Відносини між Російською Православною і Римо-Католицькою церквами хвилюють не тільки католиків і православних росіян, але також багатьох громадян України. Адже вони, ці відносини, значною мірою визначають міжконфесійну ситуацію в нашій країні. Тим більше, напередодні візиту Римського папи в Україну. Не секрет, наприклад, що ставлення до цього візиту з боку священоначалія УПЦ МП цілком визначається тим, що відбувається на рівні Ватикан—Данилов монастир. І будь-які висловлювання високих духовних осіб цих Церков, тим більше Московського патріарха Олексія II і Папи Івана Павла II, надзвичайно важливi. Особливо зважаючи на те, що УПЦ МП не балує світських журналістів України надмiром інформації.
Як приклад можна послатися на останню зустріч митрополита Володимира (Сабодана) і Президента України, що відбулася 11 квітня. Немає сумніву, що на цій зустрічі обговорювалися важливі і гострі питання нашого церковного життя, але в інформаційні канали потрапили тільки загальні місця: «Президент країни Леонід Кучма і глава УПЦ МП Володимир обговорили актуальні проблеми суспільно-політичного життя і міжцерковних взаємин в Україні» (Інтерфакс-Україна). Або: «Торкнулися також питань щодо сприяння глави країни рішенню нагальних потреб УПЦ у ряді областей, відносно чого Президент зробив кілька доручень» (УНІАН).
Тому інтерв’ю, котре Московський патріарх Олексій II дав 11 квітня італійському журналу «Famiglia cristiana» («Християнська родина»), становить особливий інтерес для всіх, хто бажає розібратися в складному хитросплетенні сучасного церковного життя. Нижче приведені ті відповіді патріарха Олексія II, котрі стосуються православно-католицьких відносин. Текст друкується за повідомленнями Відділу зовнішніх церковних стосункiв Московського патріархату, а також ІТАР- ТАРС/ РАДОНЕЖ.
— Що Ви думаєте про відносини між Російською Православною Церквою і Римсько-Католицькою Церквою?
— Ці відносини можуть і повинні знаходитися в набагато кращому стані, ніж зараз. Сучасний світ як ніколи гостро потребує спільного свідчення про Христа. Тому відносини між Церквами, незважаючи на всі розходження між ними, повинні бути конструктивним, братерським діалогом і співпрацею на ниві Христовій, а не конкуренцією і суперництвом. Дуже хотілося б, щоб Росія і весь простір Співдружності Незалежних Держав були полем для співробітництва, при якому кожна конфесія окормляла б свою традиційну, історично сформовану паству, а не прагнула б будь-якою ціною навернути у своє сповідання людей, насильно відірваних безбожною владою від віри батьків.
— Як Ви ставитеся до планів Папи Івана Павла II відвідати Україну?
— Наскільки мені відомо, даний візит носить насамперед міждержавний характер, тому що Папа збирається відвідати Україну за запрошенням її світської влади. Однак релігійний, церковний характер поїздок глави держави Ватикан, який є главою Римо-Католицької Церкви, природний і неминучий. У цьому сенсі уявляється дуже розумною існуюча практика, коли ще на стадії підготовки візиту Папи до тієї або іншої країни Ватикан входить у контакт з керівництвом пануючої в даній країні конфесії або релігійної течiї, щоб дістати згоду на плановану поїздку. Випадок же з поїздкою Папи в Україну, що готується зараз, є виключенням з цього правила. Як повідомлялося в засобах масової інформації, церковною стороною, що запрошує Папу, є єпископат Української Греко-Католицької Церкви. Тим часом, більшість віруючих Україна є православними і належать до Української Православної Церкви Московського Патріархату, єдиної канонічної православної юрисдикції на території цієї країни. Дивним чином, глава цієї Церкви Митрополит Київський і всiєї України Володимир (Сабодан) офіційно не був поiнформований Ватиканом про плановану поїздку Папи Іоанна Павла II. Більш того, на прохання до Папи відкласти візит в Україну, яке міститься в листі, текст якого був схвалений єпископатом Української Православної Церкви 22 січня цього року, Ватикан відповів підтвердженням своїх первісних планів. Із самого початку підготовки даного візиту керівництвом Римо-Католицької Церкви було заявлено, що він розглядається як один з етапів у процесі поліпшення відносин з Російською Православною Церквою. Якщо подібна мета дійсно ставиться Ватиканом, то, як мені уявляється, кращим шляхом до її досягнення буде прислухатися до прохання Митрополита Київського і всiєї України Володимира і почути аргументи, приведені у його листі.
— Нещодавно Ви говорили про певний «політичний тиск» на Російську Православну Церкву з метою зробити її більш прихильною до візиту Папи Івана Павла II у Росію. Чого хочуть домогтися за допомогою цього тиску?
— Якщо більш уважно придивитися до ситуацій з візитами Папи в традиційно православні країни, котрі вже мали місце чи плануються, то можна побачити, що практично в кожнім випадку саме держава натискала на Священоначаліє тієї чи іншої Помісної Православної Церкви, щоб заручитися її згодою на візит. Практично в кожнім з цих випадків мета державних структур була чисто політичною — за допомогою запрошення Папи продемонструвати свою відкритість західному світу і прихильність до його цінностей. Політичні діячі, безумовно, вільні самі обирати напрямок своєї діяльності, але це не повинно привести до втручання в сферу міжцерковних відносин і принесення в жертву політиці інтересів Помісної Православної Церкви. Голоси, що закликають Російську Православну Церкву виявити більше «зговірливості» у питанні про можливий візит Папи, лунають і в Росії. Але ми сподіваємося на державну мудрість керівництва нашої країни, яке не раз продемонструвало розуміння того, що область взаємозв’язків з Ватиканом нерозривно поєднує міждержавні і міжцерковні відносини.
— Що, на Ваш погляд, повинно бути зроблено, щоб відносини між Російською Православною Церквою і Римо-Католицькою Церквою насправді покращилися?
— Необхідно остаточно вирішити дві проблеми, про які завжди доводиться говорити, коли йдеться про взаємини між нашими Церквами — ситуації конфлікту між православними і греко-католиками в Західній Україні і католицького прозелітизму на канонічній території Російської Православної Церкви. У першому випадку потрібно, знову ж таки, щоб були враховані інтереси обох сторін, а не тільки однієї — греко-католицької, як це відбувається зараз. Тільки за таких умов можливі справді мирні відносини між двома конфесіями в цьому регіоні, а не їх видимість. У випадку з проблемою католицького прозелітизму в Росії й інших країнах СНД, православне населення яких окормляється нашою Церквою, єдиним конкретним рішенням може бути припинення місіонерської діяльності католицьких структур відносно людей, які ніколи традиційно не належали до Католицької Церкви. Хочу одразу зауважити, що ми не проти католицької присутності в Росії і на просторі Співдружності взагалі, бо ці величезні території поєднують безліч народів, культур і традицій. Але ця присутність повинна відповідати реальним пастирським потребам, а не бути розрахованою на збільшення пастви за допомогою місії серед навколишнього населення. Ми завжди говоримо про це, тому що, як правило, місіонерська діяльність католицьких структур спрямована саме на традиційно православне населення, що за роки державного атеїзму було відірвано від своїх коренів. У такій непростій області, як місіонерство, нам варто, за моїм глибоким переконанням, відмовитися від небратського змагального підходу і підтримувати відносини відкритості, чесності, взаємної довіри і поваги до традиційних сфер пастирської відповідальності один одного.
— Чи не хочете Ви в зв’язку з майбутнім Святим Великоднем побажати щось італійським католикам?
— Світу, радості, духовного зростання, допомоги Божої у добрих справах бажаю кожному читачеві журналу «Famiglia Cristiana». Хай народу Італії дарує Господь благоденство і процвітання. Нехай Воскреслий Господь умиротворить і перетворить життя всієї людської родини.