Декілька років час від часу я проводжу в різних аудиторіях експеримент. Народ сьогодні грамотний. І в розмові хтось та згадає раптом, до речі, про Вавилонське стовпотворіння. Я відразу питаю: «А що там все- таки сталося?». — «Ну, як же, вежу люди будували». — «І що?» — «А Богу не сподобалося це». — «І що ж Бог?». — «Відомо що, — змішав мови». — «Що-що змішав?». — «Та мови змішав, ви що, не читали?». Я-то читав. І досі дивуюся тому, що вичитує з одинадцятої глави «Книги буття» переважна більшість читачів. Нагадаю початок глави: «На всій землі була одна мова і один говір» (курсив мій. — В.Ш. ). Так що ж змішав Бог?
Коли виявив я, що вичитують, провів чистий експеримент. Була у мене учениця — юне обдарування з десятого класу. Розкрив перед нею Біблію і сказав: «Настю, уважно, дуже повільно прочитай ось звідси перші дев’ять віршів, і будь готова до мого запитання стосовно прочитаного». Читає Настя, закінчила. — «Що, Настю, Бог змішав?». — «Мови». Я готовий дертися на стіну. А не так давно попав на лекцію відомого богослова. Те та інше, різні теоретичні тонкощі. Наприкінці запитую: «Ви знаєте, отче N, мене давно цікавить один психологічний феномен, не можу ніяк зрозуміти, в чому тут справа, чому так кажуть люди. Що там все- таки сталося в Вавилоні, коли вежу люди будували?». — «Як що, Бог змішав мови». Ми втупилися один в одного і застигли на півхвилини, якщо не довше.
Десятки разів зустрічав я «мови» замість «мова» в різних, навіть серйозних, текстах, у різних, і часом дуже авторитетних, авторів. У чому ж справа? Можливо, в опорі мови: ставити дієслово «змішав» перед іменником в однині неприродно. Змішуємо ми щось iз чимось, суміш — щось множинне. Хоч, з іншого боку, говоримо ж ми про людину «помішаний», не маючи на увазі, що у нього в голові щось iз чимсь змішалося. Але це — психолінгвистика. А як бути із змістом? Адже кажучи «Бог змішав мови», людина демонструє повне нерозуміння цього біблійного сюжету. Суть же справи, як відомо, в наступному. Будівництвом вежі люди виявили непокору Богу, бажаючи зберегти вихідну, але неугодну Богу єдність. Бо перші слова до людей після їх створення і благословення були: «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю». Або, іншими словами, «розселяйтеся по землі».
Тут можна трохи відволіктися і сказати про міф як спосіб пояснення. У культурі, де панує наука, про таке пояснення говорити всерйоз навіть непристойно. Але в архаїчних культурах це — єдиний спосіб. У древніх греків пояснення через міф і через раціональне міркування неначе б то поєднувалися. У Платона є місце, коли Сократ пропонує співрозмовникам на вибір: можу міркуванням пояснити, а можу міф розповісти. Що ж пояснює біблійну оповідь про стовпотворіння, і чому ця оповідь повинна бути присутньою в Біблії із «залізною» необхідністю? Нею знімається суперечність між фактом існування різноманіття народів, рас, мов, взагалі культур, з положенням про створення прабатька Адама.
З Біблії видно, що Бога не влаштовує одноманітність. Він заповідав людям плодитися і розмножуватися, і наповнювати землю. А оскільки умови на землі скрізь різні, згодом, внаслідок ізоляції груп, повинна була з’явитися різноманітність етнічна і культурна. Так, природно, повинна була відбутися антропологічна дивергенція, так повинні були виникнути народи і мови. Але люди чинили опір божественному плану. Вони сказали: «Побудуємо собі місто і вежу…,щоб нам не розсіятися по землі» (Бут. 11, 4) (не звіряйте цитату з Синоїдальним виданням, в ньому це місце перекладене неточно). Ось і довелося Богу вжити активних заходів: «Зійдемо ж і змішаємо там мову їх так, щоб один не розумів мови іншого». Внаслідок змішення мови порушилася комунікація, будівельні роботи, що вимагають загальної координації, припинилися. І люди розсіялися по всій землі. Отже, формування народів і мов, затримане богопротивними зусиллями людей, продовжилося після надприродного акту — втручання Бога.
Первинна єдність (або навіть злитність) природна. На початку був один Адам. І з нього утворилося все різноманітне людство — Єва, так би мовити, вегетативно, а Каїн, Авель і т. п., аж до нас, — статевим шляхом. Так і з усім іншим. І з мовою також. Самотній Адам вже володів мовою. Не для комунікації, а для того, щоб давати «імена всім тваринам і птахам небесним» (Бут. 2, 20). Розвиток — це ріст різноманіття. Різноманіття цінне. Ленін колись написав: «різноманіття — запорука життєвості». Вождь пролетаріату мав рацію. А в бажанні перетворити величезну країну, навіть весь світ, в єдину фабрику — помилявся. Після нього наполегливо намагалися це зробити — тільки і займалися тим, що стирали грані і долали відмінності, тобто насаджували одноманітність. Нічого не вийшло, природа своє взяла. Останній iз радянських ідеологів у одній iз останніх доповідей проголосив: «Більше соціалізму — більше різноманіття!». На жаль, запізнився лозунг. До того ж соціалізм у принципі несумісний iз різноманіттям. У цьому все своє довге життя переконував європейців Фрідріх Хайєк.
Так уже влаштовані люди. Якщо зіллються в масу, знайдуть монолітну єдність, одразу починають матеріалізувати її в гігантському будівництві. Безглуздого в функціональному відношенні, але значущого символічно. Висловлюючись біблійною мовою, вони прагнуть «зробити собі ім’я». Таким будівництвом і було Вавилонське стовпотворіння. Стовп є знаком богопротивної злитності людей, і він же, — його будівництво, — їх єднає. У них немає своїх приватних справ, у них одна велика справа. Далі, у будівників вежі були, як сказано в Біблії, цеглини замість каменів. Також — символ. Цегла — правильна, проста форма. Одна цегла не відрізняється від іншої. Так і люди в масі, в натовпі — невиразні, неоригінальні. Знаменита метафора «гвинтика» навіть пристойніша — гвинтики в машині все-таки різні.
Яке слово найпопулярніше в лексиці відповідальних осіб і документів, що складалися ними при тоталітарному режимі? Правильно, слово «будівництво». Партійне, державне, колгоспне, культурне будівництво — коротше кажучи, будівництво всього. І для позначення агонії спорудженого монстра не могли вибрати іншого слова, ніж «перебудова».
Вавилонська вежа — це символ політичного, економічного і взагалі культурного монізму. Після змішення мови люди розсіялися по землі, що на сучасній мові означає децентрацію, дерегулювання, перехід до локальних форм управління. Таким шляхом з’являється БАГАТО-ХТО: народи, мови, держави, культури. Але до певного часу ще не могло бути людства, бо людство — це єдність у різноманітті. Тому вся попередня історія — це історія воєн. Людство, а інакше, community, мабуть, виникає сьогодні. Центральна Європа певним чином є майбутнім образом людського гуртожитку. Але чи стане весь світ таким? До речі, справедливості ради, треба відзначити, що першими тут були Північноамериканські Штати. Там почалося з нуля. Там з муками «притиралися» один до одного не держави і культури, а окремі індивіди та раси.
Отже, людство, мир — ось що треба будувати. «Шукай мир і йди вслід за ним» — ось чому треба вчити. Сьогодні вже зрозуміло, що філософія боротьби безнадійно застаріла навіть стосовно природи. Науці перемагати приходить на зміну наука солідарності, основа якої — ідея розуміння Іншого, ідея ДІАЛОГУ. Не випадково методологією гуманітарного пізнання визнається сьогодні герменевтика.(розуміння) Соціальна реальність пізнається з її допомогою. Це означає, що пізнання прямує інтересом «збереження і розширення інтерсуб’єктивності можливого взаєморозуміння» (Ю.Хабермас). Воно спрямоване на встановлення згоди між людьми. Найбiльш переважаючою стає точка зору, згідно з якою будь-яка теорія суспільства повинна бути теорією співпраці.
Вежу неможливо приватизувати, розділити. Вона одна на всіх. Залишається тільки покинути місце будівництва, розійтися і зайнятися своїми справами. І, звичайно, змінити об’єднуючу ідею. Ідея — побудуємо вежу і зробимо собі ім’я, повинна поступитися іншій, а саме — благополуччя моєї сім’ї і мирне життя iз сусідом. Хто проти?