Технопарки як механізм взаємодії науки з виробництвом набули поширення в тій або іншій формі по всьому світу: вони існують практично при кожному університеті й всередині великих корпорацій. Класичним прикладом є Силіконова долина в США, де в одному місці сконцентровано інтелект, ідеї і капітал.
В Україні також працюють технопарки — щоправда, їх число поки вимірюється одиницями, і, на думку виконавчого директора «Нової формації» Леоніда Бірюкова, вони в основному зайняті підтримкою неефективно працюючих державних підприємств. Зовсім інший підхід встановлено в основу проекту ІПММіС: технопарк спочатку створюється як структура, що сприяє реалізації інноваційних ідей. Головне, вважає Л.Бірюков, щоб новатори знали: тут можна реалізовувати будь-які продуктивні ідеї. Кожний новатор може прийти сюди зі своєю ідеєю і, отримавши схвалення експертної ради, доводити її до практичного втілення, використовуючи технологічне обладнання і наукову базу технопарку. Певна річ, при цьому й ризик досить великий: практика показує, що зі 100 ідей, як правило, реалізовуються і дають значний економічний ефект не більше ніж 2—3. Тому для забезпечення стійкої системи впровадження ідей при технопарку буде створено фонд венчурного (ризикового) капіталу.
Координатор проекту, директор Міжнародного центру розвитку підприємництва (МЦРП) Ігор Чалов розраховує, що на основній базі технопарку загальною площею 20 тисяч кв. метрів розташуються юридично і економічно самостійні підприємства різних форм власності. Їх діяльність щодо використання загальної інфраструктури буде координуватися єдиним інноваційним процесом, спрямованим на досягнення одного кінцевого результату. Але не все так просто: несподівано виникла юридична проблема. Річ у тім, що в корпусу мікроелектроніки виявилося відразу двоє господарів — інститут і районна влада. «Нова формація» запропонувала такий вихід із цього становища: адміністративно-організаційні функції, уклавши відповідну угоду, візьме на себе МЦРП, що є юридичною особою.
