21 березня
Цю жінку знає кожен лучанин, який є завсідником центральних міських кав’ярень. Я ж каву п’ю вдома, але, оскільки працюю у центрі, за день можу побачити її кілька разів. Перший раз рано-вранці на нашій міській околиці, коли тиснеться у переповнений тролейбус. Обов’язково зжене когось молодшого з місця, нагадавши, що «ось сьогодні і радіо казало, що старших треба поважати». Виходить у центрі і йде по кав’ярнях.
Усі знають, що жінку, яка так любить каву, звуть Тамара, прізвищем чомусь ніхто ніколи не цікавиться. Тамара — хвора жінка. Про таких, прости Господи, ще Стецько казав: «Наші не всі вдома, але ввечері посходяться!» Колись мені розказували, що вона начебто «тронулась» через те, що її згвалтували...
Тамара знає і багатьох з нас. Ось сьогодні іду, а вона за рукав хапає: «Бачила, там двоє дурних під гастрономом співають, милостиню просять!» Під гастрономом виводять псалми дві незрячі жінки.
І я не знаю, що відповісти Тамарі: вона ж милостиню не просить...
