама ідея рівності відкрила свої внутрішні протиріччя: з одного боку, боротьба за соціальну рівність виправдується непорушним і вічним щастям людей (як говорив Ленін Горькому: «Нашу змушену жорстокість зрозуміють наші діти»), а з іншого боку — як же перебороти реальні класові протиріччя? Силою, тобто, по суті, громадянською війною, у вогні якої мільйонами гинули ті ж діти та їхні батьки...

А ось що говорить про рівність герой Михайла Шолохова, Григорій Мелехов, своєму другу — більшовику: «Ти говориш рівняти. Цим темний народ більшовики й приманили. Посипали гарних слів, а куди це рівняння ділося? От йшли червоноармійці через хутір. Взводний у хромових чоботях, комісар весь у шкіру заліз, а іншому і на черевики шкіри не вистачає. То це рік їхньої влади пройшов, а укореняться вони — куди рівність дінеться? Вже коли пан поганий, то з хама пан у сто разів гірший! Які б погані офіцери не були, а як з козака вийде який в офіцери — лягай і помирай, гірше за нього не знайдеш! Він такої ж освіти, що й козак, бикам хвости вчився крутити, а дивишся — виліз у люди і зробиться від влади п’яний і готовий шкіру з іншого спустити, аби всидіти на цій поличці». Неписьменний козак Мелехов виявився пророком! Чи розумів усе це інтелектуал Ленін? Дуже характерно, що співрозмовник Григорія — комуніст Котляров реагує на його слова прямо і жорстко: «Твої слова — контра! Ти — Радянської влади ворог».

Головний же урок життя і боротьби Леніна — політика під девізом «за будь-яку ціну» веде до катастрофи і країну, і партію, що її проводить, і вождя. Володимир Ілліч свято вірив у Новий Світ без експлуататорів і вважав зовсім недоречним порушувати питання про те, а якою, власне, ціною буде здобуто цей новий світ. Найдивніше, що Ленін прийшов до цієї страшної філософії, немов забувши чудові слова свого вчителя Карла Маркса. Ось ці слова: «Мета, досягнення якої потребує неправильних засобів, не є праведною метою»...

Це слово, звернене до нас. Сьогодні.