Погляд, поданий автором статті, навряд чи можна вважати беззаперечним. Однак серед його аргументів iз одним важко не погодитися: зовнішня політика держави, яка на щось претендує, має стати виваженою, зрілою і не залежати від сезонних кон’юнктурних коливань. Не може бути різного трактування національних інтересів різними групами, що представляють державу. Не може бути постійних зигзагів у зовнішній політиці, а інтереси можуть і мають бути постійними.
Зовнішня політика традиційно є предметом найбільшої уваги учасників українського політикуму під час сезонних загострень внутрішньополітичних процесів. То дарма, що часто плутають Раду Європи з Європейським Союзом. Головне, що кожне з них точно знає, де мають бути стратегічні інтереси України.
Восени, коли в державі все завмирає в очікуванні зими та російських енергоносіїв, противники партнерства з північно-східним сусідом немов залягають у сплячку. У лютому вони просинаються і з подвоєною енергією нападають на всіх, кого підозрюють у «здачі України». Я б навіть запропонував відзначати український «день байбака». Не з’явилася депутатська заява про розпродаж України російським неоколоніалістам — значить, весна затримається. З’явилася — значить, скоро буде тепло і потреба у ворожих енергоносіях вже не така нагальна.
Активність критиків нормальних відносин із Заходом не має такої яскраво визначеної сезонної залежності (хоча вона стає значно менш агресивною в період паломництва на середземноморські та атлантичні курорти). Вони послідовніші у своїх уподобаннях та неприязнях. Тут усе логічно: дав Міжнародний валютний фонд позику — Україна опиняється в кабалі в Заходу, не дав — продемонстрував таким чином свою злочинну сутність і підступність.
Отже, перспективи України виглядають, справді, не надто оптимістично: з одного боку, її намагається привласнити підступний петербуржець Путін, бажаючи почати із системи українських газопроводів, а з другого — чатує техаський хижак капіталізму Буш, готуючи національну програму протиукраїнської оборони.
ПРО ШКІДЛИВІСТЬ ПОЛІТИЧНИХ ФАНТОМІВ
Так уже повелося в українській зовнішній політиці: надто часто цілі, які ми ставили перед собою, на досягнення яких витрачали сили, засоби і час, за умови детальнішого аналізу виявлялися фантомами. Один із них — це українсько-російське стратегічне партнерство за товарообігу, принизливому для країн із загальним населенням 200 мільйонів осіб. Інший фантом — це європейська інтеграція за умови закритих ринків Західної Європи. Народ настільки звик, що слова — це слова, і ніякого стосунку до реальних справ вони не мають, що мало хто сумнівався: зовнішня політика є віртуальною реальністю, грою в запитання — чи може зовнішня політика дати щось особисто вам? — вона ставить пересічного громадянина в глухий кут.
Періодичні торговельні війни з Росією загрожують остаточно зруйнувати нашу економіку; європейці дедалі глибше ховалися від нас у свій спільний європейський дім. У якийсь момент ми повністю втратили відчуття реальності, відчуття своїх можливостей і потреб.
Із різних причин шанс, що з негативного досвіду останніх років буде зроблено належні висновки, з’явився тільки з останніми змінами в керівництві МЗС. Зленко, зокрема, постать незаангажована, має тісні й однаково рівні зв’язки як на теренах СНД, так і в країнах Західної Європи. Незважаючи на це, його повернення на посаду глави зовнішньополітичного відомства із самого початку розцінювалося багатьма як ознака вирівнювання відносин із Росією. Якщо це так, значить, є що вирівнювати.
Не слід плутати визначеність стратегічного напрямку руху із зашореністю і зацикленістю. Наприклад, Польща, йдучи до ЄС, не соромиться своєї східної політики і, навпаки, виставляє її як свою козирну карту в стосунках із Євросоюзом.
У діалозі з Москвою потрібно шукати нову тональність. Причому цей пошук має відбуватися як з одного, так і з другого боку. Росії варто було б нарешті зрозуміти, що незалежність України — це не тимчасова примха, що Україна вже не молодша сестра, вона за останні десять років підросла і вже ніколи не захоче жити в приймах. У свою чергу, Україні варто відмовитися від образу ворога в особі Москви. Однак ми маємо насамперед у самих собі перебороти комплекс меншовартості, усвідомити, що можна мати власну європейську політику й одночасно нормальні, партнерські відносини з Росією. Ми змушені будемо ламати стереотипи, і чим скоріше, тим краще. Однак схоже, що антиросійська чи антизахідна риторика (як, власне, і антипрезидентська, антипрем’єрська тощо) є в нас дуже зручним засобом збити політичний капітал. Тим більше, якщо відомо, що той, проти кого вона спрямована, не стане опускатися до розгортання публічної полеміки із цього приводу.
ЄВРОПА — МЕТА, АЛЕ НЕ САМОЦІЛЬ
За дебатами про вибір курсу та зраду національних інтересів часто втрачається суть європейської інтеграції.
Якщо сьогодні в України є реальні можливості значно зміцнити своє економічне становище за рахунок співробітництва iз Росією, то чому б не скористатися ними? За великим рахунком, для Заходу немає принципової різниці, яким чином ми оздоровлюватимемо свою економіку. Головне, щоб ця економіка базувалася на принципах і законодавчих нормах, прийнятих у ЄС.
Тож у чому протиріччя між європейською інтеграцією і партнерством із Росією? Може, Москва, зміцнивши свої позиції на українському ринку, просто заборонить нам зближуватися з ЄС? Однак чомусь Москва будує свої газопроводи в напрямку Німеччини, а не Китаю і саме країни ЄС є її головними торговельними партнерами.
Хоч би які емоції викликала в українців ідея європейської інтеграції, альтернативи їй, справді, немає. Але не тому, що ми хочемо задовольнити власне самолюбство і гордо іменуватися членами ЄС. Це дасть нам можливість скоріше досягти стабільності і процвітання. Крім того, європейська інтеграція є потужним стимулом для прискорення реформ: одна справа обговорювати з ЄС перспективи свого майбутнього членства, маючи в економіці самі пасиви, і зовсім інша — робити це, спираючись на реальні показники економічного одужання. Різниця приблизно така ж, як між теорією і практикою.
Якщо реформи будуть успішно тривати, то Україна може стати привабливою метою в колишньому СРСР для вільного німецького, російського, французького, британського капіталу (як це й прогнозувалося після розпаду Союзу). Із нашою дешевою кваліфікованою робочою силою, з нашими чорноземами, з українськими комп’ютерними геніями це реально.
Однак поки що країни Євросоюзу дипломатично мовчать про європейські перспективи України, і їх можна зрозуміти. Державі, в якій немає елементарної культури політичних дискусій, в якій політична боротьба ведеться доісторичними методами, де сповідування крайнощів стають чи не єдиним засобом виживання деяких політичних сил, — такій державі важко розраховувати на розуміння. А якщо всі політичні сили — незалежно від того, чи зараховують вони себе до лівих, до правих або центристів, — демонструватимуть відданість цивілізованим, реалістичним та послідовним відносинам із Європою, то нашу заявку на європейськість сприйматимуть серйозно.
СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ ТА УКРАЇНА — НА ПОРОЗІ НОВОГО ПРАГМАТИЗМУ
Дещо інакше виглядає ситуація на американському напрямку. Інтерес Сполучених Штатів є суто стратегічним, вони все ще вбачають у нас засіб проти відродження російської супердержави. Цей інтерес був, є і залишатиметься незмінним, незалежно від змін господарів Білого дому.
Бути на перетині потужних силових полів не дуже приємно. Але, можливо, саме цей баланс інтересів і є гарантією проти сповзання нашої держави в крайнощі. У будь- якому разі, партнерство зі США — світовим лідером номер один — має й матиме надалі для України виняткове стратегічне значення. Можна прогнозувати, що наступні місяці будуть особливо важливими для подальшого розвитку українсько-американських відносин.
Для початку треба чітко сформулювати власні пріоритети у відносинах із цією країною. Специфіка діалогу з новою американською адміністрацією полягає в тому, що мати негативну позицію з того чи іншого питання ліпше, як не мати жодної. Здатність виступати із власних позицій та послідовно відстоювати їх — це риса зовнішньополітичної зрілості. Вона має стати ядром нової зовнішньої політики на всіх напрямках.
НОВА ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА НА ТРЬОХ СТАРИХ КИТАХ
Необхідність нових акцентів, нової зовнішньополітичної лінії в рамках старої системи пріоритетів назріла. Україна повинна нарешті знайти найефективніший шлях реалізації своїх інтересів у трикутнику ЄС — Росія — США. Для цього потрібна прагматичніша, орієнтована на економічний результат європейська політика. Для цього необхідно дати нове дихання українсько-російському стратегічному партнерству. Нарешті, потрібен активний і конструктивний діалог із новою адміністрацією Сполучених Штатів.
В основі цих завдань має бути жорсткий прагматизм, про який часто веде мову нинішній глава зовнішньополітичного відомства. Це означає постійну ревізію зовнішньополітичної діяльності на предмет її економічної ефективності, посилення політично та економічно перспективних напрямків і, навпаки, — відмову від тих, які ведуть у глухий кут. Це болючий, але необхідний процес. Це — атрибут зрілої зовнішньої політики. Прагнучи бути цивілізованою європейською державою, ми не можемо собі дозволити сезонних коливань у зовнішньополітичних пріоритетах.
